На главную Добавить работу Все сервисы Старая база  

Стилі мовлення - Література світова -




Стиль літературної мови — різновид мови. (її функціональна підсистема), що характеризується добиранням таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтві і добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль - це властиві слова на своєму місці.

Кожний стиль має:

Ø сферу поширення й уживання (коло мовців);

Ø функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

Ø характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

Ø систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, оберігають, певною мірою регламентують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вона не заперечує останню, а лише використовує сло­ни форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням. Наприклад, слова акт, договір, заява, наказ, протокол, резюме, розпорядження, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть мати забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане. Досконале знання специфіки кожного стилю, його різновидів, особливостей — надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.

Термін «стиль мовлення» слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови — спілкування, повідомлення і дії, впливу.

Високорозвинена сучасна літературна українська мова має роз-ужену систему стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий і конфесійний. Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови — усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманна розмовному стилю, а іншим — переважно писемна. Оскільки останні сформувалися на книжній основі, їх називають книжними. Структура текстів різних стилів неоднакова. Якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог), то для інших — переважно монолог.

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони — різновиди однієї мови, представляють усе багатство її виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства — забезпечують спілкування м різних його сферах і галузях.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різно­види — підстилі — для точнішого й доцільнішого відображення пев­них видів спілкування та реалізації конкретних завдань.

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер екс­пресивності мовних складників, вирізняємо їхні різновиди: урочи­стий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та інші підстилі.

Розмовний стиль

Сфера використання розмовного стилю — усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві.

Основне призначення — бути засобом впливу й невимушено­го спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.

Слід розрізняти неформальне й формальне спілкування. Пер­ше — нерегламентоване,' його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге — обумовлене соціальними функціями мовців, отже, рег­ламентоване формою і змістом.

Якщо звичайне спілкування заздалегідь не планується, не ви­значаються його мета і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, про­гнозування можливих висновків, результатів.

У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, зазви­чай не пов'язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування має частіше довільний інформативний характер.

Ділова ж розмова, як правило, не виходить за межі визначе­ної теми, має конструктивний характер і підпорядкована роз­в'язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

Основні ознаки спілкування:

Ø безпосередня участь;

Ø усна форма;

Ø неофіційність стосунків між мовцями (неформальне); невимушеність;

Ø непідготовленість (неформальне);

Ø використання несловесних засобів (логічних наголосів, темб­ру, пауз, інтонації);

Ø використання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести і міміка);

Ø емоційні реакції;

Ø потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцен­тувати головне.

Основні мовні засоби:

Ø емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, сино­німи та ін.);

Ø суфікси суб'єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарв­лення, зниженості);

Ø прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, одно­складові);

Ø часте використовування різноманітних, займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-);

Ø специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, про­сторічна лексика, скорочені слова, вигуки тощо;

Ø заміна термінів розмовними словами (мобільний телефон — мобіла, труба; клавіатура комп 'ютера — клава).

Розмовний Стиль поділяється на два підстилі:

а) розмовно-побутовий;

б) розмовно-офіційний:

— Софіє Іллівно, скажіть, будь ласка, чи готові документи для митниці?

— Не цілком. Чекаємо останні дані з четвертої філії.

— Зателефонуйте до наших філій і запросіть усіх керівників відділів прибути наступного четверга о 15. 00 до мене з результа­тами планової інвентаризації.

— Гаразд, Євгене Ігоровичу. У приймальні чекає начальник відділу кадрів.

— Запросіть. Хай заходить.

— До речі, Євгене Ігоровичу, вам сьогодні о 15. ЗО слід бути у міськвиконкомі.

— Дякую. Я про це пам'ятаю. Викличте, будь ласка, на 15. 00 машину та підготуйте звітну документацію за другий квартал поточного року.

Типові форми мовлення — усні діалоги та полілоги.

Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією — їх відчуває і спонтанно обирає сам мовець.

Публіцистичний стиль

Сфера використання публіцистичного стилю — громадсько-по­літична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, на­вчання.

Основне призначення:

Ø розв'язання важливих актуальних суспільно-політичних про­блем інформаційно-пропаґандистськими методами;

Ø активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяль­ності, до бажання зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;

Ø пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та актив­на агітація за втілення їх у повсякдення.

