Реферати українською

Характеристика прислівників часу у творах Ольги Кобилянської - Мовознавство -

Характеристика прислівників часу у творах Ольги Кобилянської - Мовознавство - Скачать бесплатно

Лінгвістичний час (темпоральність) – категорія, що охоплює різні мовні засоби вираження часу. Серед цих засобів чітко окреслюється клас прислівників а саме лексико-сомантична група обставинних прислівників – прислівники часу. Вони виконують суттєву функцію – виражають засобами мови об’єктивно реальний час, поза яким не може існувати людина. Всі прислівники часу об’єднуються наявністю в їх семному складі категорійної семи, що умовно можна назвати “прислівниковістю” та інтегральної семи загально часової віднесеності. Прислівники часу взаємодіють з формами дієслова: вони уточнюють, конкретизують, а інколи й зумовлюють час здійснення дії. Формуючись на основі дієслова, іменника, прикметника, прислівник нівелює вихідні морфологічні категорії і набуває ознак незмінності. Прислівники вживаються для вираження ознаки іншої ознаки – динамічної дієслівної і статичної прикметникової. У нашому дослуженні ми дами характеристику прислівникам часу та з’ясуємо вплив їх, як детермінуючих членів, на парадігму речення.

Прислівники часу поділяються на такі групи:

1. Прислівники – локалізатори дії;

2. Прислівники межі дії;

3. Перспективно- та частотно-часові прислівники.

1. Прислівники – локалізатори дії

Прислівники цієї найчисленнішої групи вказують на час, коли відбувається дія (означені прислівники) або заперечують можливість виконання дії взагалі (заперечні прислівники); вказують на можливість обрання будь-якої пори для виконання дії в майбутньому або на неозначено-минулий час (неозначені прислівники).

Неозначених прислівників з часовим значенням у творах Ольги Кобилянської небагато. Будь-який час дії виражає прислівник коли.

Чи виділа коли кришку м’яса? Чи я з’їла коли яєчка? [2, с.155]. Але коли діждуся вже того [2, с.153].

На невизначений час у минулому вказують прислівники колись, колись-то.

Колись-то вечором відбувалася в нас нарада [1, с.31]. Прекрасна була вона колись [2, с.483]. Колись її чорне, як шовк, волосся лиснілося на молодих плечах і грудях [2, с.483]. Колись-то, міркуй, Маріє, казав мені, аби наш Василь женився з його донькою [1, с.478].

Прислівник колись може вказувати і на невизначений час у майбутньому.

А колись, як наші діти повиростають, нехай його своїм дітям оповідять [2, с.498]. Вони ж колись поберуться [2, с.340]. Буде колись перша шахрайка в селі [2, с.141].

Спрямованість у минуле чи майбутнє залежить від часу того дієслова, що його конкретизує прислівник, бо значення часу є невід’ємним від дієслова; навіть тоді, коли дієсловом передається не власне дія, а процес чи стан, вони не можуть відбуватися поза часом.

Заперечний прислівник ніколи, вказує на неможливість виконання дії в будь-який час, за будь-яких обставин. Цей прислівник досить продуктивно використовується у творах Ольги Кобилянської.

Але се давній звичай сонця – сліпим воно ніколи не світить [2, с.473]. Ніколи не видавалась мені зелень лісу такою живою, інтенсивною, безхмарне прозоре небо ніколи таким синім, лагідним [1, с.333]. Гордий і неприступний, не змінюється він ніколи [1, с.408]. Ніколи не бувала тепла й ніколи холодна [2, с.127].

Часовий план зумовлений не тільки семантикою часових локалізаторів, а й загальною семантикою речення. пов’язаною з часовою перспективою. Так, наприклад, у реченнях з часовим локалізатором ніколи одночленна часова парадигма представлена формою майбутнього часу за умови, що речення в цілому має характер погрози, запевнення.

О, того погляду я ніколи не забуду [2, с.145].

Функцію локалізації дії в часі виконують означені прислівники. Семактично вони поділяються на кілька підгруп.

Однією з найбільших є підгрупа прислівників, що вказують на співвідносність дій у часі. Ця вказівка, як правило, найбільш загальна. Системні зв’язки прислівників, що впорядковують дії, схематично можуть мати двочленну (раніше – пізніше) або тричленну будову (спочатку – потім – нарешті). Сюди належать прислівники спершу, вперед, чимраз, опісля, згодом, потім, пізніше, врешті.

Але вперед мусив би заробити трохи грошей [2, с.128]. Спершу виділа лише мене [1, с.441]. Врешті розв’язав і розложив усе [2, с.115].

Прислівники пізніше, згодом, опісля, потім називають часовий відрізок, який наступає після тої події, про яку повідомлялось у попередній частині вислівлювання.

