Реферати українською

Сутність та еволюція менеджменту - Менеджмент -

Сутність та еволюція менеджменту - Менеджмент - Скачать бесплатно

1.1. Еволюція сучасних управлінських теорій.

1.2. Поняття, принципи та характерні риси етапів розвитку менеджменту.

1.3. Менеджери та підприємці.

1.4. Рівні управління.

1.1. ЕВОЛЮЦІЯ СУЧАСНИХ УПРАВЛІНСЬКИХ ТЕОРІЙ

Етапи розвитку світової економіки

Історія виникнення і розвитку теорій управління налічує понад сім тисяч років. Досвіду управління набули ще жерці, які вели торгівельні операції, ділове листування та комерційні розрахунки. У часи фараонів був виданий кодекс законів управління, який містив порядок контролю і відповідальність за виконання тієї чи іншої роботи. Перші цивілізації характеризувалися традиційним методом розподілу ресурсів, що ґрунтувався на традиціях і звичаях. У рабовласницькому та феодальному суспільствах переважав командний розподіл. Для економіки цього періоду притаманним було управління на основі контролю за виконанням, тобто реакція на зміни відбувалася після здійснення подій.

Проте найактивніше розвиток світової економіки відбувався в останні триста років. Цей період характеризується трьома промисловими революціями (табл. 1.1). Перша, що відбулася у XVIII - на початку XIX століття і пов'язана із запровадженням у промисловість парової енергетики, поклала кінець пануванню аграрного сектора і зумовила перехід до машинного виробництва. Друга, яка відноситься до кінця XIX - початку XX століття, супроводжувалась освоєнням електроенергії, а також систематичним і керованим процесом технологічних нововведень. Третя промислова революція, яка започаткована у 70-80-х pp. XX століття, характеризується бурхливим розвитком мікроелектроніки, комп'ютерних та інформаційних технологій.

Результатом першої промислової революції стало запровадження машинної системи в економічний розвиток, другої - прогнозованого технологічного процесу, третьої - переваг продукування й використання знань. Якщо друга промислова революція зумовила заміну локальних господарських систем національними, то внаслідок третьої революції відбувається перехід від національних господарських систем до глобальної економіки, з одного боку, і максимальне використання творчого потенціалу особи - з другого боку. Знання слугують основою сучасного економічного прогресу, вони стають джерелом багатства, чого ніколи не було раніше. При цьому необхідно зазначити, що наслідки матеріальної шкоди, нанесеної конкретній державі (нації) як сьогодні, так і завтра, можуть бути подолані - на противагу інтелектуальним збиткам, подолання яких є проблематичним.

З огляду на вказане випливає, що XX століття в економічному плані ознаменувало собою великі перетворення, зокрема, друга промислова революція сприяла виникненню та успішному використанню менеджменту, в т. ч. виробничого та фінансового менеджменту, а також маркетингу й логістики. Як видно з опрацьованої лами і представленої на рис. 1.1 аналогової моделі, еволюція вказаних наукових теорій являє собою сукупність "вбудованих" етапів (ланок) за принципом "телескопічної антени".

Таблиця 1.1 .Етапи розвитку світової економіки

Розвиток менеджменту

Незважаючи на давню історію практики менеджменту, він як наукова дисципліна сформувався у відповідь на виклик автоматизації виробництва і став визнаним і широко розповсюдженим тільки на початку минулого століття. У 1А11 році Ф. У. Тейлор опублікував свою працю "Принципи наукового управління", яка вважається початком визнання управління наукою і самостійною галуззю дослідження.

Еволюція менеджменту як наукової дисципліни представляє собою ряд етапів, які часто співпадали:

* етап розвитку науки про управління людьми в процесі виробництва - школа наукового управління (1885 - 1929 pp.), школа "фордизму" (1899 - 1945 pp.), класична або адміністративна школа (1920 - 1950 pp.). Він базувався на підвищенні ефективності організації на засадах удосконалення виробничих процесів та операцій;

4 етап формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків - школа психології та людських відносин (1939-1950 pp.), школа поведінкових наук (1950 р. - наш час). Етап пов'язаний із визнанням людини пріоритетним фактором виробничо-господарської діяльності;

* етап побудови систем управління, орієнтованих на ринок (з другої половини минулого століття) — пов'язаний із виникненням на підприємствах проблем перевиробництва, що викликані незабезпеченим попитом;

* етап активного застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення - школа науки управління (1950 р. - наш час). Етап пов'язаний із широким застосуванням в менеджменті математики;

* етап формування системних (з кінця 50-х років) та ситуаційних (з 60-х років минулого століття) підходів - пов'язаний з розглядом організації як системи, діяльність якої постійно залежить від змінного набору обставин;

* етап комп'ютеризації управлінських процесів (з 1980-х pp.) - пов'язаний із розвитком інформаційних та комп'ютерних технологій.

