Реферати українською

Гроші - Гроші і кредит -

Гроші - Гроші і кредит - Скачать бесплатно

План

Вступ.

1. Філософські погляди Платона про цінність грошей.

2. Філософські та економічні погляди Арістотеля на природу грошей.

3. Інші філософи та вчені про цінність грошей з точки зору економіки, психології та філософії.

4. Походження, суть та вартість грошей.

5. Функції грошей.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

Гроші та грошовий обіг практично здійснюється в кожній країні світу і виконує важливу економічну роль. Гроші виникли в ІV – ІІІ тисячолітті до н.е. , а грошові системи - тільки із зародженням капіталістичного способу виробництва.

Економісти довгий час не могли вирішити проблему походжен­ня й сутності грошей. З приводу цього відомий англійський політик минулого століття У.Гладтсон сказав, що навіть кохання не зробило стількох людей дурнями, як спроби розібратися в тому, що таке гроші. Одні економісти стверджували, що гроші - резуль­тат угоди, свідомої домовленості між людьми. Інші доводили, що гроші "впроваджуються" державою в якості інструменту для виміру цін товару. Треті вважали, що золото й срібло є грішми за своєю природою, незалежно від характеру суспільних відносин. Четверті взагалі не вбачали різниці між товарами й грішми. Проте, жодна з цих теорій не давала дійсного наукового з'ясування природи грошей як економічної категорії. В дійсності ж гроші не є результатом суб'єктивних дій людей, державних органів. Вони виникли в процесі об'єктивного багатовікового розвитку форми прояву вартості - мінової вартості.

З появою грошей весь товарний світ остаточно розколовся на два полюси: на одному полюсі гроші як втілення суспільної праці, на другому - всі інші товари як втілення індивідуальної, приватної праці. В результаті обмін товарів на гроші - це, по суті, визнання суспільством індивідуальних, приватних затрат праці. Звідси випливають три важливих висновки, які характеризу­ють сутність грошей: по-перше, гроші - це історично визначена, властива товарному виробництву форма економічних зв'язків між товаровиробниками, й тому ми повинні сприймати їх не просто як річ, що спрощує мінові операції, а як суспільні відносини людей, виражені через гроші. По-друге, гроші служать засобом стихійного обліку кількості й якості суспільної праці товаровиробників, що здійснюється на ринку. По-третє, гроші являють собою інструмент, за допомогою якого абстрактному змісту вартості надається реаль­ність, конкретність, дійовість.

1. Філософські погляди Платона

про цінність грошей

Виходячи з того, що люди помітно різняться за своїми здібнос­тями, одні з них народжені для управління, інші — для військової справи, а решта — для землеробства й ремесла, Платон поділяв усе вільне населення в ідеальній державі на три стани: філософів, що керують державою; воїнів, покликаних воювати, боронити державу і лад у ній; та землеробів, ремісників і торговців, тобто всіх тих, хто займається господарською діяльністю. Раби не належать до жодного стану: вони є тільки знаряддям праці, яке здатне говорити.

Отже, поділ праці у Платона є також підставою для соціального поділу суспільства. Філософи й воїни, на думку Платона, не повинні мати приватної власності, у них все має бути спільним. Щоб ці стани мо­гли якнайліпше керувати державою і захищати її, вони мають бути цілковито вільними від виробничої праці й матеріальних клопотів. Засоби існування для вищих станів мусять постачати члени третього стану, а також раби.

Із тези, що людей від природи наділено неоднаковими здібностями, випливала необхідність закріпити їх поділ за заняттями. Кожна людина, уважав Платон, мусить займатися тією діяльністю, яка найбільше відповідає її здібностям, не поєднуючи її з іншими видами діяльності. На це має бути пряма державна заборона. Але займаючись лише одним видом праці, людина інші свої потреби може задовольнити через обмін продуктами. Унаслідок цього з'являються ринок, торгівля і гроші.

Визнаючи необхідність торгівлі, Платон, проте, ставився до неї як до справи, не гідної афінського громадянина. Відтак торгівлю треба залишити тільки варварам-іноземцям. Порушуючи питання торгівлі та товарно-грошових відносин, Платон висловив надзви­чайно важливу (і не тільки для своєї доби) думку про те, що в про­цесі обміну відбувається зрівнювання всіх товарів і вони стають по­рівнянними, незважаючи на те, що вони є різними споживними вартостями. Водночас Платон уважав, що товари порівнюються за допомогою грошей. Категорія вартості в його теорії відсутня. Гроші, на думку мислителя, потрібні для обміну, а тому мають виконувати функції засобу обігу та міри вартості. До функції грошей як скарбу, засобу нагромадження Платон ставився вкрай негативно, був проти­вником продажу товарів у кредит, гостро засуджував лихварство. Такий погляд Платона на торгівлю і гроші зумовлений його прихи­льністю до натурального господарства і розумінням того, що розви­ток торговельного та лихварського капіталу сприяв би поширенню товарно-грошових відносин і розкладу натурального господарства.

