Контрольна робота
з курсу "Основи охорони праці" на тему:
"Основні законодавчі акти з охорони праці"
Виконала студентка
групи "УПМ-07-Г"
Лященко Оксана
Київ-2008
План.
1. Вступ. Поняття охорони праці за трудовим правом.
2. Закон України «Про охорону праці»
3. Законодавство про працю.
4. Державні нормативні акти з охорони праці.
5. Список використаної літератури.
1. Поняття охорони праці за трудовим правом
Легальне визначення поняття охорони праці дається в ст. 1 Закону України від
14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці». Охорона праці — це
система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і
лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і
працездатності людини в процесі праці. В поняття охорони праці входять і всі ті
заходи, що спеціально призначені для створення особливих по¬легшених умов
праці для жінок і неповнолітніх, а також пра¬цівників зі зниженою
працездатністю.
Крім Закону України «Про охорону праці» правове регулю¬вання
охорони праці знайшло відображення в нормах глави XI «Охорона праці»
(ст. ст. 153-173), глави XII «Праця жінок» (ст. ст. 174-186), глави
XIII «Праця молоді» (ст. ст. 187-200) КЗпП.
З охороною праці тісно пов'язана також низка правових норм, що відносяться до
інших галузей права України. Це нор¬ми цивільного права, що встановлюють
майнову відповідальність при ушкоджені здоров'я або смерті громадянина; норми
адмі¬ністративного права, що визначають адміністративну відпові¬дальність
і порядок притягнення до неї громадян органами охо¬рони праці; норми
кримінального права, що встановлюють відповідальність при вчиненні злочинів у
галузі охорони праці і техніки безпеки.
Тому правове регулювання охорони праці охоплює розробку і прийняття загальних
норм охорони праці, правил техніки безпеки і виробничої санітарії; проведення
профілактичних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що
попереджують виробничий травматизм та професійні захворю¬вання; створення
сприятливих умов праці і забезпечення її охорони на діючих підприємствах в процесі
виконання працівниками своїх трудових обов'язків; систематичне поліпшення і
оздоровлення умов праці безпосередньо з участю самих трудових колективів; розробку
додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій трудящих — жінок,
неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю тощо.
2. Закон України «Про охорону праці»
Закон "Про охорону праці", прийнятий Верховною Радою України 14
жовтня 1992 p., був переглянутий і затверджений Президентом України в новій
редакції 21 листопада 2002 р.
Він складається з преамбули та 9 розділів. Відзначимо деякі важливі моменти,
занотовані в Законі. Так, у розділі І "Загальні положення" (стаття 1)
наводяться визначення понять: "охорона праці", "роботодавець",
"працівник", та окреслюється дія цього Закону (стаття 2), який
поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб. У статті 3 йдеться про те, що при
укладанні міжнародних договорів, на обов'язковість яких надала згоду Верховна Рада
України, в яких встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством
України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.
Основними принципами державної політики в галузі охорони праці (стаття 4) є
пріоритет життя та здоров'я людини перед будь-якими результатами виробничої
діяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю,
навчання з питань охорони праці, повної відповідальності роботодавця за створення
безпечних і здорових умов праці шляхом суцільного контролю та ін.
У розділі II "Гарантії прав громадян на охорону праці" передбачено, що
роботодавець зобов'язаний інформувати працівника про умови праці; виплачувати
компенсацію за шкідливі умови праці або в разі смерті; забезпечувати соціальне
страхування від нещасних випадків і профзахворювань (оплата з Фонду соціального
страхування від нещасних випадків); відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові
на виробництві; письмово, не пізніше як за 2 місяці, інформувати працівника про
зміни виробничих умов або пільг; забезпечувати спецодягом та засобами
індивідуального захисту згідно з чинними нормативами та умовами колективного
договору; зафіксовано право працівника відмовитись від виконання робіт, якщо це
загрожує його здоров'ю та життю, та ін.
У Законі є статті про охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.