При цьому були сформовані системи менеджменту на основі екстраполяції, передбачення змін, гнучких екстрених рішень. Варто зазначити, що за цей період розподіл ресурсів у суспільстві трансформувався від чисто ринкового до регульованого (державою) ринкового методу.

На сьогодні існує багато визначень менеджменту. Наприклад, за прецесійним підходом менеджмент трактується як процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, необхідним для формування і досягнення цілей організації.

Виникає закономірне питання, чи був менеджмент при соціалізмі, ідеологія якого понад 70 років домінувала на теренах нашої держави. Якщо виходити з офіційного на той час тлумачення, то менеджмент розглядався як система методів управління капіталістичними компаніями, яка, незважаючи на реальні наукові досягнення, була знаряддям жорсткої експлуатації працівників, з одного боку, і нестримної соціальної демагогії - з другого. Проте одним з перших методів соціалістичного управління стала наукова організація праці, яка була адаптацією теорії наукового управління Ф. У. Тейлора. При цьому основною організаційною структурою управління була традиційна (бюрократична), яка з позиції теорії менеджменту характеризується високим ступенем розподілу праці, розвинутою ієрархією управління, наявністю правил і норм поведінки персоналу, добором кадрів за діловими і фаховими якостями. Проте в умовах планового господарства ця оргструктура управління набула гіпертрофованого значення, лейтмотивом управління стала централізація, яка була реалізована в адміністративно-командній системі. Отже, управління в соціалістичному суспільстві базувалося на контролі за виконанням, тобто воно було аналогічне системі менеджменту рабовласницького та феодального суспільств, хоча і на вищій спіралі розвитку.

Серед напрямків здійснення менеджменту виділяють виробничий та фінансовий менеджмент.

Виробничий менеджмент — сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом, яка має на меті підвищення його ефективності та збільшення прибутку. Він має п'ять складових: формування і функціонування виробничих систем, менеджмент виробничого процесу, менеджмент виробничих фондів, менеджмент якості, менеджмент створення та освоєння нової продукції.

Фінансовий менеджмент - це система принципів, засобів та форма організації грошових відносин підприємства, спрямована на управління його фінансово-господарською діяльністю, в яку входять:

+ розроблення та реалізація фінансової політики підприємства;

+ інформаційне забезпечення (складання та аналіз фінансової звітності підприємства);

+ оцінка інвестиційних проектів і формування "портфеля інвестицій";

+ поточне фінансове планування та контроль.

Головною метою фінансового менеджменту є раціональне використання ресурсів для створення ринкової вартості, здатної покрити всі витрати, пов'язані з використанням ресурсів, і забезпечити прийнятний рівень доходів на умовах, адекватних ризику вкладників капіталу.

Розвиток маркетингу

Вирішенню проблем збуту, з якими зіткнулися закордонні організації в результаті "вибуху" технологічних можливостей, запропонованих наукою і технікою після закінчення другої світової війни, сприяв маркетинг. У нього, як і в менеджменту, існує багато трактувань. Щодо фармацевтичної галузі найбільш прийнятним є визначення, що фармацевтичний маркетинг - це управлінська діяльність, спрямована на створення попиту та досягнення цілей фармацевтичного підприємства через максимальне задоволення потреб споживачів у лікарських засобах та виробах медичного призначення. При цьому під потребою доцільно розуміти відчуття нестачі якісного рівня життя внаслідок патологічних змін стану чи функцій організму людини, яке прийняло конкретну форму відповідно до культурного рівня та особистості індивіда, а під попитом-потребу, підкріплену купівельною спроможністю, тобто це ті ліки, які споживачі готові і можуть купити за певною ціною протягом певного проміжку часу.

Маркетингова діяльність починається з комплексного дослідження ринку, внаслідок чого оцінюються ринкові можливості, за допомогою сегментації ринку ведеться пошук можливих споживачів. Після того здійснюється позиціонування продукції на ринку. Прийнявши рішення стосовно позиціонування, підприємство опрацьовує систему засобів маркетингу, яка визначається як комплекс маркетингу, або маркетинг-мікс.

З огляду на сучасну теорію маркетингу його комплекс складається з п 'яти елементів -5Р, тобто це сукупність засобів (продукт, ціна, розподілення, просування, персонал), які підприємство використовує для впливу на цільовий ринок, маючи на меті домогтись бажаного реагування з його боку.

Маркетинг виник, виділившись із загальної економічної теорії як сфера прикладної економіки, що пов'язано з аналізом системи розподілу, і характеризується довгим еволюційним шляхом.

