- Школа рівняйсь! Струнко! - Урочисту лінійку з нагоди святкування 60-ї річниці перемоги українського народу у Великій Вітчизняній війні оголошено відкритою! Гімн України 1-й ведучий. Весна іде, і переможним кроком В тюльпановому вічному вогні Йде травень крізь хвилини, дні і роки, Несе нащадкам спогади свої. 2-га ведуча. Весна іде квітчасто, гордо, юно, Як втілення найчарівніших снів. О весно красна, ти ще не забула В історії своїх жахливих днів? 1-й ведучий. Із року в рік часопис віддаляє Своїх нащадків далі від війни. Та травень знов і знову нагадає, Як із життя ішли його сини. 2-га ведуча. Буяють мирно квіти на могилах, До сонця красного метелики летять. А ті, кому війна зламала крила, Священним вічним сном в могилах сплять. 1-ий ведучий. Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945рр. Не щезне в пам’яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для щастя інших. 1-ий учень. Ніхто не забутий; на попіл Ніхто не згорів: Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть. І доки є пам’ять в людей і живуть матері, Допоки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть. Їх прийняла війна, лишивши списки Загиблих у праведнім бою, Застигли в тузі обеліски, В гранітнім каміннім строю. Пам’ятайте, друзі, цих людей довіку, Тих, хто повернувся і поліг в боях. І вклонімось всі ми низько до землі їм, Квітами устелим їх тернистий шлях. 2-га ведуча. Нелегке наше сьогодення не може заступити радості приходу весни, а разом з нею і Дня Перемоги. Цей день назавжди залишиться для нас затьмареним від гіркоти втрат і осяяний сонцем Перемоги. Його наближували, як могли, люди, котрим було дуже не легко в ті вогненні літа і яким найважче сьогодні. У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через чорнило битв і дожити до світлого Дня Перемоги. Все менше залишається їх в життєвому строю. Даються в знаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями, на скронях – сивина. Але вони пам’ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться про них згадувати. Неможливо позбутися нав’язливої жахливої думки: а прийде ж день, коли піде з життя останній з цих літніх людей з орденами. Піде у вічність, понесе з собою живі спогади. Що ж залишиться після них? А залишиться Пам’ять, світла пам’ять про незабутніх героїв. 1-ий ведучий. Мільйонам людей назавжди врізався в пам’ять перший день Великої Вітчизняної війни. Чорною тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами звалився він на нас. І враз неділя 22 червня 1941 року, мирний день відпочинку, обернувся довгими роками страждань. 2-й учень. Спинись, проклятий супостате, На світ ввостаннє подивись: За тіло матері розп’яте Сини на пару піднялись! У бій за наші ниви, За ясний сміх дитячий, За юний спів щасливий, За славний труд гарячий. Вперед, полки суворі, Під прапором свободи, За наші ясні зорі, За наші тихі води. 3-й учень. Сонце палило нестерпно, Гнулось садове гілля: Падали яблука в серпень, Глухо стогнала земля. Рвали снаряди їй груди, Всюди гриміла війна, Падали скошені люди. Їх не щадила війна. 4-й учень. Бій розгортався лютий, Кулі, наче град. Тихо, вітри і люди, Тихо, вітри і люди. Впав у траву солдат. Вдарило хлопця в груди, Вибухнув поруч снаряд. Тихо, вітри і люди, Тихо, вітри і люди. Вмер молодий солдат. Мати довіку буде Сина свого виглядать. Тихо, вітри і люди, Тихо, вітри і люди. Син її – той солдат. Нам тих розлук не забути, Мир нам повік врятувать. Тихо, вітри і люди, Тихо, вітри і люди. Спить під зорею солдат. Поки сонце ясне угріє, Й коли життя дає нам воно, Біль нам вічний, він не постаріє. Не кажіть: була війна давно! 2-га ведуча. Мільйони людей забрала Велика Вітчизняна війна. це важко усвідомити. Смерть однієї людини – це трагедія. А коли мільйони... Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло окупації. Доповідь вчителя історії 1-й ведучий. Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони – святиня нашої пам’яті. 5-й учень. До обеліска я в задумі стану, До сивини своєї на путі. Скажу „спасибі” тихо ветерану, Що вдруге народив мене в житті. На картах не знайти мої дороги – Мій бойовий, мій босоногий шлях. За вбитим батьком йшов до перемоги Траншеями по спалених полях. Сльоза зорі стоїть над обеліском, Сховавши клопоти людські і сни. Сьогодні треба поклонитися всім низько, Усім хто не прийшов з війни! 2-га ведуча. У війни не жіноче обличчя...Адже скільки жінок, юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога. 1-й учень. Дівчина в сірій шинелі, В куцих, простих чобітках Йшла, де взривались шрапнелі, Йшла з автоматом в руках. Дівчата в бої йшли крізь ночі, З калюж умивались дощем, Їм бачились коси дівочі Під грізним гарматним вогнем. Недобрії очі лякали, І танків боялись в бою. Але, як мужчини, вмирали, Землю обнявши свою. 1-й ведучий. А скільки їх було в партизанських загонах. Вони ходили в розвідку, лікували ранених, забезпечували зв’язок з Великою землею і часто гинули, не проронивши ні слова в руках фашистських катів. 2-га ведуча. А скільки матерів, сестер, коханих чекали і не дочекалися своїх синів, братів, чоловіків. У народі недаремно кажуть, що час не владний над материнським горем. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово „війна”, вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя у боротьбі з фашистськими загарбниками. 2-й учень. До тебе, людино, звертаюсь: Залиш на хвилинку щоденні турботи. З собою побудь у глибокій скорботі, Згадай чоловіка, товариша, брата, Дружину, сестру чи посивілу матір. 3-й учень. Перед трагічною хвилиною мовчання Словами говорити неможливо. Оця хвилина більше там розкаже, Ніж тисячі, а чи мільйони слів. Солдатів подвиг, про який сьогодні Дізнались ми, не вимовить словами, А тільки серцем можна це сказати, Але воно, нажаль, не має мови, Лиш має біль. І тому я прошу Солдатів пам’ять вшанувати мовчанням. 4-й учень. У тиші урочистій до Пам’яті йдем, Що в серці відлунює грізно. У святому мовчанні над вічним вогнем Схиляється наша Вітчизна. Уклонимось тим, хто поліг у бою, Хто покрив землю рідну собою. Усім поіменно, хто впав у бою, Хто відстояв нашу свободу. Згадаємо всіх поіменно, Серцем згадаєм своїм. Це потрібно не мертвим, Це потрібно живим. 1-й ведучий. На меморіалі Вічної Слави завжди панує скорботно урочиста тиша. Полум’я вічного вогнища, вічна пам’ять про синів і дочок, які не повернулися з поля бою. Пожертвували своїм життям заради життя на землі. 2-га ведуча. Україна! За її мир і спокій полягли мільйони. Війні не бути. Нехай панує мир! І ми про це подбаємо. Ніхто не забутий, ніщо не забуто. |