Основні ознаки:

Ø доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал);

Ø логічність доказів і полемічність викладу;

Ø поєднання точних найменувань, дат, подій, місцевості, учас­ників, викладення наукових положень і фактів з емоційно-екс­пресивною образністю;

Ø наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативно­го авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер;

Ø широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор,, гіпербол та ін.).

Основні мовні засоби:

Ø синтез складників наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;

Ø лексика, насичена суспільно-політичними й соціально-еконо­мічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатоман­датний, приватизація та ін.,);

Ø багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (по­літичний бомонд, наукова еліта, епохальний вибір й ін.,), експре­сивні сталі словосполуки (інтелектуальний потенціал, одностай­ний вибір, рекордний рубіж), перифрази (біле золото — бавовна; голубі магістралі — ріки; легені планети — ліси й ін.,);

Ø уживання в переносному значенні наукових, спортивних, му­зичних, військових та інших термінів (опинитися на лаві запас­них, орбіти співробітництва, президентський тил, парламентсь­кий хор, лідер змагання, фронт робіт, галопуюча інфляція, брудні гроші, відмивання грошей, заморожування цін і под.,);

Ø часте використання іншомовних суфіксів -їст (-ист), -атор, -ація та ін. (пацифіст, культурист, провокатор, пролонгація); пре­фікси псевдо-, нео-, супер-, інтер- та ін. (псевдоідея, неофашизм, суперкомп 'ютер, інтерактивний);

Ø різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зво­ротний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повто­рюваними сполучниками та ін.;

Ø використання влучних афористичних, інтригуючих заголовків.

Публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями та способом подавання інформації поділяють на такі підстилі:

а) стиль ЗМІ— засобів масової інформації (часописи, листівки, радіо, телевізія тощо), наприклад:

Тож як тільки комуністичний режим зрозумів, що ситуація ви­йшла з-під контролю, кампанію українізації в 1932—1933 роках було брутально припинено, а національне відродження умертвлено й роз­стріляно. Істинне ставлення більшовизму до українізації цілком од­нозначно виявилося вже на її початку на деяких заселених україн­цями теренах, що увійшли до складу Російської Федерації.

Досить тут згадати «процедуру» перепису населення Кубані, що відбувався у 20-х роках: траплялися непоодинокі випадки, коли під дулом пістолета український селянин мусив відповідати на запи­тання: «Тьі русский или петлюровец?» — і зрозуміло, що з того часу кількість росіян на цій території зросла на сотні тисяч. Вар­то зазначити також, що розуміння істинного підспуддя україні­зації виявлялося у декого із діячів української культури вже і в роки, коли вона набувала розмаху. «їхня українізація, — висловлюється, наприклад, один із персонажів п'єси М. Куліша «Мина Мазайло», — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було». Прогноз, що й казати, справдився стовідсотково.

Власне, Микола Куліш завбачив те, що невдовзі сформулював у своєму тостові з нагоди святкування 20-річчя жовтневого пере­вороту вождь радянської імперії Сталін: «І ми будемо знищувати кожного такого ворога, ми будемо знищувати увесь його рід, його сім'ю» (авторська радіопередача А. Погрібного «Якби ми вчи­лись так, як треба»);

б) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, по­літичні доповіді, нариси тощо), наприклад:

Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається, засуд­жує себе на злиденність душі.

.Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і мо­гутність Батьківщини, той збагнув відтінки і пахощі рідного сло­ва, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім'ям своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної ма­тері, якій нічого не промовляє рідне слово, — це людина без роду й племені.

Мова — то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги.

Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури (В. Сухомлинський);

В) есей (короткий нарис вишуканої форми);

г) науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо), наприклад:

Творчий доробок М. Гоголя є суцільний, як у всякого великого митця. І парцелювати той доробок було б заняттям штучним і зайвим. Від «Вечорів», через «Тараса Бульбу» й «Мертві душі» аж до «Листування із приятелями» та «Роздумування над Божественною Літургією» — Гоголь залишається єдиним-неподільним. І, що найважливіше, залишається в річищі українського не так літера­турного (бо він був перерваний), як культурного процесу. Твер­дження це можна було б порівняно легко довести й укоментувати (Є. Маланюк).

Художній стиль

Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вводять ті чи інші складники стилів до своїх творів, надаючи більшої переконливості та вірогідності в зображенні подій.

Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві — художній літературі) цей стиль покликаний крім Інформаційної функції виконувати найсуттєвішу — естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Основні ознаки:

Ø образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, сло­весний образ, зоровий образ);

Ø поетичний опис дійсності навіть у прозових і драматичних творах;

Ø естетика мовлення, призначення якої — викликати в читача почуття прекрасного;

Ø експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе й ін.);

Ø зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, але­горії, гіперболи, перифрази тощо; віршова форма, поетичні фігу­ри), конкретно-чуттєве живописання дійсності;

Ø відсутність певної регламентації використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутність будь-яких нормувань;

Ø суб'єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світо­бачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора, спря­моване на індивідуальне світосприйняття й інтелект читача).

Основні мовні засоби:

Ø наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, пе­реважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, оз­нак);

Ø емоційно-експресивна лексика (синоніми, антоніми, омоні­ми, фразеологізми);

Ø авторські новотвори (слова, значення, вирази), формування індивідуального стилю митця;

історизми, архаїзми, діалектизми, просторічні складниці, навіть жаргонізми, наприклад:

Перший заговорив дід Кудря. До Петренячого звернувся:

— І коли це ти вилупив такого?

— Це ти про Ванька?

— Авжеж!

Мовчить Петренячий — ніяково і йому. А Микита Гордійович стоїть біля дверей і обтрушується. Шкода: нову жилетку убо-лотив.

— Та ви б його хоч за вухо посмикали, — порадив хтось.

— Звісно, що слід, — нерішуче додав другий. Голова одкашлявся і сказав «несміло»:

— Банько, ану-бо йди сюди!

— Чого, дядю?

— Іди, я тебе за вухо .

Крутить головою хлопчик: мовляв, що це ви надумали ?

— Як ти кажеш? — спитав патріарх.

— Не!

— Як це «не»?

— Не хочу.

Шипить Микита Гордійович:

— Порядки нові — «не хочу!» Теж у товариші приписалось. Сказав би мені це літ п 'ять позад. Я б тебе «не захотів»,

І витер чоло хусткою (Микола Хвильовий);

поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі): Якби ми знали, то б вас не питали {Нар. тв.); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу): Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л. Костенко); у наказовому способі: В квітах всі улиці кричать: нехай, нехай живе свобода (П. Тичина);

широке використовування різноманітних типів речень, син­таксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики.

Повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпсис, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).

За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

а) епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, опо­відання, новела, художні мемуари, нарис);

б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епігра­ма), наприклад:

А мати думає про сина

І день, і ніч — усе життя.

От і зібралася родина,

А мати думає про сина,

І їй ввижається земля,

І птах над урвищем кружля .

А мати знову вийде з хати,

Стоїть вітрами розіп 'ята,

Стоїть століттями

над нами.

Верніться, мамо/

(М. Козак)

в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль), наприклад:

Тьотя

— Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени? Будь ласка, скажіть мені, кого у вас назива­ють українцями? Будь ласка .

Мазайло (випивши води)

— Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія.

Тьотя

— Хто вони такі? Якої нації люди, питаю? Мазайло

— Частина — наші малороси, себто руські . Тьотя

-Ну? Мазайло

— А частина, уявіть собі, галичани, себто австріяки, що з ними ми воювали 1914 року, подумайте тільки!

Тьотя

— Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте . Та вони он хто, ваші українці ? Тепера я розумію, що таке українська мова . Розумію!Австріяцька видумка, так?

Дядько Тарас

— Зрозуміла, слава тобі Господи, та жаль тільки задом . Та тому вже триста тридцять два роки, як написано першого слов'я-но-руського словника (Розгорнув свою записну книжку). Ось я нарочито записав собі, бо я все таке собі записую . (Надів окуля­ри). Ось . Поросята на базарі поруб, тридцять, а чоботи в цереб-коопі — двадцять сім карб . Ні, ось воно: найперший слов'яно-український словник 1596 року Лаврентія Зизанія Тустановського: глаголю — мовлю, житниця — клуня, заутренник — снідання, зиж-ду — будую, злак — паша, месть — помста . А у вас тоді писаний словник був? Був — питаюсь? (М. Куліш);

г) комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцисти­ка, драма-феєрія, усмішка).

Зразок художньої публіцистики:

Молитва до мови

Мово!З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, зроси, дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності слави і гордого духу,

Мово! Велична молитва наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог-Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ще стояла ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби. І висвя­чувала душу козацького роду. І множила край веселий, святоруський люд, хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень, і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.