На першому етапі еволюції (початок XX ст. - 40-і pp. XX ст.) він асоціюється зі збутом і носить назву збутового маркетингу. У 1901 р. у Гарвардському, Іллінойському і Мічиганському університетах США розпочали читати самостійний курс маркетингу, який передбачав характеристику прийомів збутової діяльності промислових підприємств, операцій роздрібних та оптових торговців і організацію реклами.

Другий етап розвитку маркетингу (50-і - перша половина 70-х pp. XX ст.) пов'язаний з виникненням нових виробництв на основі науково-технічного прогресу, розвитком транснаціональних компаній. Основна ідея маркетингу - орієнтація на ринок, на споживача. Його трактують як управлінський маркетинг, тобто як концепцію, що орієнтована на динаміку ринку, зміну попиту на товари і послуги.

На третьому етапі еволюції (з другої половини 70-х pp. XX ст.) маркетинг стає комплексним, системним. Розглядаючи його з позицій системного аналізу, виділяють особливості розвитку: орієнтація на довгостроковий комерційний успіх, активний вплив на поведінку споживача, інноваційна діяльність, використання методів маркетингу не тільки на ринку споживчих товарів, але й на ринку засобів виробництва, ринку послуг в некомерційній сфері: соціальній, політичній та освітній.

Чи був маркетинг у до ринкову епоху нашої держави? У ті часи під ним розуміли опрацьовану в капіталістичних країнах систему управління діяльністю організацій стосовно

розробки, виробництва і збуту товарів або надання послуг на основі вивчення ринку і реальних запитів і потреб споживачів. Незважаючи на те, що ідеологами маркетингу і керівниками капіталістичних організацій, на думку соціалістичних ідеологів, керувало не піклування про споживача, а турбота про максимальний прибуток, практичні методи маркетингу, у т.ч. методи управління розробками і виробництвом, комплексного дослідження ринку, цікавили спеціалістів соціалістичних країн. З одного боку, їх необхідно було знати в умовах розширення міжнародної торгівлі як методи, якими керувалися контрагенти, з іншого - вони могли бути корисні і при вирішенні власних проблем, пов'язаних з плануванням асортименту продукції, впливу на ринок споживачів тощо.

Одночасно маркетинг при соціалізмі застосовувався на рівні держави, тобто економіки країни в цілому, що характеризує його як макромаркетинг. Так держава закріплювала за собою основну маркетингову функцію — дослідження ринку, а також безпосередньо і жорстко регулювала всі елементи комплексу маркетингу підприємств. При цьому такий різновид маркетингу, як макромаркетинг, при соціалізмі не тільки існував, а й набув перебільшеної ваги і значення. Гіпертрофований макромаркетинг, як необхідний складовий елемент централізованої економіки, призвів до дефіциту одних різновидів продукції, у т.ч. лікарських засобів, при одночасно нереалізованих залишках інших. Це довело, що макромаркетинг без мікромаркетингу є неефективним, а у співвідношенні "макромаркетинг - мікромаркетинг" первинним і базовим є мікромаркетинг, тобто маркетинг на рівні підприємства, якого при соціалізмі не було і не могло бути.

Розвиток логістики

Логістика з'явилася внаслідок критичної ситуації з енергоносіями та іншими ресурсами, автомобілізації та модернізації транспорту, появи персональних комп'ютерів, удосконалення засобів зв'язку, глобалізації економіки, а також зростання "вередливості" споживачів. Логістику доцільно розглядати як упорядковану сукупність знань, а також цілеспрямовані дослідження процесів формування і розвитку наскрізних (інтегрованих) потоків у конкретній галузі або економіці в цілому.

Логістична діяльність має кінцеву мету, яка отримала назву "семи правил логістики", або комплексу логістики "7К" (від англійського слова "right" - правильний), а саме: необхідний товар необхідної якості у необхідній кількості доставлений у необхідне місце в необхідний час відповідному споживачеві з мінімальними витратами.

Чи була логістика на соціалістичному етапі розвитку нашої держави? Ні, її не було, оскільки у світовій економіці як система управління вона з'явилася у 70-х роках XX століття, а в Україні - лише у 90-х роках. В часи командно-адміністративної системи це поняття трактувалося як безпредметні розмірковування, відірвані від досвіду і практики, те ж що й схоластика. За даними проф. Є. В. Крикавського - першого українського доктора економічних наук в галузі логістики (НУ "Львівська політехніка"), в інших термінологічних джерелах логістика розглядалася як складова імперіалістичної військової доктрини. Проте не можна заперечувати існування окремих елементів логістики, зокрема, управління товарними запасами, складське господарство, транспортування тощо.

