ЗМІСТ
Вступ...................................................................................................3
Розділ 1. Діяльність небанківських фінансово – кредитних
установ…………………………………...…………………………….4
1.1 Спеціалізація небанківських посередників
1.2 Класифікація небанківських установ
Розділ 2. Договірні фінансово – кредитні
установи……………..7
2.1 Пенсійний фонд та страхові компанії
2.2 Ломбарди
2.3 Лізингові і факторингові компанії
Розділ 3. Інвестиційні фінансово – кредитні
установи………...11
3.1 Інвестиційні фонди та фінансові компанії
3.2 Кредитні спілки і товариства
Висновки...........................................................................................14
Список використаної
літератури.....................................................15
ВСТУП
Крім банків до кредитної системи входять спеціальні небанківські
фінансово-кредитні інститути (ФКІ).
Небанківські фінансові інститути відіграють важливу роль у кредитних системах
розвинених країн. Однак є певні відмінності у ступенях розвитку різних видів
небанківських фінансових посередників. Це зумовлено передусім особливостями
соціально-економічного розвитку тієї чи іншої країни, її історією і традиціями.
Так, до небанківських кредитно-фінансових установ Великобританії належать:
будівельні товариства, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні трасти та
довірчі фонди. У Німеччині основні небанківських кредитно-фінансові установи
– ощадні каси, кредитні товариства, гарантійні кредитні об’єднання,
ощадні будівельні каси. У Франції до небанківських кредитно-фінансових установ
належать: ощадні каси, кредитні кооперативні установи, каси муніципального
кредиту.
В Україні до небанківських кредитних установ належать кредитні спілки та ломбарди
(за деякими джерелами до них також відносять пенсійні фонди та органи державного
та акціонерного страхування, проте ці установи, згідно законодавства України не
мають права здійснювати кредитну діяльність, а отже і не можуть називатися
кредитними установами).
Досвід європейських країн буде корисним для України, де поступово формується
власна система небанківських фінансово-кредитних установ.
РОЗДІЛ 1
Небанківські фінансово-кредитні установи теж є фінансовими посередниками
грошового ринку, які і здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні
активи: у цінні папери та кредити (переважно довгострокові). У своїй діяльності
вони мають багато спільного з банками:
• функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки, - у
секторі опосередкованого фінансування;
• формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків,
боргові зобов'язання, які менш ліквідні, ніж зобов'язання банків, проте теж можуть
реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент;
• розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові
зобов'язання, створюючи, подібно до банків, власні вимоги до інших економічних
суб'єктів, хоч ці вимоги менш ліквідні і більш ризиковані, ніж активи банків;
• діяльність їх щодо створення зобов'язань і вимог ґрунтується на тих самих
засадах, що й банків: їх зобов'язання менші за розмірами, більш ліквідні і коротші
за термінами, ніж власні вимоги, внаслідок чого їх платежі за зобов'язаннями
менші, ніж надходження за вимогами, що створює базу для прибуткової діяльності.
Перетворюючи одні зобов'язання в інші, вони, як і банки, забезпечують
трансформацію руху грошового капіталу на ринку - трансформацію строкову, обсягову
і просторову, а також трансформацію ризиків шляхом диверсифікації.
Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установ
істотно відрізняється від банківської діяльності:
• вона не пов'язана з тими операціями, які визнані як базові банківські.
Якщо законодавство окремих країн і дозволяє виконувати подібні операції окремим з
таких установ, то рано чи пізно останні підпадають під вимоги банківського
законодавства і набувають статусу банків;
• вона не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку
пропозиції грошей, а отже немає потреби контролювати їх діяльність так само
ретельно, як банківську, насамперед поширюючи на них вимоги обов'язкового
резервування. Тому законодавство всіх країн дає їм інший статус, ніж банкам;
• вона є вузько спеціалізованою.
Спеціалізація небанківських посередників здійснюється за двома критеріями:
• за характером залучення вільних грошових коштів кредиторів;
• за тими додатковими послугами, які надають фінансові посередники своїм
кредиторам.
Формування грошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних установ має ту
особливість, що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштами власники не
можуть так вільно скористатися, як банківськими чековими вкладами. Як правило, ці
кошти вкладаються на тривалий, заздалегідь визначений строк. Чим довший цей строк,
тим з більшими ризиками пов'язане таке розміщення і тим вищі доходи воно повинно
приносити. Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами: на
договірних засадах та шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (акцій,
облігацій). Звідси всі ці посередники поділяються: на договірних фінансових
посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором),
та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж
кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.