Пізніше зачулося якесь уривне хлипання, що подобало більше на звірячі, як на людські звуки…[2, с.140]. А опісля дивилася нерухомо перед себе, думаючи бог зна над чим [1, с.28]. Опісля сперла голову на худу руку й споглядала втомленим поглядом по долах [1, с.371]. Трохи згодом стало на дорозі знов глухо й пусто [1, с.137]. Трохи згодом прилучився до Оксани і пішов з нею скорим кроком вперед [1, с.183]. Потім я потопаю в глибінь своєї душі [1, с.473].

Прислівник пізніше вживає письменниця найчастіше з лексемами на позначення часових відрізків (година, хвилина, тиждень, день).

Годину пізніше Тетяна знов у лісі [2, с.446]. Півгодини пізніше йшла назад тою дорогою, що перше [2, с.146]. Чотири дні пізніше і майже в тій самій порі, а в три години по тім прибув він [1, с.227]. П’ять місяців пізніше, значить тепер, писав знов [1, с.85]. Так молилась я, а в п’ять мінут пізніше перервав несамовитий звук дзвінків санок [1, с.134]. Чотири неділі пізніше вийшла вона з дому, щоби побачити його вінчання [1, с.287].

Зустрічаються такі випадки, коли одне речення несе і повідомлення про подію, що відбувається чи відбувалась раніше, і продовження чи наслідок цієї ж події. У ролі поширювача часто виступає лексема зразу.

Зразу легким танцем на поодиноких місцях, а опісля в зміненім tempo [1, с.484]. Зразу поодинокі й такі важкі, що листки під їх вагою задрижали й зашелестіли, а відтак – частіші, а врешті – скісними струменями [1, с.381]. Зразу – яко жінка чесного, загальноповажного чоловіка, яко дідичка, пізніше – яко бідна вдова при своїм сині [1, с.338].

Вказівку на часові відношення (одночасністості) без уточнення порядку перебігу дій передає прислівник тоді.

Я лагідний, доки лагідний, але як раз страчу терпеливість, тоді не ручу за себе [1, с.86]. Тоді вона взялася за перо – і ніколи вже більше не покидала його [1, с.517]. Тоді проживав і найкращі свої хвилини [2, с.374].

У творах Ольги Кобилянської багато прислівників, які означають момент мовлення і вказують на момент відносно теперішнього часу. Співвідносять дію з теперішнім часом прислівники тепер, нині, сьогодні, зараз.

Сонце… Тепер я тебе кличу [2, с.473]. Колись думала я інакше, але тепер переконуюся в неможливості такого вчинку [1, с.222]. Нещастя його нині не покидало [2, с.394]. Ліс нині наче зачарований, такий гарний [2, с.506]. Сьогодні так рано посхоплювались, що я майже незчулася [2, с.529]. Адже вона сьогодні і не бачила навіть людської душі [2, с. 342]. Зараз би вона йому все дала, що мала! [1, с.508].

У контексті поєднання прислівника зараз з дієсловом у майбутньому часі, цей прислівник позбавляється зв’язку з теперішнім і співвідносить з яким-небудь моментом у майбутньому.

… то пристала б на всякі умови, ставлені мною і спровадилася б зараз [2, с.121]. Я піду сама й зараз верну [2, с.483].

Деякі прислівники, що відносять дію до часу, наближеного до моменту мовлення, вимагають, щоб пов’язане з ними дієслово мало форму минулого часу.

Недавно знов найшла я книжку під її подушкою в постелі [1, с.29]. Се казав тато недавно і сказав правду [2, с.118]. “Собака, собака!” – скричала голосно в нім, як голос лейтенанта, про якого щойно оповідав [2, с.122]. Тій послідній щойно перед хвилею відчепила від рубця сукні довгий паперовий ланцюжок [1, с.514].

Віддаленість дії від моменту мовлення в межах кількох дій позначається за допомогою прислівників вчора, передвчора, завтра, позавтра.

Передвчора святкувала свої іменини, а з них жоден ані не писнув [1, с.89]. Ти вчора була така гарна, як упавший ангел [1, с.515]. Нині така шкода, завтра інша, а позавтра могло знов що інше скоїтися [2, с.206]. Щоб не знала, що завтра її послідня днина між нами [2, с.305]. Мені однаково, що завтра буде, а позавтра? теж байдуже! [1, с.87].

Досить часто такі прислівники конкретизуються іншими прислівниками.

Я носила вчора ввечір воду звідти з гирла, з великої керниці [2, с.112]. Тебе надибали ще вчора ввечері люди [2, с.318]. А рано завтра й так неділя, було б доволі часу виспатися [2, с.539].