Еволюція логістики в державах з розвинутою економікою, зокрема в США, має п'ять етапів. Як видно з даних табл. 1.2, розвиток концепції логістики супроводжувався відповідними змінами форм і методів її практичного використання і в даний час досягнув такого рівня, коли об'єктивно відчувається потреба формування нових напрямків оптимізації логістичного управління на основі комплексності й ідеології раціональності.

Особливості розвитку управлінських теорій у фармацевтичній галузі

Що ж до еволюції управлінських наук у вітчизняній фармації, то в часи планової економіки принципи управління, основаного на контролі, та окремі питання макромаркетингу були присутні як у практичній діяльності, так і в навчанні. Вони викладалися в рамках такої навчальної дисципліни, як організація та економіка фармації.

Таблиця 1.2. Етапи розвитку логістики

Варто зазначити, що одна з перших згадок про фармацевтичний маркетинг була в журналі "Аптечное дело" (нині - "Фармация") у 1957 p., де зазначалось, що якість вітчизняних ліків конкурентна із закордонними, але їх оформлення та упаковка потребують кращого. І для налагодження експорту необхідне глибоке вивчення зарубіжного ринку та широка реклама вітчизняних лікарських засобів. При цьому окремі маркетингові функції, такі як реклама, в аптечних закладах іноді існували. Щоправда, вони були дуже поверхові і не означали маркетингову орієнтацію цих закладів в умовах жорсткої централізації.

Про логістику у фармації вперше у доступній на той час для нас літературі було надруковано в "Медицинском реферативном журнале" у 1988 p., де йшлося про запровадження елементів логістики в аптеках Німеччини. Під терміном "логістика" розуміли систему операційного управління переміщенням і зберіганням різних товарів. Важлива роль приділялась ЕОМ, кодуванню та ABC- аналізу товарів, правилам логістики.

Починаючи з 1978 p., на останньому курсі вищих фармацевтичних навчальних закладів було передбачено переддипломну спеціалізацію, в межах якої читався профільний курс "Основи і методи управління у фармації". Велика заслуга в обґрунтуванні актуальності й опрацюванні для системи підготовки фармацевтичних кадрів нової дисципліни належала тодішньому завідувачу кафедри організації та економіки фармації Львівського державного медичного інституту, професору P. M. Піняжку. І вже через кілька років за його ініціативою був виданий відповідний навчальний посібник.

Слід зазначити, що у галузі вивчення технології управління фармацевтичною системою значний внесок зроблений науковою школою проф. P. M. Піняжка, зокрема визначені наукові основи фармацевтичного управління, теоретично обґрунтовано використання системного підходу та системного аналізу, вивчено процес фармацевтичного забезпечення та особливості управління ним тощо.

В умовах незалежної України з початком ринкової орієнтації вітчизняних фармацевтичних підприємств теорії управлінських наук у вітчизняній фармації інтенсивно формувалися за рахунок комплексних досліджень у таких наукових осередках, як Національний фармацевтичний університет (проф. В. М. Толочко, проф. 3. М. Мнушко, проф. А. С. Немченко, проф. Д. І. Дмитрієвський), Київська медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика (проф. М. С. Пономаренко, проф. В. А. Загорій), Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця (проф. Д. С. Волох), Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького (проф. Б. Л. Парновський, проф. О. Л. Гром) та ін.

При цьому з 1 вересня 1992 p., тоді ще у Харківському фармацевтичному інституті почала функціонувати кафедра менеджменту і маркетингу у фармації. Колективом кафедри, очолюваним проф. 3. М. Мнушко, було створено програму з нової навчальної дисципліни, розроблено відповідне методичне забезпечення. Уже в 1998-1999 pp. на основі опрацьованих матеріалів було видано відпсзідний підручник у двох томах.

У свою чергу, перші логістичні дослідження фармацевтичного характеру, які були започатковані на базі наукової школи проф. P. M. Піняжка, знайшли розуміння і були продовжені науковцями Національного фармацевтичного університету.

1.2. ПОНЯТТЯ, ПРИНЦИПИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕТАПІВ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ

У процесі ринкових перетворень в Україні в різних галузях народного господарства, в тому числі і у фармацевтичній галузі, активно почали використовувати термін "менеджмент". Разом з тим широко використовується також поняття "управління" і дуже часто їх ототожнюють, що призводить до плутанини. Управління є цілеспрямованою дією на об'єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв'язку зі зміною обставин. Управляти можна технічними системами, комп'ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо. Менеджмент є різновидом управління та означає управління людьми (працівниками, колективами працівників, І рунами, організацією та ін.). На рис. 1.2 показано співвідношення між поняттями "управління" та "менеджмент".

Менеджмент - це цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.

На сьогодні у світі існує понад п'ятдесят визначень поняття "менеджмент". В його основі лежить англійське дієслово " to manage" - керувати, яке походить від латинського "manus" - рука.