У розділі III "Організація охорони праці" йдеться про те, що
роботодавець обов'язково створює систему управління охороною праці на підприємстві
і забезпечує її функціонування для досягнення встановлених нормативів і підвищення
існуючого рівня охорони праці. В розділі наведені обов'язки працівників: дбати про
здоров'я і безпеку як особисту, так і оточуючих; знати і виконувати вимоги
нормативно-правових актів з охорони праці; проходити встановлені законодавством
медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення
зазначених вимог.
У статті 15 йдеться про створення на підприємстві служби охорони праці при
кількості працюючих - 50 і більше осіб, при меншій чисельності - очолює службу
охорони праці сумісник або сторонній спеціаліст на договірних засадах (відповідно
до Типового положення про службу охорони праці). Служба охорони праці
підпорядковується роботодавцю, а її керівники та спеціалісти за своєю посадою і
заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних
виробничо-технічних служб. Працівники служби мають право видавати керівникам
структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи, зупиняти
роботу виробництва, дільниці, машини або устаткування в разі порушень правил
безпеки, що створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих та ін. Ліквідація
служби охорони праці можлива тільки у разі ліквідації підприємства. Для допомоги
службі охорони праці на підприємстві, згідно з Типовим положенням, може бути
створена комісія з питань охорони праці. Рішення комісії мають рекомендаційний
характер.
Усі працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити
за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці та правил
надання першої медичної допомоги потерпілим і правил поведінки у разі виникнення
аварії (стаття 18). Навчання та перевірка знань повинна здійснюватись один раз на
рік для працівників, зайнятих на роботах із підвищеною небезпекою, і один раз на 3
роки для всіх посадових осіб (відповідно до типового положення, затвердженого
спеціально уповноваженим центральним органом нагляду за охороною праці).
У статті 19 говориться, що фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.
Для підприємств, незалежно від форми власності, або фізичних осіб, які
використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять 0,5% від суми
реалізованої продукції.
Для підприємств, що фінансуються з державного або місцевого бюджетів, на охорону
праці передбачається витрачати не менше 0,2% від фонду оплати праці. Фінансування
загальнодержавних, галузевих, регіональних програм та профілактичних заходів з
охорони праці здійснюється з державних і місцевих бюджетів та інших джерел
фінансування, визначених законодавством.
Законом передбачено вносити в колективний договір, угоду соціальні гарантії для
працівників підприємства з питань охорони праці (стаття 20) з визначенням їх
фінансування. Будівлі, споруди, устаткування, машини, механізми, транспортні
засоби повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці і,
перед введенням у дію, повинні пройти експертизу (стаття 21). Розслідування та
облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій організовує роботодавець
(стаття 22) відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів
України.
У статті 23 передбачається надання інформації роботодавцем Фонду соціального
страхування від нещасних випадків про стан охорони праці. Ця інформація повинна
доводитись до всіх працівників підприємства, а також направлятися до органів
державного управління і державного нагляду. Відповідно до Закону (стаття 24),
можуть створюватися добровільні об'єднання (асоціації, товариства) громадян,
працівників і спеціалістів з метою поліпшення охорони праці.
У розділі IV - "Стимулювання охорони праці" йдеться про економічне
стимулювання працівників (стаття 25) за активну участь та ініціативу у
запровадженні заходів щодо підвищення рівня безпеки праці, яке здійснюється згідно
з колективним договором, угодою та законодавством. Відшкодування збитків (стаття
26) за порушення правил охорони праці - державі, юридичним і фізичним особам -
згідно з діючим законодавством. Витрати на рятування потерпілих під час аварії та
ліквідацію її наслідків, на розслідування її причин, а також інші витрати,
передбачені законодавством, відшкодовує роботодавець.
Розділ V - "Нормативно-правові акти з охорони праці". До них належать
правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи,
обов'язкові для виконання. Вони переглядаються за необхідністю, але не рідше
одного разу на 10 років. Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби
праці і технологічні процеси повинні містити вимоги щодо охорони праці і
погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці. Дія
нормативно-правових актів з охорони праці поширюється на сферу трудового й
професійного навчання.