У середині кожної з цих груп фінансові посередники класифікуються за видами
послуг, які вони надають своїм кредиторам понад доходи на залучені кошти. У
середині групи договірних посередників за цим критерієм можна виокремити:
• страхові компанії;
• пенсійні фонди;
• ломбарди, лізингові та факторингові компанії.
У середині групи інвестиційних посередників за цим критерієм можна виокремити:
• інвестиційні фонди;
• фінансові компанії;
• кредитні товариства, спілки тощо.
Загальна схема класифікації небанківських фінансово-кредитних установ наведена на
рис. 1
Небанківські фінансові посередники
Договірні фінансово -
кредитні установи Інвестиційні фінансово - кредитні установи
Страхові компанії
Інвестиційні фонди
Пенсійні фонди
Фінансові компанії
Ломбарди
Кредитні товариства
Лізингові компанії
Кредитні спілки
Факторингові компанії
Рис. 1 Класифікації небанківських фінансово-кредитних установ
РОЗДІЛ 2
Пенсійні фонди у західних країнах створюються приватними державними корпораціями,
фірмами та підприємствами для виплат пенсій і допомоги робітникам і службовцям.
Кошти цих фондів створюються за рахунок внесків робітників, службовців,
підприємств, а також прибутків від інвестицій пенсійних фондів.
На відміну від загальнодержавної системи соціального страхування, що ґрунтується
на стандартних умовах, система забезпечення робітників та службовців з пенсійних
фондів підприємств дає можливість встановлювати особливі умови, зокрема інший
пенсійний вік, систему внесків, що враховує при нарахуванні пенсії весь заробіток,
а не його частину. Пенсія може обчислюватися на основі суми заробітку за кілька
місяців перед виходом на пенсію або залежно від стажу роботи.
У пенсійних фондах акумулюються досить великі кошти, які інвестуються переважно в
акції приватних компаній як на національному, так і на міжнародних ринках
позичкових капіталів. Пенсійні фонди є самостійною ланкою західної кредитної
системи.
Пенсійні фонди – це фінансові організації, що емітують та продають пенсійні
зобов'язання взамін пенсійних внесків від фізичних і юридичних осіб і вкладають
одержані гроші в фінансові інструменти.
Страхування здійснюється державними страховими комерційними організаціями,
акціонерними страховими товариствами, страховими кооперативами, спільними
страховими організаціями за участю іноземних страхових фірм.
Існує майнове і особисте страхування. Страхування здійснюють у двох формах
– обов'язковій та добровільній. Майнове страхування розрізняють залежно від
категорії страховиків, а також за видами застрахованого майна – страхування
будівель та споруд, засобів автотранспорту, домашнього майна тощо.
Особисте страхування поділяється на страхування життя, яке включає змішане
страхування, страхування дітей, страхування пенсій тощо.
Кошти страхових організацій складаються із статутного фонду, поточних надходжень
із страхових операцій і фондів спеціального призначення.
Страхові компанії у розвинутих країнах мобілізують величезні фінансові ресурси і
є головними постачальниками довгострокових капіталів на грошовому ринку. Крім
довгострокових цінних паперів, вони можуть вкладати свої ресурси в іпотечні
позики, в довгострокові позики під заставу нерухомості тощо.
Страховий бізнес в Україні спочатку теж розвивався досить інтенсивно. Кількість
страхових компаній у середині 90-х років навіть перевищувала кількість комерційних
банків. Проте страхові компанії зіткнулися з тими ж труднощами, що й банки.
Економічна криза різко скоротила попит на страхові послуги, а хронічна інфляція,
слабкість банківської системи, нерозвинутість ринку цінних паперів створюють
великі труднощі щодо збереження мобілізованих коштів і розміщення їх у дохідні
активи. Тому в останні роки страхові компанії почали згортати свій бізнес, а
кількість їх помітно скорочується.
Ломбарди - фінансовий посередник, що спеціалізується на видачі позичок населенню
під заставу рухомого майна. Кошти ломбардів формуються із внесків засновників,
прибутку від його діяльності, виручки від реалізації заставленого майна. Вони
можуть користуватися також банківським кредитом. Відносини між ломбардами та
позичальниками оформляються спеціальними документами (ломбардними квитанціями),
які мають статус угоди між сторонами, що дає підстави відносити ломбард до групи
договірних фінансових посередників.