Семантика цих поширювачів (завтра, позавтра) передбачає реалізацію дії лише в майбутньому.

Він піде завтра зараз досвіта до сина [2, с.110]. Я їду позавтра з татом на ярмарок на Петра в місто [2, с.69].

Віддаленість дії в минулому в межах двох років передається прислівником тамтого.

Отут починали ми й тамтого року [2, с.46]. Тамтого року в тім часі був він дома й пильнував своєї худоби у стайні [2, с.149].

Часовий локалізатор давно, уточнюючи часову співвіднесеність дії вираженої дієсловом-присудком, а отже, часову площину всього речення, допускають лише його одночленну парадигму (у реченнях з дієсловами-присудками недоконаного виду), представлену формою минулого часу.

Я його давно не бачила [2, с.143]. Давно, кажуть царювали по лісах і горах лісні царі [2, с.156]. Давно старались люди закони природи відкрити [2, с.493]. З Миколою і “козачкою” Зоя вже давно помирилася [2, с.559].

Прислівник давно вказує на невизначено далекий час у минулому. Віддаленість дії від моменту мовлення може вимірюватися годинами, днями, роками, століттями.

Багато речень у творах Ольги Кобилянської, де прислівники позначають час безвідносно до точки його відрахування.

Це прислівники, які відносять дію до певного часу в межах доби: вдень (вднину), вночі (вніч), вранці, ввечір (увечір).

Хоч вніч, хоч вдень – вони держалися враз [2, с.298]. Що мучить мене вдень і вночі, чого ще мені забагається? [1, с.104]. Вранці поволіклася до тітки і заявила, що піду [1, с.105]. Перед тим лісом, хоч він невеликий, боюся я все страшенно. Вднину й вечором [2, с.75]. Я все увечір ходжу до стайні та заглядаю всюди [2, с.117]. Ввечір підемо обидва з кіньми на леваду [2, с.54].

Це вторинні прислівники, співвідносні із знахідним відмінком іменника з прийменником в(у).

Відсутність будь-яких обмежень часової парадігми з боку таких поширювачів структурної схеми пояснюється, на нашу думку, позначенням ними таких часових проміжків, яким властива періодична повторюваність і незакріпленість у певних точках на часовій осі щодо моменту мовлення. Дія, супроводжувана такою обставиною, може відбуватися у будь-якій часовій площині, тобто вона не локалізується, а часові детермінанти не виконують функцію локалізаторів.

Досить характерним для мови творів письменниці є орудний часу від іменника вечір. Орудний часу відтворює значення часу загально, неточно, з виразним відтінком тривання дії. Авторка широко вживає форму вечором, що співвідносна з орудним відмінком іменника.

Дуже рано виходить він вечором, тоді він не гаїть часу [2, с. 503]. Вона баялася вечором з хати виходити [2, с. 501]. Вечором у радіснім або в сумнім настрої, вона оповідала все, що підхопили її довгі погляди [1, с.432].

Зустрічається у творах Ольги Кобилянської орудний часу від іменника ніч. У сучасній мові цю модель майже повністю заступив в+ місцевий відмінок.

Але і ви слухайте… вечірньою порою, а може, і ніччю [1, с.420].

Система прислівників часу відбиває подія на пори року: весною, літом, восени, зимою, яким характерна повна адвербіалізація.

Думала над тим тільки, чому весною цвітуть дерева [2, с.66]. Хоч літом, хоч зимою, хоч погодою, хоч зливами, а все одностайність [2, с.207]. Восени хотів він ними виорати поля, а потім – продати [2, с.148]. Тепер прийде знов хіба аж восени [2, с.153]. Має стати прозора і чиста, якою не буває ніколи ні весною, ні літом, а лиш пізньою осінню [1, с.499].

Форму осінню письменниця вживає паралельно з прислівником восени, що співвідноситься з родовим відмінком іменника з прийменником в.

Ми всі осінню жовкнем і скидаємо листя [1, с.496]. Пізньою осінню припленталася до них його старенька мати [1, с.48]. Восени мала їхати до Відня [2, с.140].

У реченнях з цими прислівниками можуть вживатися як дієслова руху, так і дієслова на означення різноманітних відтінків статичної дії.

Ольга Кобилянська замість прислівників улітку, узимку вживає вліті, взимі, що співвідносні з місцевим відмінком іменників.

Будемо ходити взимі в літній одежі, а вліті у витертій тій же [1, с.480]. Довкола бурдея пишалася вліті на широких отих просторах [2, с.30]. Мешканці тих хатин, що звернені лицем до рівнини, дивляться взимі в сумну, одностайну картину [2, с.7]. Вліті приведу її до тебе [2, с.116].