Розділ VI - "Державне управління охороною праці" (стаття 32) - визначає
органи державного управління охороною праці та їх компетенцію - Кабінет Міністрів
(забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці); спеціально
уповноважений центральний орган виконавчої влади; Рада міністрів АР Крим, місцеві
державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. З метою координації
діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна
рада з питань безпеки життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр
України. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади проводять єдину
науково-технічну політику з питань охорони праці, розробляють і реалізують
галузеві програми, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі,
здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці, укладають із галузевими
профспілками угоди з питань охорони праці та ін. (стаття 33). Спеціально
уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці
здійснює контроль та комплексне управління охороною праці на державному рівні,
займається нормотворчою діяльністю та ін. Рішення, прийняті спеціально
уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці в
межах його компетенції, є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, іншими
центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки
Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування,
юридичними та фізичними особами.
Статті 34, 35, 36 містять положення про повноваження Ради міністрів АР Крим,
місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування. Наукові
дослідження з проблем охорони праці (стаття 37) проводяться науково-дослідними
інститутами, проектно-конструкторськими установами та організаціями в межах
загальнодержавної та інших програм із цих питань - науково-дослідними інститутами,
проектно-конструкторськими установами та організаціями, вищими навчальними
закладами та фахівцями.
Розділ VII - "Державний нагляд і громадський контроль за охороною
праці". Державний нагляд (стаття 38) здійснюють: спеціально уповноважений
центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці -
Держнаглядохоронпраці: спеціально уповноважений державний орган із питань
радіаційної безпеки - Державний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки;
спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки - Управління
пожежної охорони МНС України; спеціально уповноважений державний орган з питань
гігієни праці - Санітарно-епідеміологічна служба МОЗ України. В статтях 39 і 40
визначаються права і відповідальність, а також соціальний захист посадових осіб
спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за
охороною праці.
Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці (стаття 41)
здійснюють профспілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і
представників. У разі відсутності профспілки громадський контроль здійснює
уповноважена найманими працівниками особа, яка наділена правом перевіряти стан
охорони праці (стаття 42) і діє відповідно до типового положення.
Розділ VIII - "Відповідальність за порушення законодавства про охорону
праці". За порушення законодавства про охорону праці передбачено штраф
(стаття 43), максимальний розмір якого становить 5% місячного фонду заробітної
плати юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю. Кошти від
штрафів зараховуються до Державного бюджету. Відповідальність за порушення вимог
щодо охорони праці (стаття 44) передбачається дисциплінарна, адміністративна,
матеріальна та кримінальна.
Розділ IX. "Прикінцеві положення". Закон набирає чинності з дня його
опублікування, а частина четверта статті 19 - з 1 січня 2003 р.
Для практичної реалізації Закону "Про охорону праці" був прийнятий 15
грудня 1993 року Закон України "Про внесення змін і доповнень, що стосуються
охорони праці, до Кодексу законів про працю України", а також Закон України
"Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні
правопорушення і Кримінального кодексу України" від 15 січня 1995 року і ряд
підзаконних актів, затверджених постановою Кабінету Міністрів: Положення про
створення Національної Ради з питань безпеки життєдіяльності населення, Положення
про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на
підприємствах, в установах і організаціях, Правила відшкодування власником
підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди,
заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових
обов'язків, Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи і
організації за порушення нормативних актів про охорону праці та ін.
Держнаглядохоронпраці розробив ще цілий ряд положень, спрямованих на практичну
реалізацію Закону України "Про охорону праці".
3. Законодавство про працю.
Одним із головних документів, який забезпечує чітке виконання службових
обов'язків працівниками, є Кодекс законів про працю України (КЗпП).
Кодекс законів про працю України трактує вимоги до трудової діяльності громадян в
Україні і регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню
продуктивності праці і поліпшенню її якості. Кодекс законів спрямований на охорону
трудових прав працюючих.
У главі І "Загальні положення" викладені основні трудові права та
обов'язки працівників, особливості міжнародних угод або договорів з питань
трудового законодавства, а також додаткові пільги, які можуть бути їм надані.
Глава II містить закон про колективний договір.