2. Філософські та економічні погляди Арістотеля

на природу грошей

Арістотель розрізняв два види багатства: багатство як сукупність споживних вартостей (природне, істинне багатство) і багатство як накопичення грошей. Багатство першого виду має межу, якою є споживання. Багатство, виражене у грошовій формі, не знає меж. Відповідно до цього Арістотель розрізняв економіку і хрематистику. Під економікою він розумів мистецтво надбання благ, необхідних для життя чи корисних для дому, а також для держави, тобто природ­ну господарську діяльність, зв'язану з виробництвом продуктів (споживних вартостей). Вона включала й обмін (дрібну торгівлю) у межах, необхідних для задоволення потреб. Хрематистикою Арісто­тель називав мистецтво наживати багатство, робити гроші. Це дія­льність винятково у сфері обігу, спрямована на накопичення багатс­тва у формі грошей (велика торгівля і лихварство), яка є, на думку Арістотеля, неприродною.2 Засуджуючи хрематистику, він, проте, розумів, що економіка неминуче переходить у хрематистику.

Розмежування двох видів багатства, а також протиставлення природного неприродному привели Арістотеля до розуміння по­двійного значення блага. Кожне благо, писав він, може бути викори­стане за призначенням чи, навпаки, не належним чином. Так, санда­лію можна взути або скористатися нею для обміну. І те, і те, за Арістотелем, є споживними вартостями сандалії. Проте використан­ня сандалії для обміну є неприродним способом її уживання, бо природним Арістотель уважав лише безпосереднє споживання, «притаманне речі» як такій (саме як споживній вартості). Водночас споживною вартістю блага для його власника буде і здатність блага обмінюватися на інше благо, тобто його мінова вартість. Отже, Арі­стотель, власне, відкрив дві сторони товару.

Уважаючи природними лише ті економічні відносини, котрі від­повідають натуральному господарству, і розглядаючи товарно-грошові відносини як неприродні, давньогрецький мислитель, од­нак, значно глибше, ніж його попередники, дослідив ці останні. Він зазначив, що потреби пов'язують людей в єдине ціле і зумовлюють обмін і що «як без обміну не було б... взаємовідносин, так без прирі­внювання — обміну, а без порівнянності — прирівнювання». Ви­словивши надзвичайно важливу думку про прирівнювання й порів­нянність обмінюваних речей, Арістотель, проте, не визначив, що саме робить їх такими. Він гадав, що різні речі є в принципі непорі­внянними, але стають такими за допомогою грошей, оскільки це ди­ктується практичною потребою.

Безперечною заслугою Арістотеля є аналіз зародження й розвит­ку торгівлі, історичного процесу переходу однієї форми торгівлі в іншу. Вихідним пунктом, за Арістотелем, була мінова торгівля, тобто безпосередній обмін продукту на продукт, коли мінові відно­сини спочатку виникли між родовими сім'ями (общинами), а потім стали розвиватися всередині них. Поширення мінової торгівлі поступово привело до появи грошей, і мінова торгівля перетворила­ся на товарну (товарний обіг), яка є, власне, обміном за допомогою грошей. На думку Арістотеля, виникнення грошей — необхідність, зумовлена розвитком торгівлі. Гроші існують для зручності обміну. «Неначе заміна потреби, за спільною домовленістю з'явилася моне­та, — писав він. —... Монета, немовби міра, роблячи речі порівнян­ними, прирівнює». Природними функціями грошей Арістотель вважав функції засобу обігу й міри вартості. У міру нагромадження грошей товарна торгівля, у свою чергу, перетворюється на велику торгівлю, яка належить до хрематистики. Таким чином, у своєму до­слідженні етапів розвитку торгівлі Арістотель показав перехід від форми Т—Т до форми Т—Г—Т, а від неї до Г—Т—Г. Останню форму торгівлі, де гроші функціонують як капітал, він гостро засу­джував, як і лихварство.