У творах Ольги Кобилянської є приклади редуплікації, яку вживає для підсилення ознаки, конкретизації часу.

В неділю рано-ранесенько під “Білий камінь” піде… [2, с.463]. Рано-ранесенько, як лиш в лісі розвиднілося, вона піднялася і заглянула перед хату [2, с.348]. Рік-річно давала на служби щедрі дари [2, с.138].

Ще точніше передано час прислівниками опівночі, пополудні в таких реченнях:

Вже пізно по опівночі прийшов до себе [2, с.78]. Се була північ, а опівночі ходять лиш розбійники або мерці [2, с.348]. Одного дня – се було вже в грудні – вернули ми обі пополудню додому [2, с.113].

Оцінно-часові прислівники конкретизують час виконання дії стосовно встановленого часу. На своєчасність-неспоєчасність виконання дії вказують прислівники вчасно, завчасу.

Весна почалася вчасно [2, с.163]. Так вчасно настала весна і так лагідно [2, с.146]. Чи не завчасу видумали його? [1, с.108].

2. Прислівники межі дії

Прислівники цієї групи вказують у найбільш загальних рисах на часові параметри дії, тобто обмежують дію стосовно її початку, кінця, тривалості або вказують на необмежене тривання дії.

Семантично вони становлять три групи:

– вказують на час, з якого починається дія;

– вказують межі дії стосовно її кінця;

– означають час, протягом якого відбувається дія.

Найбільшою є підгрупа прислівників, що вказують на час, з якого починається дія. Формальні їх показники – префікси з-, від-, що додаються до різних за значенням прислівників, які вказують, коли відбувається дія, або до деяких іменників з темпоральним значенням.

Прислівники з формальним показником від- переважно займенникового походження. Такі прислівники вживає письменниця дуже часто (відразу, віднині, відтепер, відколи, відтак, віддавна, відтоді).

А що не вмів лицемірити і причаюватися, так завважав Іванка відразу його смуток [2, с.118]. І не віднині вона така, а відколи її знає, бувала все така [2, с.419]. Ще більша жура жде тебе і твого чоловіка відтепер [2, с.37]. Але відколи Михайло пішов, знаю се ще ліпше [2, с.187]. Відтак ще одна хвилина і – тихо [2, с.346]. Я тебе люблю, Анно, вже віддавна! [2, с.71]. І вже відтоді живе зимою в долах [2, с.386]. Але відтепер вона хоче вже проживати в самоті [2, с.323].

Часове значення таких структур поширюються на минуле від моменту початку дії та продовжується у майбутньому без вказівки на його завершення. При дієслові майбутнього часу прислівники відтепер, віднині надають часовому значенню структури відтінку наступності.

Скільки перемінилося, відколи він пішов, і скільки переміниться ще відтепер [2, с.115]. Що відтепер не пожуриться моєю долею ніхто на світі [1, с.229]. Віднині не хочу й глянути на тебе [1, с.514].

Дієслова майбутнього часу не поєднуються з прислівниками, що вказують на початковий момент (зрання, здавна, змалку). Ці прислівники означають момент часу в минулому.

Зрання побігла до худощавої жінки писаря, ніби з якоюсь просьбою [2, с.129]. Приріс мені до серця змалку, як грудка [2, с.23]. Вона вже здавна знала, що він мусив іти [2, с.68]. Я її не від сьогодні знаю, а змалку [2, с.487]. Неначе жаль до свого обличчя мала ще здавна, здавна [1, с.515].

Межу дії стосовно її кінця встановлюють прислівники з префіксами до-, по, які характеризуються меншою словотворчою активністю. Поміж прислівників цієї підгрупи найпродуктивніший прислівник досі.

Коли досі не вернули, то певно, вже не вернуть[2, с.88]. Досі вона ніколи не жалілася на нерви, ба навіть казала, що нервових слабостей зовсім нема [1, с.305]. Досі мала вона завсігди щастя [1, с.419] Пані Марко, котра займалась досі лише моєю особою, любила досі найбільше мене [1, с.173]. Я відчуваю, що й я не була досі міцна, що сила будиться в мені аж тепер [1, с.108].

У творах письменниці зустрічаються інші прислівники межі дії (довіку, донедавна, дотепер, доки).

Чи така вже моя доля довіку? [1, с.174]. Донедавна була ще земля мертва [2, с.159]. Так, так, це лиш такі здогади могли змінити настрій його душі, мені ще донедавна так щиро прихильної! [1, с.195]. А товариші, що спомагали його дотепер, бідні, і він не може приймати від них нічого [1, с.84]. Плачу, аж доки не успокоюся [1, с.87]. Доки буде земля – будуть і мужики [1, с.477].