Ломбарди спеціалізуються на наданні споживчого кредиту фізичним особам під
заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати. Вартість заставленого майна,
як правило, має перевищувати суму кредиту на 20-50%. Позичальник зберігає право
власності на заставлене в ломбарді майно протягом певного періоду. Це право
підтверджується ломбардною квитанцією. У тому разі, коли кредит не буде повернено
в строк, ломбард має право реалізувати заставлене майно, виторг за яке має
компенсувати суму боргу разом із нарахованими процентами.
Специфіка ломбардних позичкових операцій полягає у видачі приватним особам
невеликих сум позичок на відносно короткі строки (переважно до трьох місяців).
Іншою сферою діяльності ломбардів є приймання речей (в основному ювелірних виробів
та антикваріату) на зберігання за певну плату.
Лізингові компанії — це фінансові посередники, які спеціалізуються на
придбанні предметів тривалого користування (транспортних засобів, обладнання,
машин тощо) та передачі їх в оренду фірмам - орендаторам для використання у
виробничій діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного
строку (5—10 і більше років). Оформляються лізингові угоди договорами
оренди. Ресурси лізингових компаній формуються з власного капіталу та банківських
позичок. Особливістю лізингового посередництва є те, що в ньому кредитування
здійснюється в товарній формі і має довгостроковий характер, що дуже зручно для
позичальників. В Україні лізинг розвинутий слабо, проте має гарні перспективи в
умовах економічного зростання, особливо в сільському господарстві, малому та
середньому бізнесі.
Факторингові компанії - фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у
фірм права на вимогу боргу.
Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені
товари, виконані роботи, надані послуги. Сплату по цих рахунках при настанні
строків одержує факторингова компанія. Оформляється така операція спеціальним
договором між фактором та його клієнтом, що продає свої вимоги.
Факторинг є складною фінансовою операцією, в якій поєднуються елементи
кредитування з посередницькими послугами. Тому дохід від факторингової операції
формується з двох частин - з процента на виплачену клієнту суму та комісію, яка
розраховується на суму куплених у клієнта розрахункових документів. Строк такого
кредиту досить короткий, тому рівень процента по ньому невисокий. Однак великі
суми платіжних документів, що купуються, та стягування комісії на всю їх суму
забезпечують достатні доходи, щоб розвивати цей бізнес. Такі компанії звичайно
створюються при банках і широко користуються позичками цих банків для здійснення
своїх операцій. Окремі банки самостійно виконують такі операції для своїх
клієнтів.
В Україні факторинговий бізнес почав активно розвиватися в 1990—1992 рр.
Спочатку банки надавали факторингові послуги, а потім було створено кілька
факторингових компаній. Проте з поглибленням платіжної кризи цей бізнес став
надзвичайно ризикованим і був згорнутий. У перспективі можливе його відродження,
але масштаби розвитку будуть залежати від стану платіжної дисципліни в економіці
та від розвитку короткострокового банківського кредиту на платіжні потреби
клієнтів типу овердрафт.
РОЗДІЛ 3
Інвестиційні компанії (банки, компанії) – різновид фінансово-кредитних
інститутів, поширених у західних країнах. Їх капітал створюється на акціонерній
основі внаслідок акумулювання коштів приватних інвесторів за допомогою емісії
власних акцій. Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у
своїй країні та за кордоном. Отже, інвестиційні компанії є посередниками між
позичальником та індивідуальним інвестором. Вони купують, зберігають і продають
цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.
Залежно від методу формування пасивів інвестиційні компанії поділяються на дві
основні групи – закритого і відкритого типу. Перші мають фіксований
акціонерний капітал, їх акції котируються на ринку і не підлягають погашенню до
моменту ліквідації компанії. Другим властивий капітал, що постійно змінюється,
тобто їх акції вільно продаються та купуються за цінами, які відповідають поточній
ринковій вартості активів інвестиційної компанії.
У розвинутих країнах інвестиційні фонди є могутніми фінансовими структурами, що
відчутно конкурують з великими банками, страховими компаніями. Розвиток їх
безпосередньо пов'язаний з розвитком середнього класу в країні, зі зростанням його
заощаджень та інвестиційних уподобань. Якраз через вказані фонди цей клас може
зручно і вигідно реалізувати свої інвестиційні можливості. В Україні подібні фонди
не відіграють відчутної ролі на грошовому ринку. Для їх розвитку немає достатніх
передумов:
• немає того середнього класу, який формує масового дрібного інвестора,
готового віддати свої заощадження В управління інвестиційним фондам;
• самі інвестиційні фонди не мають можливостей диверсифіковано розмістити
мобілізовані капітали в надійні та високодоходні активи у зв'язку з нерозвиненістю
фондового ринку.