3. Інші філософи та вчені про цінність грошей

з точки зору економіки, психології та філософії

Розмірковуючи про походження грошей, відомий середньовічний вчений Фома Аквінський до­тримувався думки, що вони виникли внаслідок домовленості між людьми. Їх призначення — полегшити справедливий обмін. При цьому поняття грошей та монети він не розрізняв. Визнаючи необ­хідність грошей як засобу обігу, він розглядав їх і як міру вартості. «Монета, — писав Аквінат, — найповніша міра для матеріального життя в торгівлі та обороті», а водночас і «мірило в роботі». Фома Аквінський виділяв «внутрішню цінність» та «номінальну цінність» грошей (монети). Він уважав, що останню може визначати держава і припускав можливість її незначного відхилення від «внутрішньої цінності», виступаючи проти псування монети.

Фома Аквінський засуджував лихварство. На його думку, стягу­вати проценти, надаючи гроші в позичку, означало б продавати те, чого насправді не існує. Тут немає рівності, а тому нема і справед­ливості. Оскільки гроші винайдено для обміну, «перший і головний результат користування грошима полягає в їх уживанні або витра­ті». Через це несправедливо, крім повернення самих грошей, отри­мувати ще й плату за користування ними. Водночас Аквінат пого­джувався з тим, що процент можна розглядати як винагороду за ризик утратити позичені гроші та як своєрідне відшкодування втра­чених доходів, котрі позичкодавець міг би мати, використавши по­зичені комусь гроші у власних інтересах. Тим самим Фома Аквінсь­кий займав компромісну позицію не тільки з питання торгового прибутку, а й процента.

Проблемі грошей було присвячено «Трактат про походження, природу, юридичну підставу та зміну грошей», написаний францу­зьким ученим Школою Оремом (Оресмом) (бл. 1323 — 1382). У ньому висловлено думку, що гроші є штучним інструментом, який люди винайшли задля полегшення товарообміну. Золото та срібло стали грошима завдяки своїм природним властивостям. Спочатку вони були звичайними товарами і лише поступово набули ролі гро­шових металів. Нікола Орем був противником псування монети, оскільки вона не є власністю короля, хоч і карбується з його портре­том. Він зазначав, що зміна ваги і цінності монет завдає збитку тор­гівлі та кредиту, знецінює різні грошові доходи. Отже, заслугою Орема є спроба розкрити походження і суть грошей, закономірності грошового обігу.

З сучасників досить глибоко досліджував економічну цінність грошей Рікардо. Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошово­го обігу. Це не випадково. Досконало знаючи правила біржової гри, він намагається теоретично обгрунтувати проблему грошового обі­гу. Крім того, це питання було тоді надзвичайно актуальним у зв'язку з припиненням Англійським банком у 1797 p. обміну банк­нот на золото, що зумовило їхнє знецінення. Саме тому Рікардо взяв активну участь у полеміці, що розгорнулася з цього приводу.

Теорію грошей Рікардо будує на основі своєї теорії цінності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основою грошової системи є золото. Цінність золота і срібла, як і будь-якого іншого товару, визначається витратами праці. За даної цінності грошей їхня кількість в обігу залежить від суми товарних цін. Проте використання золота Рікардо вважає дорогим і нерозумним і розробляє про­ект системи паперового грошового обігу.

Паперові гроші, писав Рікардо, не мають внутрішньої цінності. Для надання їм цінності необхідно, щоб їхня кількість «регулювалась згідно з цінністю металу, який служить грошовою одиницею». Пізні­ше, однак, Рікардо відійшов від цієї правильної концепції і виступив як прихильник кількісної теорії грошей. Він заявив, що в обігу може бути будь-яка кількість не лише паперових знаків, а й золотих монет, якій протистоятиме сукупна маса товарів. Співвідношення цих вели­чин і визначає як рівень цін, так і цінність самих грошей.

4. Походження, суть та вартість грошей

Щоб дати науково достовірне тлумачення суті грошей, потрібно перш за все дослідити їх походження. На жаль, світова економічна думка не дала однозначного пояснення цього процесу.

Починаючи з Арістотеля і до 18 ст. в теорії грошей була широко розповсюджена думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарів. Таке трактування походження грошей одержало назву раціоналістичної концепції.

Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками політичної економії А.Смітом, Д.Рикардо, К.Марксом довів безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в їх найпростіших проявах виникли на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної домовленості, ні державна влада просто не могли відігравати істотної ролі в формуванні економічних відносин, тим більше конституювати таку складну їх форму як гроші.