Кілька прислівників означають час, протягом якого відбувається дія: довго, вічно.

Ходила я і блукала довго-довго по полю [1, с.174]. Так довго ждав того дня, щоб її побачити, так довго [1, с.512]. Мати стояла ще довго коло бурдея дивилася за чимось [2, с.97]. Вона вічно шукала гармонії [2, с.106]. Хто її візьме за жінку, буде мені вічно дякувати [2, с.51].

Ольга Кобилянська у значенні прислівника завжди вживає діалектне завсігди, заєдно.

Нехай пише – завсігди і під всякими услів’ями, бо в неї є талант [1, с.522]. Він для мене завсігди такий привітний і ласкавий [1, с.522]. Завсігди була ненаситна і невдоволена [1, с.455]. Він заєдно говорив до неї: “Слухай, я тут” [1, с.515].

3. Перспективно- та частотно-часові прислівники.

Перспективно-часові вказують на який час у майбутньому планується (очікується) дія чи віднесено її результат. Це такі прислівники, як навіки, надовго, назавше, назавсігди, вовік-віки.

Здавалося, що Рунг і Магура розділені навіки [2, с.74]. Холод тиснувся жадібно коло шиб і бажав усе навіки заморозити [1, с.488]. Але відчувала, що сил її нестане вже надовго [2, с.11]. Вона назавше з книжками подружилася [1, с.520]. Бо коли він по повороті до великого міста забув її хутше, чим сам думав, - в її душі остався образ білявенького хлопчини назавше [1. с.512]. Не від сьогодні до завтра, лиш на завсігди [2, с.133]. Ти, мабуть, бабою останешся вовік-віки [1, с.29].

Групу частотно-часових прислівників у творах Ольги Кобилянської представляють прислівники інколи, іноді, часто, вряди-годи, деколи, чимраз, часом (часами), щонеділі, щохвилі.

І гарячі сльози котилися чимраз густіше й густіше по його обличчі [2, с.109]. Поля розкривалися чимраз більше перед ним і манили своїм тужливим смутком, мов у вічність [2, с.125]. Він приходив тепер доволі часто на панське обійстя [2, с.68]. Деколи обзивається в мені голос, що життя винно мені ще багато [1, с.87]. Я палкий, неспокійний, навіть пристрастний, а деколи то ні з цього, ні з того не додержу віри, мов та собака! [1, с.72]. Казав, що буде щонеділі ходити [2, сю 146]. Зі мною говорила, мені звірювалася, мене до себе запрошувала, щохвилі прибігала [1, с.44].

Теперішній неактуальний своїм головним різновидом має абстрактний теперішній. Недоконаний від при цьому виступає в необмежено-кратному значенні. На узагальнену, повторювану дію вказує прислівник.

Я йду щоденно парком, бо мені ближче шпиталю при котрім я лікарем [1, с.343]. Щохвилі чути – там один умер, тут побив кінь якогось на смерть… там якийсь стратився… і чому? [2, с.119].

Граматичне значення презенса переважно зводиться до віднесення мовцем дії до часового періоду, що включає момент мовлення і має для мовця ознаки минулого і майбутнього, тобто презенс посідає проміжне місце між минулим і майбутнім, є засобом актуалізації дії у мовленнєвій комунікації.

Прислівник часом (часами) виразно виявляє відтінок часової епізодичності, непостійності.

Часами ставала їй гризота Марійчина розрадою [2, с.142]. Часом засипляю, а він – немов лише того ждав – присниться [1, с.82]. Я часом мрію об тім, як би я була раз на великім прегарнім балу [1, с.42]. Чи вас не мучить часами туга статись ще іншим? [1, с.59]. Часом і усміх давній поблискує на йому лиці [2, с.559].

Взаємодія семантики виду і часу простежується також у формах минулого доконаного і недоконаного виду. У часовій парадигмі минулого недоконаного виділяється минулий повторюваної дії, при цьому часова сфера не виходить за межі минулого і не локалізована в часі. У реалізації такого значення беруть участь лексеми інколи, вряди-годи, іноді.

Іноді вона плакала з суму [1, с. 311]. Інколи слідила за полетом орла, або як половик тихо крутився в кружала і немов чорна точка висів у воздухах [1, с.311]. Її уста вряди-годи судородно дрижали від болю [2. с.45].

Суттєвою при цьому є функція дієслова, яке може репрезентувати лише повторювану дію.

У чотирикомпонентній системі частин мови прислівник як без категорійна частина мови протиставляється в першу чергу дієслову і іменникові як частинам мови із чітко членованими морфологічними категоріями, а також прикметникові як частині мови з транспонованими іменниковими морфологічними категоріями, які у сфері прикметника модифікуються і значною мірою послаблюються щодо семантико-морфологічної диференціації.