Так, фундаментальний Оксфордський словник англійської мови, вперше виданий ще у 1933 p., дає такі тлумачення:

* менеджмент - це спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками);

* менеджмент - це влада та мистецтво керівництва;

* менеджмент - це вміння і адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату (служб працівників);

* менеджмент - це органи управління, адміністративні одиниці, служби і підрозділи.

Рис. 1.2. Співвідношення між поняттями "управління" та "менеджмент"

В "Енциклопедії бізнесмена, економіста, менеджера" менеджмент трактується як сукупність принципів, методів, засобів, функцій і форм управління організаціями, установами з метою реалізації стратегічних планів, досягнення ефективності виробництва і збільшення прибутку. Американські підручники здебільшого пропонують таке визначення: "Менеджмент – це процес оптимізації людських, матеріальних і фінансових ресурсів для досягнення цілей організації".

З функціональних позицій менеджмент - це процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, необхідний для формування та досягнення цілей організації. Під організаціями розуміють підприємства, товариства, банки, асоціації тощо, їх відділи, бюро, сектори, цехи та ін.

Український економіст Валерій Терещенко зазначає, що менеджеризм як американська теорія управліннядаересуває центр ваги правових питань у галузь соціології, суспільних відносин, людських стосунків, психофізіології праці, психотехніки, колективної психології. Менеджери розглядаються як розпорядники економічного життя суспільства. Олег Білоус та Євген Панченко вказують на те, що менеджмент забезпечує реалізацію мети підприємства - задоволення соціальних потреб через ринок, виробництво товарів або надання послуг .

Широка розповсюдженість у світі терміну "менеджмент" викликає необхідність його застосування і в Україні у розумінні .управління людьми, колективами працівники організаціями. Разом з тим у менеджменті буде використовуватись і термін "управлінні1 але з обов'язковою орієнтацією на певний об'єкт (процес). Наприклад, управління н ділом маркетингу фармацевтичної фірми, управління виробництвом, управління зовнішньоекономічною діяльністю.

До основних категорій менеджменту належать поняття організацій, функцій менеджменту, рівнів управління, методів менеджменту, стилів керівництва, комунікацій, управлінських рішень тощо.

Принципи менеджменту

Важливу роль в управлінській діяльності відіграють принципи менеджменту (табл. 1.3).

Усі принципи менеджменту тісно пов'язані між собою. Відмова від одного чи декількох принципів або неналежне їх врахування в управлінській діяльності знижує якість управлінських рішень та ефективність менеджменту.

Таблиця 1.3. Основні принципи менеджменту та їх характеристика

Характеристика етапів розвитку менеджменту

Виділяють шість основних етапів розвитку менеджменту:

1 етап. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва.

2 етап. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків.

3 етап. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок.

4 етап. Активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення.

5 етап. Формування системних та ситуаційних підходів.

6 етап. Комп'ютеризація управлінських процесів.

Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва

Перший етап розвитку менеджменту базується на підвищенні ефективності організації на засадах удосконалення виробничих процесів та операцій. На цьому етапі менеджерів насамперед хвилюють підходи, які включають не лише машини, станки, обладнання, різні види технологій, але й управлінські знання, організаційні структури, методи виробничого планування, способи розробки робочих місць, прийоми та навички роботи, механізми забезпечення підвищення кваліфікації та підготовки робочої сили. Цей етап характеризується розвитком шкіл наукового управління, "фордизму" та класичної (адміністративної) школи управління тощо.

Школа наукового управління (1885-1920 pp.). Найтісніше пов'язана з роботами Фредеріка І. Тейлора, Френка і Ліліан Гілбрейт, Генрі Ганта. Вони займались дослідженнями на рівні організації, продукуванням виробничого менеджменту. Тейлор виділив принципи наукового управління (рис. 1.3). Спостерігаючи за тим, що він називав "ухилянням від виконання службових обов'язків" (працівники навмисно працювали повільніше, ніж могли б, він вивчив і захронометрував кожний елемент праці робітників, визначив, що кожен робітник повинен виробляти, а тоді відшукував найефективніший метод для виконання кожної частини загального завдання. Крім того, Тейлор запровадив відрядну систему оплати праці, тобто почав збільшувати заробітну платню кожного працівника, який виконував або перевиконував плановий рівень випуску продукції.

