ПЛАН Вірусний гепатит. Визначення. Види вірусного гепатиту. Їх характеристика. Профілактика вірусного гепатиту. СНІД. Визначення. Шляхи зараження. Клінічні ознаки. Профілактика СНІДу. Гострий вірусний гепатит – інфекційне захворювання. Яке характеризується ураженням печінки, має перебіг з симптомами інтоксикації, жовтяницею або без неї в субклінічній формі. Гострий вірусний гепатит – одне з найбільш розповсюджених захворювань. Зустрічається з частотою від 40,5 до 2000 випадків на 100000 населення. в Україні в середньому індекс загальної захворюваності на вірусний гепатит – 200. Відомо 7 самостійних гепатитів: А, В, С, D, Е, F, G. Існує прогноз про можливість появи нових самостійних форм вірусного гепатиту. Перелічені збудники, які позначаються буквами латинського алфавіту, відносяться до різних родин вірусів і кожен з них має здатність до модифікації патологічного процесу і тому можливо розрізняти окремі нозологічні форми. Гепатит А (ГА) викликається вірусом, який містить РНК діаметром 30 мм. Відкритий вірус S. Feinstone у 1970 році відноситься до ентровірусів з локалізацією у цитоплазмі гепатоцитів. Ін активується формаліном, хлораміном, ІФО – променями, гине при кип’ятінні. Джерелом інфекції ГА є хвора людина з клінічною, субклінічною, безсимптомною формами хвороби. ГА – це типова кишкова інфекція, яка має фекально-оральний механізм передачі інфекції. Додаткові механізми передачі: контактно-побутовий, водний, харчовий. Вірус потрапляє у шлунково-кишковий тракт, розмножується у клітинах епітелію та лімфатичній тканині тонкого кишечнику, поступає в кров (вірусемія). З кров’ю потрапляє у печінку і уражає гепатоцити. Розвивається синдром цитолізу. Для розвитку захворювання ГА є таких сприятливі чинники: 1 – скупченість дітей; 2 – порушення особистої гігієни; 3 – порушення санітарно-протиепідемічного режиму; 4 – сприятлива пора року; 5 – імунодефіцитні стани дитини. Для ГА характерна осінньо-зимова сезонність. Епідемічні спалахи спостерігаються у школах та дитячих садках. Сприятливість до ГА дуже висока. У дорослих виявляються антитіла до вірусу ГА у 70-80%. Частіше хворіють діти від 3-7 років і люди молодого віку. Вірусний ГА ділиться: І – за типом: а) Типові форми з жовтяницею. 2. А типові форми без жовтяниці: а) стерта; б) субклінічна. ІІ. За ступенем важкості. Легка. Середньоважка. Важка. ІІІ. За перебігом. Гострий. Затяжний З загостренням. З ураженням жовчних шляхів. З приєднанням інтрекурентних захворювань. Джерелом інфекції для ГВ являється хвора людина та вірусоносій. Вірус ГВ циркулює у крові значно раніше, ніж з’являються перші клінічні прояви. Епідеміологічне значення має його довга тривалість знаходження у крові, слині, спермі. Головним механізмом передачі збудника є парантеральний та як його варіант гемотрансфузійний механізми. Під час близького контакту дитини з хворим можливий контактний механізм передачі через слину. Вірус ГВ проникає в організм парентерально, з кров’ю потрапляє у печінку, у гепатоцитах розмножується. Вивільнені нові віруси втішаються у нові генситоуцити. Значна частина вірусів поступає у кров і вступає у взаємодію з імунокомпетентними лімфоцитами. Утворюються клани імунокомпететних лімфоцитів і вони викликають цитоліз гепатоцитів. Таким чином імунна відповідь є захисною реакцією організму, але імунна реакція викликає головний синдром захворювання – цитолітичний. Якщо імунна відповідь адекватна, то цитоліз гепатоцитів супроводжується інактивацією вірусу В і наступає швидке одужання. Якщо імунна відповідь неадекватна, то створюються умови для імунного цитолізу гепатоцитів і приєнання аутоімунних механізмів ураження печінки. Для розвитку захворювання ГВ є такі сприятливі чинники: 1 – порушення асептики на антисептики у медичних установах; 2 – порушення правил під час виконання гемотрансфузій, вимог до зберігання крові; 3 – часте проведення парентеральних втручань та гемотрансузій; 4 – вік дитини –до 1 року. Сезонність епідемічного процесу не спостерігається. Сприятливість до ГВ у всіх вікових групах дуже висока. Вірусний ГВ ділиться: 1 – типові форми з жовтяницею. 2 – атипові форми без жовтяниці. ІІ. За ступенем важкості: 1 – легка; 2 – середньоважка; 3 – важка; 4 – злоякісна. ІІІ. За перебігом. 1 – гостри1 2 – затяжний 3 – хронічний. Інкубаційний період для ГА до 6 тижнів, ГА – 6 місяців. Під час інкубаційного періоду самопочуття не порушено. Продромальний період для ГА в середньому від 3 до 10 днів, початок захворювання гострий, для ГВ – 1-4 тижня. Початок захворювання частіше поступовий. Профілактики гепатиту А спрямована по 3 напрямкам: ізоляція хворого; виключення можливості фекально-орального розповсюдження інфекції. Пасивна імунізація – створення імунітету до гепатиту А. Перші 2 пункти виконуються завдяки наступним заходам: Термін ізоляції хворого – 4 тижні від початку хвороби або 3 тижні від появи жовтяниці. Обов’язкове проведення заключної дезінфекції, та дезінфекції у осередку інфекції. Надається карантин на 35 днів від дня ізоляції хворого. Усім контактним, які не хворіли на гепатит