Засновники класичної політичної економії дійшли висновку, що виникнення грошей зумовлено труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. На найнижчих щаблях економічного розвитку, коли виробники тільки почали одержувати надлишки продуктів своєї праці і хотіли їх обміняти, зробити це було досить складно: бажання двох суб’єктів ринку щодо обміну споживними вартостями не співпадали. Наприклад, власник шків овець хотів виміняти на них зерно, але власнику зерна потрібна була сокира. Добре, якщо власник останньої мав потребу в шкірах овець, тоді обмін міг відбутися. У противному разі всі троє нічого не могли придбати і поверталися з ринку зі своїми товарами.

Поступово учасники обміну впевнювалися в тому, що серед продуктів, котрі обмінюються на ринку, є такий, який найчастіше питають, тобто він має найбільшу споживну вартість. Цей продукт завжди можна легко обміняти на необхідне в даний момент благо. Припустимо, що таким продуктом у даній місцевості є сіль. Якщо вона виявиться в місці обміну, то власник овечих шкір одразу обміняє їх на сіль, за яку потім виміняє необхідне йому зерно прямо чи опосередковано: спочатку ¾ сокиру, а за неї ¾ зерно.

В даному випадку сіль виступає для власника шкір не просто споживною вартістю, а засобом обміну, тобто виконує найпростішу функцію грошей. З розвитком і ускладненням обміну такі продукти стають дедалі бажанішими для учасників обміну. Їх починають приймати всі в обмін на звичайні продукти, і тим самим вони поступово набувають нової споживної вартості ¾ властивості бути загальним товарним еквівалентом. В окремих місцевостях, де з глибокої давнини відбувався обмін, поступово виділялися свої товари на роль загального еквіваленту. В такій ролі у різних народів виступали худоба, хутра, сіль, зерно, черепашки, метали та ін.

Стихійне закріплення за одним з товарів ролі загального еквіваленту означало по суті появу грошей в їх найпростішому вигляді Вони вже могли виконувати висхідні, базові грошові функції ¾ засобу вимірювання вартості та засобу обігу. Проте на цій примітивній формі розвиток грошей не зупинився.

В міру розвитку товарного виробництва, зростання продуктивності праці, ускладнення та розширення територіальних меж обміну ринок неухильно посилював вимоги до грошового товару. Зокрема, посилювалися вимоги щодо портативності, здатності легко ділитися і відновлювати потрібну форму, довготривалого зберігання фізичних якостей, високої питомої вартості та здатності тривало утримувати її на незмінному рівні та ін. Формування вказаних вимог призвело спочатку до заміни в ролі загального еквіваленту звичайних товарів першої необхідності /худоба, сіль, зерно/ товарами ¾ прикрасами /перли, черепашки, хутра тощо/, а потім цих останніх ¾ кусочками металів, спочатку звичайних /залізо, мідь/, а потім ¾ благородних /срібло, золото/.

Потреби ринку в забезпеченні ефективного обміну та його вимоги до грошей набули поступово настільки важливого значення, що відбулося розмежування природної споживної вартості грошового товару, як його здатності задовольняти певну потребу людини, і його специфічної споживної вартості як грошей ¾ здатності задовольняти потреби ринку в засобах обігу, зберігання вартості тощо. В цій якості грошовий товар набув здатності задовольняти будь-яку потребу людини, знеособлену абстрактну людську потребу як таку. Причому в міру актуалізації другої споживної вартості грошового товару послаблювався зв’язок останнього з першочерговими життєвими потребами в кінцевому рахунку взагалі передати роль грошей нематеріальному носію, що сталося в середині 20-го століття через демонетизацію золота.

Як видно з викладеного, виникнення та розвиток грошей ¾ це тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну. Таке трактування походження грошей одержало назву еволюційної концепції. Воно є більш науково достовірним і створює сприятливу базу для вияснення суті грошей З нього випливає ряд важливих в цьому відношенні висновків:

по-перше, гроші за походження ¾ це товар, але не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення із широкого ряду звичайних товарів одного ¾ грошового;

по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування;

по-третє, гроші не можуть бути відмінені чи змінені угодою людей або рішенням держави до тих пір, поки існують адекватні грошам суспільні відносини, так само, як і не можуть бути “введені” там, де таких відносин не існує.