Рис. 1.3. Принципи наукового управління Ф. Тейлора

Принцип розподілу праці розповсюджується на всю управлінську діяльність, оскільки за менеджером повинна бути закріплена функція планування, а за робітником - функція виконання. Принцип вимірювання праці передбачає вимірювання робочого часу за допомогою так званих "одиниць часу". Згідно з принципом складання завдань-інструкцій виробничі завдання повинні бути не тільки похвилинно розписані, але й супроводжуватися детальним описом оптимальних

методів їх виконання. Складання програм стимулювання передбачає - для робітника повинно бути зрозуміло, що будь-який елемент праці має свою ціну і його оплата залежить від обсягів виробництва продукції, а у випадку досягнення вищої продуктивності працівнику виплачуються преміальні. Принцип "праця як індивідуальна діяльність " має на увазі, що вплив групи робить працівника менш продуктивний. Мотивація — особиста зацікавленість є рушійною силою для більшості людей. Принцип ролі індивідуальних здібностей стверджує про існування відмінностей між здібностями працівників і менеджерів: працівники працюють заради сьогоднішньої вигоди, а менеджери - заради вигоди у майбутньому. Правила та стандарти менеджменту відстоюють всі авторитарні методи управління, за якими організаційні правила і стандарти, що регламентують працю, повинні бути посилені. Принцип ролі професійних спілок базувався на скептичному ставленні де профспілкового руху, оскільки лише широке впровадження принципів менеджменту здатне зменшити конфлікт між працівниками та адміністрацією. В принцип розвитку управлінського мислення було закладено твердження, що з управлінської практики повинні бути виведені певні закони, а управління повинно набути такого ж наукового статусу, що й інженерна справа.

Отже, головна заслуга Тейлора полягає в тому, що він як засновник школи "наукового управління" (наукового менеджменту) розробив методологічні основи нормування праці, стандартизував трудові операції, запровадив наукові підходи до підбору, розстановки і стимулювання працівників.

Школа "фордшму" (1899-1945 pp.)- її засновник Генрі Форд розробив теорію, в основу якої покладено ідею потокового масового виробництва. Відповідну систему управління називали "терором машини". Форд, який спочатку працював менеджером Детройтської автомобільної компанії, а потім став її власником, сформував механізми чіткого контролювання і планування, ефективного мотивування, конвеєрного складання, безперервних технологічних процесів, інноваційного розвитку, активного адміністрування.

Класична (адміністративна) школа управління (1920-1950 pp.) започаткована французьким промисловцем Анрі Файолем. На думку американських істориків менеджменту, А. Файоль був найвидатнішою особою, яку Європа дала науці управління в першій половині XX століття. Файоль першим сформулював універсальні управлінські функції: планування, організування, мотивування та контролювання. Промисловець був переконаний, що ці функції точно відображають сутність процесу менеджменту. Більшість сучасних підручників з менеджменту (включаючи і цей) досі використовують цю основу, і менеджери-практики погоджуються, що ці функції є найважливішою частиною їхньої роботи.

На засадах розробок Файоля у 20-х. pp. XX ст. було сформульовано поняття організаційної структури управління підприємством.

Файолем розроблено 14 принципів менеджменту. Насамперед, це стосується поділу праці, через те що спеціалізація сприяє зростанню виробництва завдяки підвищенню продуктивності праці. Наступний принцип стосується повноважень та відповідальності менеджерів. Менеджери повинні мати право віддавати накази, бо таке право надає їм влада, але одночасно з владою існує і відповідальність. Дисципліна - працівники мають виконувати правила, якими керується організація. Дисципліна є наслідком правильного керівництва, чіткого взаєморозуміння щодо правил організації та законних стягнень за порушення правил. Важливим принципом є єдиновладдя, тобто кожен працівник має одержувати накази лише від одного керівника, а також принцип єдності напрямку діяльності, позаяк кожен із видів діяльності організації, спрямований на досягнення однієї й тієї ж мети, має спрямовуватися одним менеджером з використанням одного плану. Принцип підпорядкування особистих інтересів загальним передбачає, що інтереси будь-якого з працівників чи групи працівників не можуть переважати інтереси організації загалом. Працівники мають одержувати за свою працю гідну винагороду - в цьому полягає принцип винагороди персоналу. Принцип централізації означає межу, до якої підлеглі беруть участь в ухваленні рішень. Питання централізації (делегування менеджерам) або децентралізації (делегування підлеглим) є питанням належного співвідношення повноважень. Завдання полягає в тому, щоб знайти для кожної ситуації оптимальний ступінь централізації. Ієрархія управління,

методів їх виконання. Складання програм стимулювання передбачає - для робітника повинно бути зрозуміло, що будь-який елемент праці має свою ціну і його оплата залежить від обсягів виробництва продукції, а у випадку досягнення вищої продуктивності працівнику виплачуються преміальні. Принцип "праця як індивідуальна діяльність " має на увазі, що вплив групи робить працівника менш продуктивний. Мотивація — особиста зацікавленість є рушійною силою для більшості людей. Принцип ролі індивідуальних здібностей стверджує про існування відмінностей між здібностями працівників і менеджерів: працівники працюють заради сьогоднішньої вигоди, а менеджери - заради вигоди у майбутньому. Правила та стандарти менеджменту відстоюють всі авторитарні методи управління, за якими організаційні правила і стандарти, що регламентують працю, повинні бути посилені. Принцип ролі професійних спілок базувався на скептичному ставленні де профспілкового руху, оскільки лише широке впровадження принципів менеджменту здатне зменшити конфлікт між працівниками та адміністрацією. В принцип розвитку управлінського мислення було закладено твердження, що з управлінської практики повинні бути виведені певні закони, а управління повинно набути такого ж наукового статусу, що й інженерна справа.