Фінансові компанії – це фінансово-кредитні установи, які спеціалізуються на
кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (споживчого,
інвестиційного тощо), здійсненні фінансових операцій. Вирізняють такі види
фінансових компаній:
1. з кредитування продажу в розстрочку споживчих товарів тривалого користування
– надають позички не безпосередньо споживачам, а купують їх зобов'язання у
роздрібних торговців і дилерів зі знижкою (як правило, 7-10%);
2. які займаються обслуговуванням систем комерційного кредиту – надають
аванси фірмам, що відвантажують товар, одержуючи при цьому право вимоги щодо
боржника (покупця);
3. що надають дрібні позички індивідуальним позичальникам під високий процент.
Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів (як
правило, 3-6 міс.). Вони акумулюють грошові кошти промислових і торговельних фірм,
деяких фінансових установ і меншою мірою – населення. Фінансові компанії
сплачують вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки.
В Україні фінансові компанії не набули розвитку з тих же причин, що й
інвестиційні фонди.
Кредитна спілка – це громадська кредитна установа, яка створюється на
добровільних засадах і акумулює кошти громадян для надання їм матеріальної
допомоги.
Головною метою кредитної спілки є фінансовий та соціальний захист її учасників
через залучення їхніх особистих заощаджень для взаємного кредитування.
Основна відмінність кредитної спілки від банківської установи полягає в тому що
кредитна спілка – некомерційна установа. Вона працює тільки зі своїми
пайщиками, управляється на кооперативних засадах і не здійснює ризикованих
операцій. Кредитна спілка бере на себе організацію тих послуг, які не цікаві
банкам.
Основним документом, що регламентує діяльність кредитних спілок в Україні є
Тимчасове положення про кредитні спілки (затверд. Указом Президента України від 20
вересня 1993).
В Україні кредитні кооперативи (спілки) розвинуті слабо, перебувають на стадії
зародження. Це пояснюється відсутністю економічної та правової бази для розвитку
кредитної кооперації. Переважна частина населення України перебуває в
"пролетаризованому" стані, має мізерні і нестабільні доходи, не може
займатися самостійною господарською діяльністю і тому не може стати суб'єктом
кредитних відносин. Навіть мережа кас взаємодопомоги, яка функціонувала при
профспілках за часів радянської влади і була досить широкою, зараз істотно
скоротилася.
ВИСНОВКИ
Суб'єкти грошового ринку, які займаються фінансовим посередництвом, називаються
фінансовими посередниками. Вони поділяються на дві великі групи:
• банки;
• небанківські фінансові посередники.
Економічна відмінність між ними полягає в тому, що суб'єкти другої групи є
чистими посередниками, вони не можуть розмістити в активи більше коштів, ніж самі
акумулювали.
Небанківські фінансові посередники - об'єктивно необхідне явище у ринковій
економіці. Вони не тільки є потужними конкурентами банків у боротьбі за вільні
грошові капітали, що саме по собі має позитивне значення, а й беруть на себе
надання економічним суб'єктам таких фінансових послуг, виконання яких не вигідно
чи законодавче заборонено банкам. Тому всілякий розвиток небанківського
посередництва є важливим економічним завданням уряду та центрального банку.
В Україні небанківські фінансові посередники набули ще меншого розвитку, ніж
банки. Причини гальмування розвитку цих посередницьких структур грошового ринку
криються теж у недостатньому поступові економіки, у повільній її ринковій
трансформації, у низькому життєвому рівні населення та незначних грошових
заощадженнях.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Алєксєєв І.В., Колісник М.К., Вівчар О.Й., Ільчук П.Г. Гроші та кредит.
– Львів: В-во "Львівська політехніка", 2004
2. Гальчинський А. С. Теорія грошей, К.: Вид – во «Основи»:
2001. – 411 с.
3. Гринченко О. Гроші та грошово-кредитна політика. – К.: Основи, 1996
4. Гроші і кредит: Підручник / За ред. проф. В. С. Івасіва. – Тернопіль:
Карт – бланк, 2000. – 510 с.
5. Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлу, А. М. Мороз, М. Ф. Пудовкіна та ін.;
За заг. ред. М. І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2001. – 602 с.
6. Демківський А. В. Гроші та кредит: Навчальний посібник – К.: Вира - Р,
2003. – 528 с.
7. Пахомов В. І. Гроші та кредит: Навч. – метод. посіб. / В. І. Пахомов, Л.
В. Стрільчук. - К.: МАУП, 2004. – 56 с.
8. Щетинін А.І. Гроші та кредит. - К.: ЦНЛ, 2005.- 430 c.
|
