Реферати українською
Стилі мовлення - Література світова -



Стиль літературної мови — різновид мови. (її функціональна підсистема), що характеризується добиранням таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтві і добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль - це властиві слова на своєму місці.

Кожний стиль має:

Ø сферу поширення й уживання (коло мовців);

Ø функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

Ø характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

Ø систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, оберігають, певною мірою регламентують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вона не заперечує останню, а лише використовує сло­ни форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням. Наприклад, слова акт, договір, заява, наказ, протокол, резюме, розпорядження, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть мати забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане. Досконале знання специфіки кожного стилю, його різновидів, особливостей — надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.

Термін «стиль мовлення» слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови — спілкування, повідомлення і дії, впливу.

Високорозвинена сучасна літературна українська мова має роз-ужену систему стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий і конфесійний. Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови — усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманна розмовному стилю, а іншим — переважно писемна. Оскільки останні сформувалися на книжній основі, їх називають книжними. Структура текстів різних стилів неоднакова. Якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог), то для інших — переважно монолог.

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони — різновиди однієї мови, представляють усе багатство її виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства — забезпечують спілкування м різних його сферах і галузях.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різно­види — підстилі — для точнішого й доцільнішого відображення пев­них видів спілкування та реалізації конкретних завдань.

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер екс­пресивності мовних складників, вирізняємо їхні різновиди: урочи­стий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та інші підстилі.

Розмовний стиль

Сфера використання розмовного стилю — усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві.

Основне призначення — бути засобом впливу й невимушено­го спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.

Слід розрізняти неформальне й формальне спілкування. Пер­ше — нерегламентоване,' його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге — обумовлене соціальними функціями мовців, отже, рег­ламентоване формою і змістом.

Якщо звичайне спілкування заздалегідь не планується, не ви­значаються його мета і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, про­гнозування можливих висновків, результатів.

У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, зазви­чай не пов'язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування має частіше довільний інформативний характер.

Ділова ж розмова, як правило, не виходить за межі визначе­ної теми, має конструктивний характер і підпорядкована роз­в'язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

Основні ознаки спілкування:

Ø безпосередня участь;

Ø усна форма;

Ø неофіційність стосунків між мовцями (неформальне); невимушеність;

Ø непідготовленість (неформальне);

Ø використання несловесних засобів (логічних наголосів, темб­ру, пауз, інтонації);

Ø використання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести і міміка);

Ø емоційні реакції;

Ø потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцен­тувати головне.

Основні мовні засоби:

Ø емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, сино­німи та ін.);

Ø суфікси суб'єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарв­лення, зниженості);

Ø прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, одно­складові);

Ø часте використовування різноманітних, займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-);

Ø специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, про­сторічна лексика, скорочені слова, вигуки тощо;

Ø заміна термінів розмовними словами (мобільний телефон — мобіла, труба; клавіатура комп 'ютера — клава).

Розмовний Стиль поділяється на два підстилі:

а) розмовно-побутовий;

б) розмовно-офіційний:

— Софіє Іллівно, скажіть, будь ласка, чи готові документи для митниці?

— Не цілком. Чекаємо останні дані з четвертої філії.

— Зателефонуйте до наших філій і запросіть усіх керівників відділів прибути наступного четверга о 15. 00 до мене з результа­тами планової інвентаризації.

— Гаразд, Євгене Ігоровичу. У приймальні чекає начальник відділу кадрів.

— Запросіть. Хай заходить.

— До речі, Євгене Ігоровичу, вам сьогодні о 15. ЗО слід бути у міськвиконкомі.

— Дякую. Я про це пам'ятаю. Викличте, будь ласка, на 15. 00 машину та підготуйте звітну документацію за другий квартал поточного року.

Типові форми мовлення — усні діалоги та полілоги.

Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією — їх відчуває і спонтанно обирає сам мовець.

Публіцистичний стиль

Сфера використання публіцистичного стилю — громадсько-по­літична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, на­вчання.

Основне призначення:

Ø розв'язання важливих актуальних суспільно-політичних про­блем інформаційно-пропаґандистськими методами;

Ø активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяль­ності, до бажання зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;

Ø пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та актив­на агітація за втілення їх у повсякдення.

Основні ознаки:

Ø доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал);

Ø логічність доказів і полемічність викладу;

Ø поєднання точних найменувань, дат, подій, місцевості, учас­ників, викладення наукових положень і фактів з емоційно-екс­пресивною образністю;

Ø наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативно­го авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер;

Ø широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор,, гіпербол та ін.).