Отже, головна заслуга Тейлора полягає в тому, що він як засновник школи "наукового управління" (наукового менеджменту) розробив методологічні основи нормування праці, стандартизував трудові операції, запровадив наукові підходи до підбору, розстановки і стимулювання працівників.

Школа "фордшму" (1899-1945 pp.)- її засновник Генрі Форд розробив теорію, в основу якої покладено ідею потокового масового виробництва. Відповідну систему управління називали "терором машини". Форд, який спочатку працював менеджером Детройтської автомобільної компанії, а потім став її власником, сформував механізми чіткого контролювання і планування, ефективного мотивування, конвеєрного складання, безперервних технологічних процесів, інноваційного розвитку, активного адміністрування.

Класична (адміністративна) школа управління (1920-1950 pp.) започаткована французьким промисловцем Анрі Файолем. На думку американських істориків менеджменту, А. Файоль був найвидатнішою особою, яку Європа дала науці управління в першій половині XX століття. Файоль першим сформулював універсальні управлінські функції: планування, організування, мотивування та контролювання. Промисловець був переконаний, що ці функції точно відображають сутність процесу менеджменту. Більшість сучасних підручників з менеджменту (включаючи і цей) досі використовують цю основу, і менеджери-практики погоджуються, що ці функції є найважливішою частиною їхньої роботи.

На засадах розробок Файоля у 20-х. pp. XX ст. було сформульовано поняття організаційної структури управління підприємством.

Файолем розроблено 14 принципів менеджменту. Насамперед, це стосується поділу праці, через те що спеціалізація сприяє зростанню виробництва завдяки підвищенню продуктивності праці. Наступний принцип стосується повноважень та відповідальності менеджерів. Менеджери повинні мати право віддавати накази, бо таке право надає їм влада, але одночасно з владою існує і відповідальність. Дисципліна - працівники мають виконувати правила, якими керується організація. Дисципліна є наслідком правильного керівництва, чіткого взаєморозуміння щодо правил організації та законних стягнень за порушення правил. Важливим принципом є єдиновладдя, тобто кожен працівник має одержувати накази лише від одного керівника, а також принцип єдності напрямку діяльності, позаяк кожен із видів діяльності організації, спрямований на досягнення однієї й тієї ж мети, має спрямовуватися одним менеджером з використанням одного плану. Принцип підпорядкування особистих інтересів загальним передбачає, що інтереси будь-якого з працівників чи групи працівників не можуть переважати інтереси організації загалом. Працівники мають одержувати за свою працю гідну винагороду - в цьому полягає принцип винагороди персоналу. Принцип централізації означає межу, до якої підлеглі беруть участь в ухваленні рішень. Питання централізації (делегування менеджерам) або децентралізації (делегування підлеглим) є питанням належного співвідношення повноважень. Завдання полягає в тому, щоб знайти для кожної ситуації оптимальний ступінь централізації. Ієрархія управління,

вироблення та прийняття управлінських рішень. Тобто планування виробничої та реалізаційної діяльності, організування діяльності та підбір відповідних кадрів, формування систем матеріального та морального стимулювання, контролю та регулювання на усіх етапах процесу управління повинно здійснюватись відповідно до вимог ринку (попиту, пропозиції, конкуренції, умов збуту, цільових сегментів ринку тощо).

Активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення

Четвертий етап характеризується широким застосуванням у менеджменті математики. Яскравим представником цього етапу є школа науки управління (кількісного підходу) (з 1950 р. і до наших днів). Виникла в Англії під час другої світової війни як наслідок пошуку шляхів боротьби з німецькими масовими повітряними ударами, підводним німецьким флотом. Основою школи є дослідження моделей, тобто форм відображення реальності, і операцій. Дослідження в межах кількісної школи передбачає реалізацію певних дій (процедур): виявлення операційної проблеми; вироблення моделі ситуації, яка спрощує реальність і подає її абстрактно; надання змінним моделі кількісних значень з метою опису кожної змінної та зв'язків між ними.

