Останнім часом фонди Чернігівського літературно-меморіального музею М. М. Коцюбинського збагатилися цікавими матеріалами, які свідчать про обізнаність за рубіжних читачів з творчістю великого українського письменника-гуманіста. Відомо, що в 1909 році у Відні вийшла збірка творів М. Коцюбинського в перекладі на німецьку мову Вільгельма Горошовського під назвою «Pro bono publico». До цієї збірки увійшли такі твори письменника: «Для загального добра», «Під мінаретами» та «На віру». Широкі читацькі кола Західної Європи радо зустріли книжку, вихід її було відзначено в багатьох газетах Німеччини, Австро-Угорщини, Швейцарії, Чехії, Англії та Франції. Музеєві пощастило одержати 11 мікрофільмів з текстами рецензій на
цю збірку, а також повідомлення про те, що готуються ще 11 мікрофільмів. Починається вона повідомленням про вихід українських новел Михайла Коцюбинського, які видано у Відні в 1909 році накладом Карла Конегена (Ернст Штульпнагель). Далі автор рецензії пише: «В наш вік точиться велика визвольна боротьба. Пригноблені стани і нації прагнуть звільнитися від своїх гнобителів. Нація, що нараховує 30 млн. чоловік, які живуть в Австрії й у Росії, - українці (в Австрії їх називають русинами), нація, про існування якої ми, західні європейці, до цього часу ледве мали уявлення, виступає перед нами повна могутнього власного життя і відкриває нам свою велич і красу в оригінальних та прекрасних творіннях мистецтва. Так, розглянутий том містить 3 витончені, живі новели
уславленого українського письменника Михайла Коцюбинського, що живе в
Чернігові». У
премійованому оповіданні «Під мінаретами» Коцюбинський вводить нас в гущавину
боротьби між молодими і старими течіями в ісламі. Крім великої
їхньої художньої значущості, ці новели є цікавими документами для розкриття глибин
душі народів, про які він розповідає». З газети «Neues
Wiener Tagblatt» («Нова Віденська щоденна газета») від 3.V.1909 року у розділі
«Litera rische Rundschau» (Літературний огляд) дізнаємось, що «погноблені царизмом
на протязі століть українці тільки недавно почали усвідомлювати свою національну
особливість». «Чи мають вони також власний літературний колорит?» - запитує автор
статті. Віденський часопис «Даs Wissen fur Alle» (Знання для всіх»), 1909 р. №-25, відзначає: «Книга є цікавою спробою познайомити німецьку публіку з українською літературою, і вибрані новели безперечно талановиті... Особливо перша новела з її захоплюючим описом природи й виразним змалюванням боротьби, яку веде уряд у Бессарабії проти філоксери в атмосфері відчаю виноградарів...». Не
менш цікаву рецензію на цю збірку надрукувала газета «Wiener Abendpost»
(«Віденська вечірня пошта») від 1 травня 1909 року. З нещодавно прибулих 5 мікрофільмів рецензій з віденських газет зараз готуються фотовідбитки та переклади. Мюнхенська «Bauensche Staatsbiblfothek» («Селянська державна бібліотека») радо відгукнулась на прохання музею та надіслала рецензію на збірку Коцюбинського в журналі «Даs Wissen fur Аllе». На цьому перелік рецензій не закінчується. Одержано мікрофільм з рецензії на збірку «Pro bono publico», вміщеної в газеті «Londoner General Anzeiger» («Лондонський загальний покажчика) від 9 червня 1909 року, з відділу друкованих книг Британського музею у Лондоні. З західнонімецької бібліотеки Марбург-Лан нас ласкаво повідомили про те, що для музею готують два мікрофільми з статей, вміщених у «Ессенській народній газеті» за 13 квітня 1913 року. Ця бібліотека люб'язно подала музеєві ще низку адрес бібліотек Західної Європи, де можна здобути додаткові матеріали та рецензії на збірку «Pro bono publico». Німецька державна бібліотека (Берлін) обіцяла зробити 8 мікрофільмів з рецензій
в гамбурзькій, дрезденській, вісбаденській та ессенській газетах, в газетах, що
виходили в Франкфурті-на-Майні, в «Швабській хроніці» тощо. Розшук рецензій в інших країнах продовжується. В кожному разі
думаю, що я не така значна особа, аби моїм життєм цікавилися люди, через те подаю