Основні мовні засоби:

Ø синтез складників наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;

Ø лексика, насичена суспільно-політичними й соціально-еконо­мічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатоман­датний, приватизація та ін.,);

Ø багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (по­літичний бомонд, наукова еліта, епохальний вибір й ін.,), експре­сивні сталі словосполуки (інтелектуальний потенціал, одностай­ний вибір, рекордний рубіж), перифрази (біле золото — бавовна; голубі магістралі — ріки; легені планети — ліси й ін.,);

Ø уживання в переносному значенні наукових, спортивних, му­зичних, військових та інших термінів (опинитися на лаві запас­них, орбіти співробітництва, президентський тил, парламентсь­кий хор, лідер змагання, фронт робіт, галопуюча інфляція, брудні гроші, відмивання грошей, заморожування цін і под.,);

Ø часте використання іншомовних суфіксів -їст (-ист), -атор, -ація та ін. (пацифіст, культурист, провокатор, пролонгація); пре­фікси псевдо-, нео-, супер-, інтер- та ін. (псевдоідея, неофашизм, суперкомп 'ютер, інтерактивний);

Ø різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зво­ротний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повто­рюваними сполучниками та ін.;

Ø використання влучних афористичних, інтригуючих заголовків.

Публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями та способом подавання інформації поділяють на такі підстилі:

а) стиль ЗМІ— засобів масової інформації (часописи, листівки, радіо, телевізія тощо), наприклад:

Тож як тільки комуністичний режим зрозумів, що ситуація ви­йшла з-під контролю, кампанію українізації в 1932—1933 роках було брутально припинено, а національне відродження умертвлено й роз­стріляно. Істинне ставлення більшовизму до українізації цілком од­нозначно виявилося вже на її початку на деяких заселених україн­цями теренах, що увійшли до складу Російської Федерації.

Досить тут згадати «процедуру» перепису населення Кубані, що відбувався у 20-х роках: траплялися непоодинокі випадки, коли під дулом пістолета український селянин мусив відповідати на запи­тання: «Тьі русский или петлюровец?» — і зрозуміло, що з того часу кількість росіян на цій території зросла на сотні тисяч. Вар­то зазначити також, що розуміння істинного підспуддя україні­зації виявлялося у декого із діячів української культури вже і в роки, коли вона набувала розмаху. «їхня українізація, — висловлюється, наприклад, один із персонажів п'єси М. Куліша «Мина Мазайло», — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було». Прогноз, що й казати, справдився стовідсотково.

Власне, Микола Куліш завбачив те, що невдовзі сформулював у своєму тостові з нагоди святкування 20-річчя жовтневого пере­вороту вождь радянської імперії Сталін: «І ми будемо знищувати кожного такого ворога, ми будемо знищувати увесь його рід, його сім'ю» (авторська радіопередача А. Погрібного «Якби ми вчи­лись так, як треба»);

б) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, по­літичні доповіді, нариси тощо), наприклад:

Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається, засуд­жує себе на злиденність душі.

.Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і мо­гутність Батьківщини, той збагнув відтінки і пахощі рідного сло­ва, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім'ям своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної ма­тері, якій нічого не промовляє рідне слово, — це людина без роду й племені.

Мова — то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги.

Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури (В. Сухомлинський);

В) есей (короткий нарис вишуканої форми);

г) науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо), наприклад:

Творчий доробок М. Гоголя є суцільний, як у всякого великого митця. І парцелювати той доробок було б заняттям штучним і зайвим. Від «Вечорів», через «Тараса Бульбу» й «Мертві душі» аж до «Листування із приятелями» та «Роздумування над Божественною Літургією» — Гоголь залишається єдиним-неподільним. І, що найважливіше, залишається в річищі українського не так літера­турного (бо він був перерваний), як культурного процесу. Твер­дження це можна було б порівняно легко довести й укоментувати (Є. Маланюк).

Художній стиль

Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вводять ті чи інші складники стилів до своїх творів, надаючи більшої переконливості та вірогідності в зображенні подій.

Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві — художній літературі) цей стиль покликаний крім Інформаційної функції виконувати найсуттєвішу — естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Основні ознаки:

Ø образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, сло­весний образ, зоровий образ);

Ø поетичний опис дійсності навіть у прозових і драматичних творах;

Ø естетика мовлення, призначення якої — викликати в читача почуття прекрасного;

Ø експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе й ін.);

Ø зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, але­горії, гіперболи, перифрази тощо; віршова форма, поетичні фігу­ри), конкретно-чуттєве живописання дійсності;

Ø відсутність певної регламентації використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутність будь-яких нормувань;

Ø суб'єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світо­бачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора, спря­моване на індивідуальне світосприйняття й інтелект читача).