Більшість методів і засобів кількісної школи мають такі характеристики: головна увага зосереджується на прийнятті рішення. Основний кінцевий результат аналізу повинен втілюватися у вигляді керуючого впливу. Процес прийняття рішення є головною складовою частиною повсякденної діяльності керівників; Герцбергом та іншими вченими - біхевіористами. В основі лежать методи налагодження міжособистісних стосунків, підвищення ефективності людських ресурсів, формування колективів за психологічною сумісністю тощо.

Побудова систем управління, орієнтованих на ринок (маркетинговий підхід в управлінні)(з другої половини XX ст.)

Третій етап розвитку менеджменту пов'язаний із виникненням на підприємствах проблем перевиробництва, що викликані незабезпеченим попитом. На цьому етапі були створені ринковоорієнтовані управлінські школи, що базуються на маркетингових концепціях. Маркетинг доцільно розглядати як інтегративну функцію менеджменту, яка ставить замету якнайкраще задовольнити потреби споживача з вигодою для підприємства. Ця система управління спрямована на виявлення та врахування попиту і вимог ринку для більш обґрунтованої орієнтації виробничої діяльності підприємств на створення конкурентоспроможних видів продукції у завчасно встановлених обсягах та відповідно до визначених техніко-економічних характеристик. Тобто виробник повинен виготовляти таку продукцію, якій завчасно забезпечено збут, а отже і отримання підприємством запланованого рівня рентабельності та прибутку. Споживач висуває свої вимоги до лікарських засобів, їх характеристик, кількості, термінів доставки і тим самим створює передумови для розподілу ринку між виробниками. Зростає значення конкуренції, боротьби за споживача. Це спонукає виробника ґрунтовно вивчати конкретних потенційних споживачів і запити ринку, який висуває певні вимоги до якості та конкурентоспроможності продукції. Вимоги до продукції, що диктуються споживачем, зумовлюють необхідність використання найбільш оптимальних структур управління, поєднання в управлінні централізованих та децентралізованих форм, повнішого врахування у виробничій програмі вимог споживачів, підвищення конкурентоспроможності, реалізації програмно-цільового підходу до вироблення та прийняття управлінських рішень. Тобто планування виробничої та реалізаційної діяльності, організування діяльності та підбір відповідних кадрів, формування систем матеріального та морального стимулювання, контролю та регулювання на усіх етапах процесу управління повинно здійснюватись відповідно до вимог ринку (попиту, пропозиції, конкуренції, умов збуту, цільових сегментів ринку тощо).

Активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення

Четвертий етап характеризується широким застосуванням у менеджменті математики. Яскравим представником цього етапу є школа науки управління (кількісного підходу) (з 1950 р. і до наших днів). Виникла в Англії під час другої світової війни як наслідок пошуку шляхів

боротьби з німецькими масовими повітряними ударами, підводним німецьким флотом. Основою школи є дослідження моделей, тобто форм відображення реальності, і операцій. Дослідження в межах кількісної школи передбачає реалізацію певних дій (процедур): виявлення операційної проблеми; вироблення моделі ситуації, яка спрощує реальність і подає її абстрактно; надання змінним моделі кількісних значень з метою опису кожної змінної та зв'язків між ними.

Більшість методів і засобів кількісної школи мають такі характеристики: 4 головна увага зосереджується на прийнятті рішення Основний кінцевий результат аналізу повинен втілюватися у вигляді керуючого впливу. Процес прийняття рішення є головною складовою частиною повсякденної діяльності керівників;

* критерієм обирається економічна ефективність Вибір керуючого впливу повинен здійснюватися на основі порівняння величин, які характеризують стан підприємства і впливають на його процвітання в майбутньому (витрати, доходи, норма прибутку тощо).

4 використання формалізованих математичних моделей, які дозволяють сформувати можливі варіанти вирішення проблеми;

4 модель - це форма зображення реальності; зазвичай, вона спрощує реальність або зображує її абстрактно. Моделі полегшують розуміння складності реальності. Процедури перетворення даних повинні бути досить зрозумілими і докладними, щоб будь-який аналітик міг отримати на основі однакових даних одні і ті ж результати;

4 залежність від комп'ютера — необхідність використання комп'ютера пояснюється складністю математичних моделей, великим обсягом даних, а також значною кількістю обчислень, які виконуються при моделюванні.

Найбільш відомими представниками цієї школи є Д. Марч, Т. Саймон, С. Бір, М. Месарович, Р. Акофф, І. Чечмен та інші, які сформували основні положення кількісного підходу, вперше почали розглядати організацію як відкриту систему, що врешті-решт зумовило виникнення системного підходу.

Формування системних та ситуаційних підходів у менеджменті

П'ятий етап розвитку менеджменту пов'язаний з розглядом організації як системи, діяльність яцрі постійно залежить від змінного набору обставин.

Системний підхід базується на використанні теорії систем у