Вам, на Ваше жаданнє, тільки деякі дати. А тут ще сталося так, що батько, лишившись без посади, заслаб і скоро помер, і у мене на руках, у дев'ятнадцятилітнього хлопця, лишилась велика родина. Мати осліпла. Настала біда. Я став невільником обов'язків, чорним волом своєї родини при дуже поганому стані здоров'я. Мусив заробляти лекціями, бо служити невільно було, і то потай, щоб не довідалась поліція. На 26-ому році життя р. 1890 надрукував першу пробу пера у «Дзвінку». Що писав далі - самі знаєте. Року 1892 удалось мені якимсь чудом попасти на службу в Бессарабію, де я служив у науковій філоксерній комісії в Міністерстві рільничому. Року 1895 перевівся на таку ж службу на південь Криму. 1896 року застудився і тяжко заслаб, через що мусив покинути посаду і переїхати на службу в Чернігівське земство, але урядова адміністрація не пустила мене в земство, через що я переїхав до м. Житомира, де якийсь час видавав газету «Волынь». 1898 року повернув до Чернігова на земську службу, де і досі служу. Керую сільськогосподарською статистикою. Пишу мало, рідко коли буваю задоволений з того, що написав. Поки обдумую - все таке гарне, яскраве, прозоре і повне життя, а коли берусь за перо — все ви ходить таке мізерне, бліде, неінтересне. Самокритика у мене дуже гостра. Коли б можна було процес творчості обмежити лише уявою — я був би самою щасливою людиною. Читаю багато і добре знаю європейську літературу — ото Вам і все, може, занадто багато, більш, ніж варто сказати про себе. Останнім часом музеєві вдалося одержати з Шведської королівської бібліотеки у Стокгольмі мікрофільми з 17 листів письменника до відомого прогресивного шведського вченого, славіста і перекладача творів Коцюбинського на шведську мову Альфреда Єнсена. Це листування
розпочалося після відвідання Єнсєном Чернігова в 1909 році і особистого знайомства
з автором «Фата Моргана». В фондах музею М. Коцюбинського в Чернігові також зберігається 28 листів (оригіналів) А. Єнсена до письменника. Це обопільне
листування охоплює 1909-1911 роки та в основному стосується тих літературних
праць, які вони писали в той час. В свою чергу шведський вчений надсилав Коцюбинському свої праці, зокрема монографії, розвідки, брошури. Серед них переклад шведською мовою поеми Адаама Міцкевича «Пан Тадеуш», розвідку про твори Т. Г. Шевченка, нарис про Полтаву, «Українські емігранти в Швеції», «Орлик в Швеції» та багато інших праць з дарчими написами автора, які прикрашають експозицію музею М. Коцюбинського. Михайла Михайловича дуже
цікавили відгуки шведської преси на вихід у світ збірки його оповідань вперекладі
шведською мовою. І Єнсен люб'язно надіслав йому ці рецензії. Вони зберігаються
у фондах музею. «Два оповідання, де кожне в своєму дусі є відмінним зразком української новелістики. Обидва твори смутні та журливі, вони з надзвичайною силою захоплюють читача. Письменник заслуговує на те, щоб з ним познайомитись». «Припущення перекладача про те, що книга буде мати успіх, який перебільшить
звичайний інтерес до іноземної новелістики, остаточно справдилося. Український
письменник володіє рівним стилем та знаннями, Оцінюючи другу новелу, що ввійшла до збірника «Дорогою ціною», газета «Horrk Tidningar» підкреслю вала: «Перекладач говорить, що це перлина в українській літературі. Він міг би з цілковитою певністю сказати: у світовій літературі». «Серед найпередовіших
сучасних прозаїків, що пишуть українською мовою, стоїть ім'я письменника, з
яким шведська громадськість, завдяки перекладові А. Є., вперше й безпосередньо
познайомилась... На закінчення можна сказати, що знайомство з українським поетом,
яке здійснилось за допомогою Альфреда Єнсена, повинно поширитись». Після смерті Михайла Коцюбинського Єнсен написав у 1913 році статтю під назвою:
«Малоросійський співець Михайло Коцюбинський». З інституту літератури Польської Академії наук музей нещодавно одержав часопис
(«Східне слов'янство» № 3, № 2, за 1959 р.) з статею Е. Анчевської «М.
Коцюбинський в польських перекладах і критиці». |