Огляд семантичних груп прислівників часу у творах Ольги Кобилянської дає змогу зробити висновок, що письменниця використовує розгалужену систему прислівників часу.

Прислівники часу здатні виражати ряд відтінків часових підношень (черговість, повторність, наступність, межу дії) залежно від мети висловлювання. Проаналізовані речення дають підстави твердити, що конкретні вияви часових парадигмітичних видозмін речення залежать не тільки від категоріальних параметрів предиката, від лексичного наповнення компонентів, а й від поширення моделі речення часовими локалізаторами (прислівниками), що зумовлюють аспектуальні та темпоральні характеристики речення.

Подібну функцію у мові до прислівників виконують і прийменниково-іменникові конструкції з темпоральним значенням, які ми теж розглядатимемо у нашій роботі. Зв’язки між прислівниками часу і прикметниково-іменниковими структурами часто бувають настільки тісні, що розмежувати їх можна лише умовно.

Прийменникові та безприйменникові конструкції, що виражають часові відношення, у творах Ольги Кобилянської

Відомо, що прийменники – це слова–знаки реметивного типу. Певного змісту вони набувають лише в конструкції, в результаті взаємодії граматичних та лексико-семантичних значень поєднуваних ними слів. Проте значення прийменника не слід ототожнювати із значенням всієї прийменникової конструкції. Прийменник як релятивне слово бере участь у вираженні лише власне граматичного й частково невласне граматичного значення всієї конструкції. Зважаючи на це, в семантиці прийменника доцільно розрізняти власне граматичне і невласне граматичне часткове значення. Власне граматичне значення прийменника – це його здатність передати синтаксичну залежність між повнозначними словами на синтагматичній осі. На противагу флексіям прийменники засвідчують не будь-яку синтаксичну підпорядкованість, а лише залежність керованого іменника у відповідному відмінку від інших повнозначних слів у реченні. У вираженні загально невласне граматичного значення всієї конструкції прийменник безпосередньої участі не бере.

Логіко-граматичні відношення (просторові, часові, причинові та ін.) створюються в результаті взаємодії опорного й залежного компонентів конструкцій як представників певних лексико-семантичних розрядів або класів лексем і передаються всім прийменниковим сполученням. Зате у відтворенні частково невласне граматичного значення конструкції роль прийменника особливо важлива. Суть індивідуального значення прийменника полягає у фіксації найістотніших, розпізнавальних ознак тих відношень, що формуються внаслідок взаємодії речовинних значень поєднуваних компонентів з граматичним значенням всієї конструкції, тобто відношень найнижчого рівня абстракції. Прийменник матеріалізує диференційні ознаки цих відношень і засвідчує їх у вигляді окремого знака, звукового комплексу, слова.

Підсистема прийменникових конструкцій адвербіального значення (часова) – це сукупність елементів, об’єднаних спільністю семантичних функцій та структурою, властивих кожному елементові підсистеми.

Аналіз темпоральних прийменників нерідко супроводжується підкресленням їх семантичної похідності та суміжності з просторовими прийменниками. Досить виразно ця думка простежується у висловленні В. В. Виноградова про те, що часові значення прийменників переплітаються з просторовими і розвиваються на їх основі [ ]. Інші лінгвісти підкреслюють еквівалентність просторових і часових значень і вказують на їх неподільність. Зокрема, В. Брендаль заперечував первинність просторових відношень і згідно з даними фізики вважав, що поняття простору не може бути відокремлене від поняття часу і тому поняття часу не виступає вторинним щодо поняття простору [ ]. Не можна відкидати генетичну похідність часових значень і більшості засобів їх вираження від просторових, але у плані синхронічному вони входять у прийменникову систему як дві самостійні підсистеми.

Дослідники граматики східнослов’янських мов по-різному (з кількісного та якісного погляду) визначають семантичні ознаки темпоральних прийменників. Здебільшого у працях розглядаються такі семантичні ознаки, як неозначена й означена тривалість явищ, їх одночасність, часова наступність і попередність [ ], момент часу, часова наступність, тривалість часу, одночасність, передчас, межі завершення дії, часова приблизність і близькість тощо [ ], початкова і кінцева межа часу, часова попередність і наступність, одночасність [ ], вказівка на одночасність або різночасність моменту дії і часового відрізку, вказівка на заповненість або незаповненість часового відрізка дією, вказівка на завершеність або незавершеність дії [ ] та ін.