Визнання еволюційної концепції походження грошей не відміняє зовсім питання про роль раціонального фактора в творенні грошей, перш за все про роль держави. Завдяки своїй суспільній природі і надзвичайно важливій економічній та соціальній ролі гроші і держава існують в тісному взаємозв’язку і взаємовпливі. Тому нема підстав взагалі заперечувати роль держави в еволюції грошей. Але ця роль не конституююча, а трансформуюча, тобто не держава створює гроші як економічне явище, але вона може визначати та змінювати зовнішні атрибути грошей, тобто впливати на форму грошей з метою кращого пристосування їх до ефективного виконання суспільної ролі. Наприклад, держава надала металевим грошам форму монети, завдяки державі стала можливою заміна золотих грошей неповноцінними кредитними грішми, держава визначає номінал, форму, порядок емісії грошових знаків тощо. Але всі ці дії держави щодо грошей не зачіпають їх суті, не визначають і не відміняють її, тобто мають чітко визначені межі. Якщо ж держава в своїх трансформуючих діях виходить за ці межі, наприклад, емітує такі гроші, які втрачають довіру до себе з боку суспільства, а отже ¾ перестають бути грішми по суті, то сама економічна дійсність почне “шукати” чи створювати більш надійні гроші, зокрема вдасться до послуг іноземної валюти чи кредитних зобов’язань /векселів/ надійних комерційних структур. За таких умов держава змушена буде обмежити свій вплив на гроші вказаними межами, замінити “неякісні” гроші якісними, провівши грошову реформу, і надалі рахуватися з об’єктивною природою грошей в своїх трансформуючих діях.

За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші ¾ це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Природа грошей як загального еквіваленту визначається перш за все їх походженням. Як було показано вище, гроші виникли внаслідок стихійного виділення з безлічі товарів одного, найбільш придатного за своїми фізичними властивостями виконувати роль загального еквівалента. Але й після завершення формування грошей як самостійного економічного явища носієм їх протягом тисячоліть були товари в їх натурально-речовому вигляді, зокрема срібло і золото. Будучи звичайними товарами, вони визначали товарну природу і грошей, суспільну роль яких виконували нібито за сумісництвом.

Проте не можна пояснювати товарну природу грошей тільки їх походженням чи закріпленням їх суспільної ролі за певним конкретним товаром. Гроші є товаром самі по собі, по своїй суті, що визначається їх місцем у товарних відносинах. Це помітно було вже за тих умов, коли в ролі грошей виступали конкретні товари. Так, золото, ставши монопольним носієм грошової суті, одержало подвійне існування ¾ як звичайний товар і як гроші. Подвійність виявлялась як у його споживній, так і в міновій вартості.

Поряд з конкретною споживною вартістю як здатністю задовольняти певні потреби людини, золото набуло загальної споживної вартості ¾ здатності задовольняти будь-які людські потреби внаслідок використання його як загального засобу обміну. Між конкретною і загальною споживною вартістю золота виникла суперечність ¾ якщо воно застосовується у першій своїй якості, то не може використовуватись у другій, і навпаки.

В міру розвитку товарного виробництва неухильно загострюється ця суперечність: щоб задовольнити дедалі зростаючі потреби обігу в золоті-грошах, довелося б повністю відмовитися від використання його як конкретного товару. У такій ситуації втрачається особливе значення специфічних якостей золота як грошового товару, оскільки реалізувати їх стає деділі важче.

Вирішення цієї суперечності було знайдено на шляху ідеалізації грошей, поступового переходу загальної споживної вартості від конкретного товару-золота до простого його знаку. Перший крок у цьому напрямі був зроблений у тій сфері грошових відносин, де природні властивості золота як товару найменшою мірою вимагалися, ¾ у сфері товарного обігу. Миттєвий характер функціонування грошей як засобу обігу відкрив шлях для заміщення грошей-золота грошами-знаками.

Реальна дійсність свідчить і про роздвоєння мінової вартості золота як звичайного товару і як грошей. Вартість золота як звичайного товару формується під впливом змін продуктивності суспільної праці в золотодобуванні та змін суспільних потреб у цьому конкретному товарі. на вартість же золота, як грошей, впливають, крім того, ще й такі фактори, як зміни суспільних потреб у грошах в усіх їх функціях, динаміка золотих запасів, нагромаджених у попередні віки, та ін. Тому вартість золота як грошей стає менш залежною від поточних змін умов видобування золота, більш сталою, ніж вартість золота як товару.