Основні мовні засоби:

Ø наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, пе­реважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, оз­нак);

Ø емоційно-експресивна лексика (синоніми, антоніми, омоні­ми, фразеологізми);

Ø авторські новотвори (слова, значення, вирази), формування індивідуального стилю митця;

історизми, архаїзми, діалектизми, просторічні складниці, навіть жаргонізми, наприклад:

Перший заговорив дід Кудря. До Петренячого звернувся:

— І коли це ти вилупив такого?

— Це ти про Ванька?

— Авжеж!

Мовчить Петренячий — ніяково і йому. А Микита Гордійович стоїть біля дверей і обтрушується. Шкода: нову жилетку убо-лотив.

— Та ви б його хоч за вухо посмикали, — порадив хтось.

— Звісно, що слід, — нерішуче додав другий. Голова одкашлявся і сказав «несміло»:

— Банько, ану-бо йди сюди!

— Чого, дядю?

— Іди, я тебе за вухо .

Крутить головою хлопчик: мовляв, що це ви надумали ?

— Як ти кажеш? — спитав патріарх.

— Не!

— Як це «не»?

— Не хочу.

Шипить Микита Гордійович:

— Порядки нові — «не хочу!» Теж у товариші приписалось. Сказав би мені це літ п 'ять позад. Я б тебе «не захотів»,

І витер чоло хусткою (Микола Хвильовий);

поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі): Якби ми знали, то б вас не питали {Нар. тв.); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу): Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л. Костенко); у наказовому способі: В квітах всі улиці кричать: нехай, нехай живе свобода (П. Тичина);

широке використовування різноманітних типів речень, син­таксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики.

Повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпсис, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).

За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

а) епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, опо­відання, новела, художні мемуари, нарис);

б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епігра­ма), наприклад:

А мати думає про сина

І день, і ніч — усе життя.

От і зібралася родина,

А мати думає про сина,

І їй ввижається земля,

І птах над урвищем кружля .

А мати знову вийде з хати,

Стоїть вітрами розіп 'ята,

Стоїть століттями

над нами.

Верніться, мамо/

(М. Козак)

в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль), наприклад:

Тьотя

— Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени? Будь ласка, скажіть мені, кого у вас назива­ють українцями? Будь ласка .

Мазайло (випивши води)

— Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія.

Тьотя

— Хто вони такі? Якої нації люди, питаю? Мазайло

— Частина — наші малороси, себто руські . Тьотя

-Ну? Мазайло

— А частина, уявіть собі, галичани, себто австріяки, що з ними ми воювали 1914 року, подумайте тільки!

Тьотя

— Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте . Та вони он хто, ваші українці ? Тепера я розумію, що таке українська мова . Розумію!Австріяцька видумка, так?

Дядько Тарас

— Зрозуміла, слава тобі Господи, та жаль тільки задом . Та тому вже триста тридцять два роки, як написано першого слов'я-но-руського словника (Розгорнув свою записну книжку). Ось я нарочито записав собі, бо я все таке собі записую . (Надів окуля­ри). Ось . Поросята на базарі поруб, тридцять, а чоботи в цереб-коопі — двадцять сім карб . Ні, ось воно: найперший слов'яно-український словник 1596 року Лаврентія Зизанія Тустановського: глаголю — мовлю, житниця — клуня, заутренник — снідання, зиж-ду — будую, злак — паша, месть — помста . А у вас тоді писаний словник був? Був — питаюсь? (М. Куліш);

г) комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцисти­ка, драма-феєрія, усмішка).

Зразок художньої публіцистики:

Молитва до мови

Мово!З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, зроси, дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності слави і гордого духу,

Мово! Велична молитва наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог-Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ще стояла ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби. І висвя­чувала душу козацького роду. І множила край веселий, святоруський люд, хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень, і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.

Мово моя! Дзвонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. . Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. Тож зцілювала ти втомлених духом, давала силу, здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя, що пили Тебе. І невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово.