Прийменникові й безприйменникові конструкції – це синтаксичний засіб відтворення часу в загальній системі категорії темпоральності. Він становить собою складну систему, найголовніші протиставлення якої є своєрідною семантичною репрезентацією таких основних ознак реального часу, як послідовний перебіг подій чи явищ, тривалість їх та повторюваність.

У нашому дослідженні будемо послуговуватись класифікацією прийменникових конструкцій часу З. І. Іванченко.

Серед цих конструкцій можна виділити такі групи:

1) конструкції, що позначають момент реалізації дії;

2) конструкції зі значенням часової попередності та наступності;

3) конструкції на означення тривалого часу;

4) конструкції, що вказують на початок або межу реалізації дії;

5) конструкції на позначення часової близькості та приблизності.

1. Прийменникові та безприйменникові конструкції, що позначають момент реалізації дії.

Значення часу, не повністю охопленого дією, у творах Ольги Кобилянської може передаватися прийменниковими (в+ знахідний відмінок, в+ місцевий, на+ знахідний, на+ місцевий) та безприйменниковими зворотами (родовим, знахідним та орудним часу). Найуживанішими серед них є конструкції з прийменником в та родовий часу.

До складу прийменникових зворотів із значенням часу, не повністю охопленого дією, у творах письменниці входять іменники таких семантичних розрядів: назви днів тижня, назви місяців, частин року і частин доби, назви конкретних вимірів часу і загальних часових понять та іменники нечасової семантики.

Охарактеризуємо лексико-функціональні можливості кожної підгрупи прийменникових зворотів.

1.1. Прийменниково-іменникові звороти, до складу яких входять назви днів тижня у знахідному відмінку.

Деколи ці конструкції уточнюються прислівником часу.

В неділю рано жене Тетяна в ліс [2, с.457]. В неділю ходила до церкви [3, с.64]. Проти них вона була покірна й цілувала їх, при стрічі в неділю і в свято в руки [2, с.58]. Було в четвер рано, як на місці стали [2, с.463].

Родовий часу від іменників на означення днів тижня зустрічається дуже рідко.

Кожної погідної неділі ходить Тетяна… до своєї старої приятельки. Так і сеї неділі [2, с.349].

1.2. Прийменниково-іменникові структури, до складу яких входять назви місяців. Вживаються вони, як правило, у місцевому відмінку з прийменником в.

У вересні тягнеться від дерева до дерева павутиння [1, с.313]. Сонячне тепле передполудне в червні [1, с.333]. Було се одної сльотної, зимової днини в жовтні [2, с.152]. Було се одного вечора в липні [2, с.67]. Було в маю. Перед обідом [2, с.57].

1.3. Конструкції з родовим часу від назв частин року.

Родовий часу від іменників літо, зима, осінь має при собі і означення – займенник, що вказує на черговість часових відрізків, обумовлює межі часові, коли відбудеться подія.

Сеї зими буду, може, і в вашім селі [1, с.369]. Сеї осіні вижидай старостів [2, с.357]. Але сього літа він лише десь та не десь загляне на хвильку до неї вечором [2, с.411]. Сеї самої осені післав Савка, кушнір, до Хмутів старостів [2, с.550].

Щодо прийменникових конструкцій, то вони не типові для творів Ольги Кобилянської.

1.4. Конструкції на означення частин доби. У таких реченнях використовуються якісні прикметники-епітети.

В темну ніч зірок не видно [1, с.433]. Був несказанно щасливий у тій тихій, ясній, місячній ночі [2, с.72].

Конструкція в+ знахідний відмінок може передавати момент реалізації дії і в множині.

В ясних днях губилася барва полумені в сяєві сонця [1, с.400]. Тепер була жура за поля і її доньку тим страховищем, що сіпало ненастанно тими струнами, гонило сон у чорних ночах…[2. с.9]. В деяких днях, коли небо прибиралося у синявий шовк, жилося прегарно [2, с.30].

Широко використовує письменниця для передачі такого значення родовий часу від іменників ніч, вечір, день, що супроводжуються часто означеннями.

– Мамо, - сказав Микола, - се не могло сеї ночі статися [2, с.534]. Певно, сеї ночі не один велет-дуб повалився [2, с.343]. Вона не оберталася вже більше сього вечора [3, с.117]. Стіни хати біліли сього ясного вечора ще більше [2, с.539]. Погода тої днини була (се було по обіді) хоч не похмура. але й не ясна [2, с.579]. Одної прекрасної літньої днини спровадилася Мавра на Чабанницю [2, с.329].

Більшість наведених прийменникових та безприйменникових зворотів виступають у творах Ольги Кобилянської паралельно і легко взаємозамінюються. Проте є й такі звороти з родовим часу, які вступають у зв’язки не з конструкцією в+ знахідний відмінок, а із сполученням на+ знахідний. Це звороти із означеннями – числівниками.