вводиться імуноглобулін (за 10 років – 1 мл, після 10 років – 1,5 мл.). За контактними у вогнищі інфекції встановлюється спостереження та 35 днів, з визначенням активності Ал АТ та анти-НАV. 1 д. М. Профілактика гепатиту В має систему заходів, які спрямовані на: Ретельне обстеження донорів перед здачею крові з визначенням НВsНg та активності. Проводять диспансерне спостереження за діями-реципієнтами крові та її препаратами протягом 6 місяців. Для запобігання інфікування новонароджених усім вагітним проводять дворазове обстеження на НВsАg та НВеАg методом ІФА, РІМ на 6 та на 32 тижні вагітності. При наявності специфічно імунологічних маркерів вірусу гепатиту В питання акушерсько-гінекологічної тактики вирішується індивідуально. Профілактика парантерального інфікування базується на виконання наказів М30 України, які регламентують профілактику вірусних гепатитів та ВІЛ-інфекцій. Починаючи з 1996 року в Україні проводиться планова активна імунізація проти гепатиту В за календарем щеплень. СНІД – інфекційне захворювання, що викликається лімфатропними ретровірусами, які уражають тимусзалежний ланцюжок імунної системи, при цьому організм стає сприятливим до вторинної інфекції і злоякісних пухлин. Збудником СНІДу є вірус (ретровірус), який має здатність уражати імунну систему організму. Розрізняють два типи вірусу імунодефіциту людини, що викликають синдром набутого імунодефіциту (скорочено СНІД), - ВІЛ-А, ВІЛ-2. ВІЛ-1 розповсюджений у всіх країнах світу. ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) дуже чутливий до нагрівання, при кип’ятінні він гине відразу, на нього згубно діють 70: спирт, 0,2% розчин гіпохлориту натрію та інші дезінфекційні розчини. Однак цей вірус зберігає життєдіяльність у висуненому стані впродовж 4-6 діб при t 22оС, а при нижній t – ще довше. Джерелом зараження ВІЛ-інфекцією є хвора людина на СНІД або вірусоносій. Хворі на СНІД заражені протягом усього життя, Кількість інфікованих ВІЛ у багато разів перевищує кількість хворих на СНІД, інфікована людина досить швидко стає зараженою іноді через 1-2 тижні після зараження. Існують такі шляхи зараження: статевий, який забезпечує природний перехід збудника від однієї людини до іншої, в тому числі при статевих збоченнях (гомосексуалізмі); парентеральний шлях зараження трапляється при недотриманні санітарних умов проведення ін’єкцій, особливо внутрішньовенних, коли ін’єкції роблять одним шприцом, змінюючи тільки голку, чисто це трапляється в ін’єкційних наркотиків; професійний шлях зараження медичних працівників, у тому числі і медсестер, трапляється тоді, коли кров хворого на СНІД попадає на ушкоджену шкіру (мікротравми, тріщини, тощо) чи слизові оболонки при внутрішньовенних маніпуляціях; трансфузійний шлях передачі при переливанні здоровій людині крові хворого на СНІДЖ. Це трапляється рідко; трансплацентраний – від хворої на СНІД вагітної її дитині. Отже, ВІЛ може передаватися ввід людини до людини при прямому контакті: “кров-кров” або “сперма-кров”. Передача вірусу із слиною під час поцілунку малоймовірна. Через укуси комах вірус не передається. Захворювання може розпочатись гостро у вигляді інфекційної хвороби з підвищенням температури тіла, ангіни, збільшення лімфатичних вузлів, печінки, селезінки, висипці на шкірі. В цей час вірус ВІЛ уже циркулює в крові в ній можна виявити антитіла до ВІЛ-інфекцій. Потім настає асимптомний період, що триває від декількох місяців до 3-5 років. У подальшому виникає “безпричинне” підвищення температури тіла, слабість, пітливість, лихоманка, схуднення. В наслідок зниження резистентності організму хворі досить чутливі до будь-якої супровідної інфекції, перебіг якої досить тяжкий. Поряд із цим, у хворих виникають специфічні пухлини. Поступово всі появи хвороби стають стійкими і вона переходить в останню стадію – СНІД. СНІД триває від декількох місяців до 5 років і більше закінчується смертю. Сьогодні немає препаратів, які вилікували б інфікованих хворих на СНІД. Проте застосовують медикаменти, які гальмують розвиток хвороби і продовжують тривалість життя. Профілактичні засоби: Широка санітарно-освітня робота серед населення. Уникнення дошлюбних і позашлюбних статевих зв’язків, гомосексуальних зв’язків. Використання презервативів (знижує ймовірність зараження у 200-500 разів). Профілактика наркоманії, зокрема парентального введення наркотиків, особливо уникнення групового введення одним шприцом. Правильна стерилізація медичного інструментарію, колючих і ріжучих предметів, широке застосування шприців і голок одноразового використання. Медичні сестри, лабораторні, які контактують кров’ю повинні користуватися індивідуальними засобами захисту. Ретельний контроль донорської крові. Увесь медичний персонал повинен суворо дотримуватись правил асептики. Використана література: Стефан Хміль, Леся Романчик, Зінаїда Кучма “Медсестринство в гінекології”, 2000 р. Посібник для медичних училищ та коледжів по спеціальності “Сестринська справа”, 1999 р. О.М. Кіт, О.Л. Ковальчук, Г.Т. Пустовойт “Медсестринство в хірургії”, 2002 р. |