Стаю перед Тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас, грішних, і повернися до нашої хати, звідки Тебе було вигнано, вернись до краю, де «чорніше чорної землі блукають люди». То чорнобильські лики чорнобильської України, покарані Всевишнім за безпам'ятство. Прости! Воскресни/ Повернися! Возродися! Забуяй віщим і вічним Словом від лісів — до моря, від гір — до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю. Русь-Україну возвелич! Порятуй народ її на віки! (К. Мотрин).

Аналізуючи художній текст, насамперед слід визначити його образний зміст, з'ясувати, які ознаки вказують на належність саме до художнього стилю, а потім уже розглядати його ідейний зміст, будову, характеризувати персонажів, визначати головний та побічні конфлікти, роль пейзажу тощо.

Науковий стиль

Сфера використання наукового стилю — наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

Основне призначення — викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз'яснення явищ, активізації інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки:

Ø ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

Ø логічна послідовність і доказовість викладу;

Ø узагальненість понять і явищ;

Ø об'єктивний аналіз;

Ø точність і лаконічність висловлювань;

Ø аргументація та переконливість тверджень;

Ø однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень;

Ø докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

Ø великою кількістю наукової термінології (атомна маса, дис­танція, дистиляція, емісія, реорганізація, транскрипція, турбулен­ція та ін.);

Ø наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок;

Ø оперуванням абстрактними, переважно іншомовними, словами {дилема, вакуум, сектор, процес, формуляр, ценз, шифр та ін,);

Ø використовуванням суто наукової фразеології, стійких термі­нологічних словосполук;

Ø залученням цитат і посилань на першоджерела;

Ø як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

Ø чіткою композиційною структурою тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації); . характерною монологічністю текстів;

Ø переважанням різнотипних складних речень, стандартних ви­разів (кліше).

Окрім переважного вживання іменників та відносних прикмет­ників наявні дієслівні форми, зазвичай безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища та факти; значну роль відіграють дієприслівникові й діє­прикметникові звороти, які додатково характеризують дії, пред­мети та явища.

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки й освіти поділяють на такі підстилі:

а) власне науковий (із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези), який, у свою чергу, поділяється на нау­ково-технічні та науково-гуманітарні тексти;

б) науково-популярний — застосовується для дохідливого, до­ступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

в) науково-навчальний — реалізується в підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не вик­лючає використання складників емоційності, наприклад:

Комп'ютер — електронна програмована цифрова машина; елект­ронний пристрій для виконання складних обчислень і перетворення даних, керований спеціальними програмами. Складається зосібна із процесорів, внутрішньої та зовнішньої пам'яті. Разом із периферійними пристроями утворює комп'ютерну систему. Розрізняють комп'юте­ри мейнфрейми (великі), мінікомп'ютери, персональні комп'ютери, а також суперкомп'ютери, призначені для виконання особливо склад­них обчислень. Прогрес у галузі електроніки уможливив мініатюриза­цію комп'ютерів та їх значне поширення. Завдяки розвиткові комп'ю­терних мереж (напр., Інтернету) пересічні користувачі одержують доступ до програм та інформації, накопичених у комп'ютерних архі­вах у цілому світі, а також до нових технологій розповсюдження інформації (напр., електронної пошти);

г) виробничо-технічний — використовується у спеціальній літе­ратурі, що обслуговує різноманітні сфери господарства та вироб­ництва, наприклад:

Будгенплан виконується на основі архітектурного генплану і включає в себе, крім проектованих та існуючих будівель і споруд, усі тимчасові під'їзні шляхи, майданчики для зберігання будівельних конструкцій, деталей і матеріалів, усі тимчасові споруди, потрібні для робітників-будівельників (приміщення для відпочинку, приймання їжі та ін.), усі тимчасові комунікації, які забезпечують будівельний майданчик водою, електроенергією і под., а також місця підклю­чення тимчасових комунікацій до постійних мереж. Будгенпланом передбачаються заходи, які забезпечують безпечне проведення робіт (указують небезпечні зони роботи кранів, освітлення майданчиків уночі, пожежний водогін).

Епістолярний стиль

Сфера використання епістолярного стилю — офіційні міжколективні й міжособистісні стосунки та неофіційні особисті зв'язки.

Ділове листування в установах і приватне листування в родині). Епістолярна спадщина визначних діячів культури, мистецтва, Науки, політики тощо може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики («Вибрані місця з листування з друзями» М. Гоголя, «Листи з хутора» П. Куліша, «Листи до сина» Ф. Честерфілда та ін.).

Основне призначення — регулювати правові, ділові, вироб­ничі контакти, зв'язки між суб'єктами правових відносин, діло­вого партнерства та підтримувати стосунки в родинах і това­риських колах, групах мовців за інтересами.