Особливо відчутно ці відмінності вартості золота як звичайного товару і грошей виявляються в обігу монет. Як відомо, від тривалого обігу монети стираються, і вартість золота, що реально залишається в монеті, зменшується. Проте в обігу монети продовжували циркулювати в своїй попередній вартості, яка залишилася лише номінально. У такій номінальній вартості монети продовжували успішно функціонувати як міра вартості і засіб обігу, тобто виконувати основні функції, які й конституюють явище грошей.

Подібна роздвоєність вартості золотої монети на реальну і номінальну може відбуватися і під впливом змін умов і технології видобутку золота. У таких випадках реальна вартість однойменної монети знижувалася при збереженні протягом деякого часу в ринкових відносинах її попередньої вартості як номінальної, особливо на ринках, віддалених від місць видобутку золота. незважаючи на підвищення цін на товари в місцях його видобутку, значна частина інших товарів тривалий час продовжує оцінюватися мірою вартості, що стала ілюзорною, застарілою. Лише згодом поступово вирівнюється номінальна вартість грошей за фактичною вартістю золота як товару. Проте поки відбудеться одне коло вирівнювання, фактична вартість може ніколи її не “наздогнати” або ж зрівнятися з нею лише на короткий строк.

Хоча золото почало виконувати роль грошей ще з ХIV століття до н.е. в Єгипті, Індії, Китаї, а згодом в Греції та інших країнах, проте паралельно з ним довгий час використовувалися й інші грошові метали, перш за все срібло. Лише з другої половини ХIХ ст. до середини ХХ століття золото одноосібно виконувало роль грошей. Таку відносно коротку тривалість золотого монометалізму можна пояснити тим, що ті ж самі еволюційні процеси, які cпричинили закріплення ролі грошей за золотом як найбільш пристосованим для цього благородним металом, зумовили неспроможність його назавжди чи навіть надовго закріпитися в цій ролі та підготувати передумови для переходу до якісно нових грошей, які одержали назву кредитних.

Ускладнення і розширення товарного виробництва та ринкових відносин, що охопили всі сфери людського суспільства, з одного боку, та поява могутніх неринкових /державно-монополістичних/ факторів впливу на економіку ¾ з другого, поставили перед грошовим товаром в епоху золотого монометалізму ще більш складні вимоги.

По-перше, швидко посилювалися вимоги щодо зростання обсягів відтворення грошового товару відповідно до інтенсивно зростаючих масштабів суспільного виробництва й обігу. Реакцією на цю вимогу було широке запровадження в обіг розмінних на золото паперових банківських білетів, поскільки виготовлення золотих грошей було вкрай обмежене малими запасами золота.

По-друге, постали вимоги щодо скорочення витрат на виготовлення грошей для мінімізації суспільних витрат обігу, які постійно зростали в міру розширення масштабів виробництва та обігу і спричиненою цим збільшення маси грошей в обігу. навіть при заміні в обігу золотих монет паперовими банкнотами, але при збереженні розміну їх на золото, держави повинні були нагромаджувати великі маси золота, відволікаючи для цього значні маси суспільної праці.

По-третє, сама вартівсть грошей в нових усмовах, що вимагали активного стручання держави в економічне життя суспільства, повинна була стати більш гнучкою, більш податливою до державних регулятивних заходів.

Вказаним вимогам не міг задовольняти жодний товар ¾ продукт людської праці, навіть найблагородніший з металів ¾ золото. Будучи відносно м’ягким і маючи високу питому вартість, золото відчутно зношувалося в процесі обігу, що призводило до великих втрат уречевленої суспільної праці. У зв’язку з незначним поширенням у природі видобуток золота не міг встигати за зростанням містності ринку і потреб його в грошовій масі. Вартість золота найменше піддається будь-яким змінами, оскільки на неї впливають не тільки фактори, що визначають поточне виробництво, а й вартість віками нагромаджених золотих запасів. Сама матеріальна форма золота, фізичні властивості якої зробили його найбільш придатним виконувати роль грошей в попередні віки, в умовах 20-го століття виявилася нездоланною перепоною для виконнання ним цієї ролі. Вібдувся процес демонетизації золота: спочатку з обігу були вилучені золоті монети, замість них сферу обігу стали обслуговувати неповноцінні гроші, а згодом повністю зупинено обмін неповноцінних грошей на золото в будь-якій формі.