Колективний договір, угода укладається профспілковим комітетом підприємства від
імені трудового колективу з роботодавцем.
Проект договору (угоди) повинен обговорюватись на зборах (конференції) трудового
колективу і затверджуватись зборами (конференцією).
Колективний договір повинен містити основні положення з питань праці і заробітної
плати, положення в галузі робочого часу, відпочинку, матеріального стимулювання,
охорони праці, удосконалення виробництва і праці, зміцнення виробничої і трудової
дисципліни, соціальні питання та ін.
Договір укладається в письмовій формі терміном на 1 рік і поширюється на всіх
працівників установи, незалежно від того, чи є вони членами профспілки.
Колективний договір (угода) є найважливішим документом у системі нормативного
регулювання взаємовідносин між роботодавцем і працівниками з першочергових
соціальних питань, у тому числі з питань охорони праці.
Законами України "Про охорону праці" та "Про колективні договори і
угоди", передбачено внесення комплексних заходів щодо організації безпечних і
нешкідливих умов праці в колективні договори та визначення обов'язків сторін з цих
заходів.
Колективний договір повинен обов'язково містити зобов'язання сторін щодо заходів
захисту прав та соціальних інтересів осіб, які потерпіли на виробництві від
нещасних випадків або профзахворювань, а також утриманців і членів сімей
загиблих.
Згідно зі ст. 11 Закону України "Про охорону праці" рекомендовано
включати до розділу "Охорона праці" колективного договору заходи щодо
поліпшення умов праці інвалідів, жінок, підлітків, надання їм пільг за виконання
вимог щодо охорони праці.
Згідно з Законом України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу України
про адміністративні правопорушення" і "Кримінального кодексу
України", адміністративним правопорушенням вважається ухилення від участі в
переговорах щодо укладання, зміни або доповнення колективного договору, угоди;
порушення строків переговорів або ухилення від переговорів роботодавців,
уповноважених трудових колективів, або незабезпечення роботи комісій із
представників сторін по укладенню, зміні або доповненню колективного договору, і
передбачається накладення на порушника штрафу в розмірі десяти мінімальних
заробітних плат.
Порушення чи невиконання колективного договору особами роботодавців,
уповноваженим трудового колективу, представниками трудових колективів передбачає
накладання штрафу у розмірі до ста мінімальних заробітних плат.
Ненадання особами, які представляють роботодавців або інші уповноважені трудовим
колективом органи, представникам трудових колективів інформації, необхідної для
ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних
договорів, угод передбачає накладання штрафу у розмірі п'яти мінімальних
заробітних плат.
У Кодексі законів про працю України є положення про трудовий договір. Трудовий
договір - це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник
зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням
внутрішнього трудового розпорядку та вимог безпеки, а роботодавець зобов'язується
виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для
виконання роботи, передбачені законодавством і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт. Трудовий договір може бути:
1) строковим;
2) безстроковим;
3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Усі прийняті на роботу працівники повинні бути ознайомлені з умовами роботи,
правами і обов'язками, які вони повинні виконувати.
Важливим розділом Кодексу законів про працю є розділ "Охорона праці'.'. В
ньому зазначено, що на будь-якому об'єкті, де працюють люди, повинні бути створені
здорові й безпечні умови праці, що відповідають вимогам охорони праці. Всі будівлі
і обладнання не повинні створювати загрози працюючим, а також негативно впливати
на стан їхнього здоров'я та самопочуття.
Роботодавець або уповноважені ним органи повинні:
- дбати про умови праці, їх полегшення, оздоровлення навколишнього середовища,
виконання правил безпеки й інструкцій з охорони праці;
- забезпечувати контроль здоров'я для працівників із шкідливими умовами праці,
забезпечувати спецодягом та засобами захисту працюючих від шкідливого впливу
речовин, що використовуються в процесі праці;
- слідкувати за дотриманням трудового законодавства на підлеглому об'єкті,
створювати умови для здійснення контролю за умовами праці, дбати про відпочинок
працюючих.