Основні ознаки — персональність; інформаційна цілеспрямованість (зазвичай на конкретного адресата) і її утаємничення; авторське «я»; наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскрип­тум (Р. 8. — приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби:

Ø адресація, межі мовного етикету, стандартність висловів у діло­вих листах;

Ø різнотемна конкретним змістом лексика, вільний виклад змісту у приватних листах;

Ø емоційно-експресивні засоби, варіантність норм і особливості порушення їх в інтимному листуванні;

Ø поєднання компонентів художнього, публіцистичного й роз­мовного стилів і вироблення індивідуального авторського образу в листах-сповідях, листах-творах, листах-інформаціях.

Упродовж століть епістолярний стиль, як і всі зазначені вище стилі, зазнавав змін. Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов'язкових рані­ше вступних звертань та заключних формулювань увічливості.

Конфесійний стиль

Сфера використання — спілкування в конфесіях, культових установах, релігійних громадах, духовних навчальних закладах, віруючих родинах.

Призначення — обслуговувати релігійні потреби як окремої лю­дини, так і всього суспільства. Допомагати віруючим у спілку ванні душі з Богом, зберігати і примножувати культові ритуали, об'єднувати віруючих одним, почуттям щиросердної віри в Бога. Конфесійний стиль утілюється (реалізується) в релігійних відправах (літургіях), проповідях, молитвах (усна форма), духов­них традиціях і в Біблії та інших церковних книгах, молитовни­ках, требниках тощо (писемна форма).

Основні засоби:

Ø суто церковна термінологія, символічні стилістеми, мовні фор­мули із сакральним значенням (дар праведности, гріховність тіла, усі люди — Божий храм);

Ø непрямий порядок слів у реченні та словосполуці (Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити);

Ø значна кількість метафор, алегорій, порівнянь (Я зруйную цей храм рукотворний, — за три дні збудую інший, нерукотворний); наявність архаїзмів; стандартність стильової форми.

Конфесійний стиль від інших відрізняє небуденна урочистість, піднесеність, наявність зазначених вище виражальних засобів і поділ на такі підстилі: публіцистичний, науковий, художній. Повернення до загальнолюдських і давньонаціональних ціннос­тей зобов'язує нас уважніше ставитися до конфесійного стилю як до складової частини загальнонаціональної культурно-духов­ної скарбниці та складової частини нашої історії. Приклад кон­фесійного стилю:

Вибір дванадцятьох апостолів І піднявся Ісус на гору й покликав за Собою кого хотів. Вони піднялися до Нього. Він обрав дванадцятьох і назвав їх апостолами Своїми, щоб могли вони бути поруч із Ним і щоб міг Він послати їх проповідувати, наділив Він їх владою виганяти демонів. Отже, Він призначив дванадцятьох: Симона (якому Він дав ім'я Петро), Якова, сина Зеведеєвого, і брата Якова Іоанна (яким Він дав імена Воанер, що означає «сини грому»), Андрія, Пилипа, Варфоломія, Матвія, лому, Якова, сина Алфієвого, Тадея, Симона Зілота та Юду Іскаріота, котрий Його і зрадив (Новий Завіт. Євангелія від Марка).

Офіційно-діловий стиль

У ст. 11 Закону «Про мови в Українській РСР» записано: «Мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ, організацій є українська мова».

Офіційно-діловий стиль — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадсь­кому й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до вираз­но-об'єктивних стилів; вирізняється найвищою мірою книжності.

Основне призначення — регулювати офіційні ділові відносини в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, способів їх виокремлення та використання, визначених соціальними завданнями.

Мовленню у сфері управління притаманна низка специфіч­них особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління — організації, заклади, підприємства, поса­довці, працівники. Характер і зміст інформаційних зв'язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежать від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й регламентуються чин­ними правовими нормами.

Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що, незалеж­но від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адреса­том документа майже завжди є організація в цілому.

Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є кон­кретна адресність інформації.

Суттєвим чинником ділового спілкування, що впливає на харак­тер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управ­лінська діяльність — це завжди «гра за правилами». Унаслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регу­лярності використовування однакових мовних засобів.

Наступною характерною рисою ділового спілкування є тема­тична обмеженість кола завдань, що розв'язує організація, а це, у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функцій. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:

офіційний характер;

адресність;

повторність;

тематична обмеженість.

Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильо­вих рисах (ознаках)» що притаманні лише йому, а саме:

Ø нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;

Ø точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стис­лістю й послідовністю викладу фактів;

Ø документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

Ø наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову;

Ø сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст по­діляється на параграфи, пункти, підпункти.

Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мов­них одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових (управлінських) документів.

Мовознавець М. Пилинський зазначав, що найпершою тра­диційною ознакою досконалості для групи «нехудожніх» стилів, до яких належить й офіційно-діловий, залишається стислість, а також такі вимоги:

Ø додержання основних загальномовних і функціонально-сти­лістичних мовних норм;

Ø слова й вирази, безпосередньо пов'язані з думкою, мають сто­яти в тексті якнайближче;

Ø дотримування максимально чіткого, послідовно-логічного і гра­матичного зв'язку між реченнями, що містять окремі судження;

Ø вставні речення, застереження, супровідні твердження, усякі, відхилення від основної думки мають значно поступатися обся­гом перед викладом основної думки.

У результаті багатовікового розвитку в офіційно-діловому стилі сформувалися такі мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформа­цію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

1) широке використовування суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (комплектування бази да­них, регламентація дій, функціонування закладу);

2) наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (брати участь, висунути пропозицію, підбивати баланс, ініціюва­ти питання, ставити питання);

3) обов'язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивід дуальності та емоційно-експресивної лексики;

4) синонімія має бути зведена до мінімуму й не викликати двозначності сприймання;

5) наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням послідовності, постійності дії;

6) чітко регламентоване розміщення та будова тексту; обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);

7) використання складних речень із сурядним і підрядним зв'яз­ком має бути зведено до мінімуму, натомість слід широко Використовувати безсполучникові, прості поширені речення (кілька підметів при Одному присудкові, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

Законодавчий — використовується в законотворчій сфері, рег­ламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особа­ми. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, поста­новах тощо.

Дипломатичний — використовується у сфері міждержавних офі­ційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжна­родних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах та ін.

Юридичний використовується у юриспруденції судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуго­вує й регламентує правові та конфліктні відносини:

Ø між державою і підприємствами та організаціями всіх форм власності;

Ø між підприємствами, організаціями, установами;

Ø між державою і приватними особами;

Ø між підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності та приватними особами;

Ø між приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постано­вах, запитах, повідомленнях тощо.

Адміністративно-канцелярський — використовується у профе­сійно-виробничій

сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує та регламентує:

Ø службові (офіційні) відносини між підприємствами одного й різного підпорядкування;

Ø службові відносини між структурними підрозділами одного підпорядкування;

Ø службові відносини між приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки;

Ø приватні (неофіційні) стосунки між окремими громадянами.

Реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, характеристиках, доручен­нях, розписках тощо.

Сучасна людина так чи інакше долучена до наукової чи вироб­ничої сфери. Це є однією з передумов злиття наукового й офіцій­но-ділового стилів унаслідок їхнього спільного функціонування в одному часі й просторі. Ці два стилі не лише функціонально близькі — вони є спорідненими з походження, що принципово уможливлює їхнє зближення в умовах історичної потреби. У пері­од становлення ці два стилі поряд із процесами дивергенції зав­жди показували багато пунктів конвергенції, у результаті чого утворився складний конгломерат схожих спільностей і пізніших сходжень і взаємопроникнень. Нині відбувається процес відро­дження — на якісно новому рівні — книжної мови (а українці, як відомо, мали високорозвинену книжну мову ще в XIV—XVI ст.). . Той факт, що більшість сучасних людей функціонує в науко­во-виробничій сфері, є причиною взаємопроникнення двох інших різновидів мови — писемної (книжної) та розмовної (яку не вар­то обмежувати лише розмовно-побутовим стилем). Розмовний стиль уже має досить істотно виявлений різновид — розмовно-офіційний (професійний), тобто мову, якою спілкуються не в побуті, а у виробничій, освітній та інших сферах.

Формулюючи поняття «ділова мова», слід мати на увазі при­наймні три сучасні стилі — офіційно-діловий, науковий, роз­мовний, оскільки ділова мова містить близькі, взаємопрониклі й навіть спільні мовні засоби різних рівнів. Уміле використання цих засобів є безперечною умовою досягання успіхів у професійній сфері.



Назад

 Это интересно
 Реклама
 Поиск рефератов
 
 Афоризм
Закон жанра: если в первой серии индийского кино на стене висит ружьё - то во второй серии оно непременно споёт и станцует...
 Гороскоп
Гороскопы
 Счётчики
bigmir)net TOP 100