Еволюційні процеси в економіці, які спричинили демонетизацію золота, підготували підгрунтя для запровадження нематеріальних носіїв грошоовї суті ¾ так званих кредитних грошей. Як зазначалося вище, саме золото виконувало грошову роль не стільки в своїй реальній вартості, скільки в номінальній. Поступово воно набуло особливої споживчої вартості як загального еквіваленту, яка заслонила собою його природну споживчу вартівсть Тим самим світова практика використання золотих грошей підготувала суспільство до сприйняття нематеріальних грошей, не пов’язаних з золотом, як більш ефективної грошової форми. На цій підставі економічна думка остаточно дійшла висновку, що гроші не адекватні золоту, що вони ¾ щось інше, більш складне явище суспільного характеру, який не може бути виражений навіть благородними металами.

Як же формується вартість кредитних грошей, які не мають внутрішньої субстанціональної вартості? Її формування і функціонування відбувається під впливом тих же факторів, які в умовах золотомонетного стандарту спричинювали відхилення номінальної вартості золотих грошей від реальної. У міру заміщення в обігу золота його знаками цей розрив посилювався і навіть розмінні на золото гроші все більше виступали в їх номінальній, а не реальній вартості. З припиненням розміну банкнот на золото гроші залишилися в обігу тільки в своїй номінальній вартості. По суті вона стала ірраціональною величиною, яка визначається не втіленою в грошовому товарі суспільною працею, а тим середовищем, у якому гроші функціонують.

Маса грошових знаків, що вступає у сферу обміну в кожному наступному циклі відтворення, ¾ величина не випадкова. Вона зумовлена насамперед сукупною міновою вартістю товарів, які реалізовані в попередньому циклі і вийшли в сферу споживання. Грошові знаки, залишаючись в обігу, продовжують представляти цю сукупну товарну вартість, будучи її відбитком. Це виявляється в тому, що кожний власник грошей, вступаючи з ними в черговий цикл обміну, розглядає їх як конкретну реальну вартість і готовий платити за потрібний товар не будь-яку їх суму, а лише ту, яка забезпечить йому привласнення еквівалентної вартості.

Якщо в черговому циклі обміну виявиться товарів менше, ніж було в попередньому, або в обігу виявиться зайва маса грошових знаків при тій же масі товарів, то між грошовою і товарною масами складається нове співвідношення, в якому попит перевищуватиме пропозицію. Покупці будуть готові платити, а продавці вимагати більшу суму грошей, ніж у попередньому циклі. Грошова маса знеціниться порівняно з товарною, і ціни на товари зростатимуть. Складеться новий, знижений рівень мінової вартості грошей, з якою вони перейдуть у наступний цикл відтворення. Якщо в обмін надійде більша маса товарів або частина грошей якимось чином буде вилучена з обігу, то товарна пропозиція перевищить попит, не всі товари можуть бути реалізовані і продавці змущені будуть знижувати ціни. У грошей сформується нова (підвищена) мінова вартість, з якою вони ввійдуть у наступний цикл обміну.

Таким чином, мінову вартість грошові знаки одержують у самому обігу і завдяки своєму функціонуванню підтримують її на певному рівні, який визначається станом економіки взагалі і кон’юнктури ринку зокрема. Тут доречно нагадати, що К.Маркс, хоч і був прихильником представницької концепції вартості нерозмінних грошових знаків, допускав можливість формування їх мінової вартості безпосередньо в обігу, вказуючи, що золото обертається тому, що має цінність, паперові гроші мають цінність тому, що обертаються. така можливість згодом одержала широке визначення, і на її основі сформувався цілий напрям у вченні про гроші, який одержав назву функціональної теорії вартості грошей.

5. Функції грошей

Вивчення сутності грошей та еволюції їхнього розвитку становить базу монетарної теорії. Сутність грошей як економічної категорії проявляється в їх функціях.

Єдність усіх функцій дає загальне уявлення про гроші, їх роль у суспільному відтворенні . Важливою умовою теоретичного пізнання функцій грошей є послідовне забезпечення діалектичного підходу до їх аналізу. В процесі розвитку товарно-грошових відносин не лише ускладнюються дії функцій грошей, а й з¢являються нові і відмирають старі форми та ознаки грошей. У цьому і проявляється діалектика розвитку грошей як процесу, що динамічно розвивається, вдосконалюється.

Міра вартості ¾ це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.

Якщо виходити з того, що гроші за своїм функціональним призначенням виступають у товарному обігу як засіб реалізації вартості. І це природньо, оскільки саме ця функція забезпечує товарну масу необхідним носієм (матеріалом) для вираження їхньої вартості.