Вернула другої днини з полудня втомлена [2, с.528]. Другого дня пішла я на виклади науки гармонії [1, с.116]. Другого дня прийшов він знов, а вона знов зайняла своє місце [2, с.39]. Третього вечора вернув [2, с.304].

1.5. Конструкції на означення умовних вимірів часу (хвиля, хвилина, година, рік).

Ці слова хоч і вносять до темпоральної лексики, вони самі по собі не виражають часу, в них тільки семантика міри, відрізка часу. Ці слова виражатимуть час тільки в певній граматичній конструкції.

Письменниця часто вживає слово “хвиля”, що має значення “хвилина”, інше значення цього слова – короткий відрізок часу, мить, момент [ ].

В цій хвилі були в неї очі спущені, а щоки горіли сильним рум’янцем [1, с.37]. В тій самій хвилі глянув мені Орядин допитливо в очі [1, с.71]. Саме в тій хвилі обернулася перший раз сього вечора [2, с.117]. Та в тій хвилі пронісся звідкись понад верхи… голос трембіти [1, с.430] Саме в тій хвилі перебіг великий заєць, може, сто кроків від хлопця скісно через поле [2, с.157].

Значення “в цій хвилі” те саме, що у цю хвилину, тобто, у цей момент, саме в цей час, якраз тоді [ ].

Йому видалося з виразу лиця в тій хвилі, що вона має щось на серці [2, с.567]. В ту хвилину ввійшли два старші сини в хату [2, с.524].

Ольга Кобилянська використовує прийменник в+ місцевий відмінок у множині для означення часу. Такі конструкції мають відтінок повторюваності дії.

В таких хвилях неначе відживала [3, с.31]. І в таких власне хвилях зачуває, що він пройдисвітське насіння [2, с.42].

Трапляється, що іменник година виступає у конструкції з означеннями, за допомогою яких письменниця подає оцінку часовому відрізку.

Чи в добру годину поклав хлопця? [2, с.312]. Ще держить тебе лиха година, і ти ще не цілком чистий [2, с.329]. І я виджу, що я покинув хату в недобрій годині [2, с.118].

Конструкція “в ту мить” уживається для підкреслення цілковитого збігу в часі якихось двох дій, одразу ж, зараз же.

І в ту мить він ударив її так сильно в лице, що вона захиталася [2, с.564].

У творах Ольги Кобилянської поширений родовий часу від іменника “рік”. Виступає тільки з угодженими означеннями, вираженими займенниками, порядковими числівниками на означення черговості.

І сього року колишеться, жінко [2, с.499]. Не казали ще звідки, лиш мати натякає, вже, мабуть, хоче мене сього року віддати [2, с.399]. Четвертого року вернув Юзько назад [2, с.556].

Паралельним до таких конструкцій є сполучення на+ знахідний відмінок.

Може, ти аж на другий рік віддасися... [1, с.37].

1.6. Прийменниково-іменникові конструкції на означення загальних часових понять (вік).

В твоїм віку я вже виховувала вже Мунечка... [1, с.37]. Ой, багато перетерпіла я на своїм віку! – сказала сумно серед розмови [1, с.369]

1.7. Прийменниково-іменникові конструкції з прийменниками в, на та іменниками нечасової семантики. Іменники у таких зворотах можуть виступати в місцевому й знахідному відмінках, з означеннями і без них. Вони можуть називати вік людини, наприклад:

На старі літа принаймні мав би де глову склонити [2, с.128]. В молодих літах рвався за фірманкою [2, с.10]. В перших літах свого існування хоронила колиба чатанів багача Івана Дуба [2, с.328].

Вони можуть означати й свята.

Як уподобає її, то весілля може бути в м’ясниці [2, с.56]. На різдв’яні свята дістану, мже, відпустку і приїду [2, с.72]. А на храм відділяла для неї окремо мисочку меду, так, аби Івоніка не видів [2, с.142], Треба ще раз на Благовіщення постити, тоді вже напевно довідаєшся [2, с.131]. На Великдень узяв його батько з собою до церкви [2, с.277]. Було зимою, і саме в м’ясниці [2, с.17].

Прийменникові та безприйменникові конструкції, що позначають момент реалізації дії, є конструкціями прямого часу. Вони позначають дію, що відбувається в один із моментів або протягом часового відрізка, названого залежним словом (зустрітися на другий день, прийти в суботу). Слід зазначити, що вони позначають час, не цілком заповнений дією, час неповторюваний. Проаналізовані підгрупи цієї конструкції дають можливість твердити, що найуживанішими засобами на позначення моменту реалізації дії є родовий часу та утворення з прийменником