4. Державні нормативні акти з охорони праці
В Україні затверджено положення про створення державних нормативних актів з
охорони праці - ДНАОП. Це норми, інструкції, вказівки та інші види державних
нормативних актів з охорони праці, обов'язкові для виконання і дотримання
підприємствами і установами, на які розповсюджується сфера дії цих актів.
ДНАОП можуть бути міжгалузевими і галузевими. Розробляються під керівництвом і за
участі фахівців Держнаглядохоронпраці різними установами і організаціями (за
дорученням). Методичне керівництво і координацію виконання цієї роботи здійснює
Національний науково-дослідний інститут охорони праці. Затверджені державні
нормативні акти вносяться до Державного Реєстру, який видає
Держнаглядохоронпраці.
Державні нормативні акти з охорони праці кодуються. Промисловість України
кодується згідно з Державним класифікатором галузей і підгалузей чотиризначним
кодом.
Реєстр нормативних актів, що діють в Україні, виданий Держ-наглядохоронпраці в
1997 роді і постійно поповнюється.
В Україні розробляються державні стандарти України (ДСТУ). В галузі охорони праці
вже діють такі стандарти: ДСТУ 2293-99 "Охорона праці. Терміни та визначення
основних понять"; ДСТУ 2272-93 "Пожежна безпека. Терміни та
визначення"; ДСТУ 3038-95 "Гігієна. Терміни та визначення основних
понять" та деякі інші, що поступово замінюють ще частково діючі міждержавні
стандарти "Системы стандартов безопасности труда (ССБТ)" (рос), які
розроблені ще за часів СРСР. Вони містять вимоги, норми і правила, спрямовані на
забезпечення безпеки, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.
Діючі стандарти ССБТ мають шифр системи (12) і поділяються на 5 груп, яким надано
такий шифр (шифр підсистеми):
1. Організаційно-методичні стандарти - 0.
2. Стандарти вимог і норм за видами небезпечних і шкідливих виробничих чинників -
1.
3. Стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання - 2.
4. Стандарти вимог безпеки до виробничих процесів - 3.
5. Стандарти вимог до засобів захисту працюючих - 4.
Приклад позначення міждержавного стандарту: ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ "Общие
санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны", де ГОСТ -
Государственный общесоюзный стандарт (у зв'язку з тим, що стандарти не
перекладалися українською мовою, вживається російська абревіатура); 12 - стандарти
безпеки праці; 1 - шифр підсистеми; 005 - порядковий номер стандарту у підсистемі;
88 - рік затвердження або перегляду і назва стандарту.
Стандарти ССБТ підсистем "0,2,3,4" можуть бути державними, галузевими і
республіканськими, а підсистеми "0" також і стандартами підприємств
(об'єднань). Галузеві і республіканські стандарти встановлюють вимоги, норми та
правила у відповідності до державних стандартів з урахуванням особливостей безпеки
праці в галузі або в республіці. Стандарти підсистеми" 1", як правило,
повинні бути державними.
Крім ДСТУ, ГОСТ і ДНАОП, в Україні діють: санітарні норми (СН), в яких наведені
вимоги стосовно виробничої санітарії та гігієни праці; будівельні норми і правила
Д БН (державні будівельні норми) або СНиП - (строительные нормы и правила -
застосовується російська абревіатура), де викладені вимога до будівель та споруд
залежно від їх призначення і пожежної небезпеки.
При розгляді питань пожежної безпеки можуть зустрічатися посилання на ОНТП -
отраслевые нормы технологического проектирования (рос.) або ISO - міжнародні
норми, які діють в Україні згідно з Угодою про міжнародне співробітництво держав
СНД в питаннях охорони праці. Промисловість України кодується згідно з
встановленими кодами.
5. Список використаної літератури :
1. “Основи охорони праці” під редакцією д.т.н.
професора М.П. Купчика, д.т.н. професора М.П. Гандзюка – Київ 2000,
стр.410.
2. “Про охорону праці” Н. Дядькова - “Праця і
зарплата” № 15 (211) квітень 2000 р.
3. ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ
4. Людина і праця. Довідник з правових питань. Козінцев І.П.,
Савенко Л.А. – К. Юрінком Інтер, 1997р.