Зміси цієї функції полягає в тому, що гроші висткупають в якості самостійної форми мінової вартості, призначеної вимірювати вартість товарів. На основі цієї функції вартість виявляє себе в ціні товару: поза зазначеною функцієї вартість існує абстрактно. Отже, функціональне призначення грошей як міри вартості нероздільно пов¢язано з категорією ¾ “ціна”, що є грошовим вираженням вартості товару.

Функція міри вартості виражає відношення товару до грошей як до загального еквіваленту. Виходячи з цього, гроші реалізують функцію міри вартості ідеально, тобто на основі мисленого прирівнювання товару, що продається до уявно представленої кількості грошей. Однак для визначення ціни товарів цього недостатньо. Потрібний масштаб (стандарт вартості) для їх порівняння, одиниця виміру матеріальної субстанції загального еквівалента. Практично, виміряти величину вартості товарів в грошах тобто кількісна оцінка можлива з допомогою масштабу цін, який забезпечує якісну єдність об¢єкту (товари) і засобу виміру (гроші). Це зумовлює ще одну принципову особливість функції міри вартості: вона реалізується лише в органічному поєднанні з масштабом цін.

Масштаб цін як величина грошової одиниці, є складовою частиною функції міри вартості, доповнює її призначення оцінювати вартість товарів. Якщо міра вартості ¾ економічна функція грошей, що не залежить від волі держави, то масштаб цін ¾ суто технічна функція грошей. Він носить юридичний (декретний) характер, залежить від волі держави і слугує для вираження не вартості, а ціни товару. Через масштаб цін ідеальна, уявлено представлена ціна товару, як показник величини вартості перетворюється у прейскурантну або ринкову ціну, виражену в національних грошових одиницях.

Грошова одиниця ¾ встановлений в законодавчому порядку грошовий знак, який служить для вимірювання та відбиття цін всіх товарів. Уряд кожної країни встановлює свою власну міру вартості. Наприклад, в США мірою вартості є грошова одиниця ¾ долар, в Німеччині ¾ марка, в Мексиці ¾ песо, в Україні ¾ гривна.

Гроші як міра вартості, однорідні і використовуються в якості масштабу для виміру відносних вартостей товарів. Подібно до того, як ми вимірюємо відстань у милях або кілометрах, аналогічно ми вимірюємо вартість товарів у грошовому виразі, надаючи їм форму ціни. Виражаючи ціни в грошових одиницях (доларах, марках, гривнах) можна визначати та порівнювати вартості різноманітних товарів.

Отже, гроші виступають в якості масштабу вартості та рахункової одиниці, що дає можливість здійснювати економічний облік та аналіз.

В процесі розвитку товарно-грошових відносин механізм міри вартості періодично змінюється. В умовах золотого стандарту всі товари прирівнювались до золотого еквівалента і одержували ціну як певну вагову кількість цього металу, тобто ціни визначались за ваговим масштабом і були відносно стійкими.

В епоху карбування монет виник масштаб цін, який спочатку збігався з ваговим. Так, в Англії грошова одиниця фунт стерлінгів дорівнював фунту срібла, а монета карбувалась вагою 1/240 фунта срібла.

Масштаб цін визначався державою, як вагова кількість монетарного товару (золота чи срібла), яка законодавчо визнавалась за грошову одиницю. При золотомонетному стандарті грошова одиниця прирівнювалась до визначеної вагової кількості дорогоцінного металу; гроші виступали у формі золотих або срібних монет. Наприклад, в США за долар в 1900р. було прийнято 1,50463 грами чистого золота. Відповідно до цього визначався і валютний паритет окремих національних грошових одиниць. Якщо у 1913р. один долар США представляв у обігу 1,5 г., а англійський фунт стерлінгів ¾ 7,3 г. Золота, то валютне співвідношення становило 1 і 4,87.

При грошовій системі, яка базувалася на золоті, внутрішня вартість грошей безпосередньо залежала від вартості золота, звідси і з¢явився вислів “грошовий товар”. Центральні банки були зобов¢язані купувати і продавати золото за фіксованою ціною, що виражалась у національній валюті. Наприклад, до 1933р. унція золота (31,1г.) коштувала 20,67 доларів. Ціни товарів при золотому стандарті і вільному ринковому ціноутворенні змінювались прямо пропорційно вартості товару і обернено пропорційно вартості золота.

Золотий вміст грошової одиниці мав реальне значення в умовах обігу золотих грошей та розмінних на золото грошових знаків, поскільки на його основі визначалась ціна золота