Мово моя! Дзвонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. . Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. Тож зцілювала ти втомлених духом, давала силу, здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя, що пили Тебе. І невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово.

Стаю перед Тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас, грішних, і повернися до нашої хати, звідки Тебе було вигнано, вернись до краю, де «чорніше чорної землі блукають люди». То чорнобильські лики чорнобильської України, покарані Всевишнім за безпам'ятство. Прости! Воскресни/ Повернися! Возродися! Забуяй віщим і вічним Словом від лісів — до моря, від гір — до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю. Русь-Україну возвелич! Порятуй народ її на віки! (К. Мотрин).

Аналізуючи художній текст, насамперед слід визначити його образний зміст, з'ясувати, які ознаки вказують на належність саме до художнього стилю, а потім уже розглядати його ідейний зміст, будову, характеризувати персонажів, визначати головний та побічні конфлікти, роль пейзажу тощо.

Науковий стиль

Сфера використання наукового стилю — наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

Основне призначення — викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз'яснення явищ, активізації інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки:

Ø ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

Ø логічна послідовність і доказовість викладу;

Ø узагальненість понять і явищ;

Ø об'єктивний аналіз;

Ø точність і лаконічність висловлювань;

Ø аргументація та переконливість тверджень;

Ø однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень;

Ø докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

Ø великою кількістю наукової термінології (атомна маса, дис­танція, дистиляція, емісія, реорганізація, транскрипція, турбулен­ція та ін.);

Ø наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок;

Ø оперуванням абстрактними, переважно іншомовними, словами {дилема, вакуум, сектор, процес, формуляр, ценз, шифр та ін,);

Ø використовуванням суто наукової фразеології, стійких термі­нологічних словосполук;

Ø залученням цитат і посилань на першоджерела;

Ø як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

Ø чіткою композиційною структурою тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації); . характерною монологічністю текстів;

Ø переважанням різнотипних складних речень, стандартних ви­разів (кліше).

Окрім переважного вживання іменників та відносних прикмет­ників наявні дієслівні форми, зазвичай безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища та факти; значну роль відіграють дієприслівникові й діє­прикметникові звороти, які додатково характеризують дії, пред­мети та явища.

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки й освіти поділяють на такі підстилі:

а) власне науковий (із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези), який, у свою чергу, поділяється на нау­ково-технічні та науково-гуманітарні тексти;

б) науково-популярний — застосовується для дохідливого, до­ступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

в) науково-навчальний — реалізується в підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не вик­лючає використання складників емоційності, наприклад:

Комп'ютер — електронна програмована цифрова машина; елект­ронний пристрій для виконання складних обчислень і перетворення даних, керований спеціальними програмами. Складається зосібна із процесорів, внутрішньої та зовнішньої пам'яті. Разом із периферійними пристроями утворює комп'ютерну систему. Розрізняють комп'юте­ри мейнфрейми (великі), мінікомп'ютери, персональні комп'ютери, а також суперкомп'ютери, призначені для виконання особливо склад­них обчислень. Прогрес у галузі електроніки уможливив мініатюриза­цію комп'ютерів та їх значне поширення. Завдяки розвиткові комп'ю­терних мереж (напр., Інтернету) пересічні користувачі одержують доступ до програм та інформації, накопичених у комп'ютерних архі­вах у цілому світі, а також до нових технологій розповсюдження інформації (напр., електронної пошти);

г) виробничо-технічний — використовується у спеціальній літе­ратурі, що обслуговує різноманітні сфери господарства та вироб­ництва, наприклад:

Будгенплан виконується на основі архітектурного генплану і включає в себе, крім проектованих та існуючих будівель і споруд, усі тимчасові під'їзні шляхи, майданчики для зберігання будівельних конструкцій, деталей і матеріалів, усі тимчасові споруди, потрібні для робітників-будівельників (приміщення для відпочинку, приймання їжі та ін.), усі тимчасові комунікації, які забезпечують будівельний майданчик водою, електроенергією і под., а також місця підклю­чення тимчасових комунікацій до постійних мереж. Будгенпланом передбачаються заходи, які забезпечують безпечне проведення робіт (указують небезпечні зони роботи кранів, освітлення майданчиків уночі, пожежний водогін).

Епістолярний стиль

Сфера використання епістолярного стилю — офіційні міжколективні й міжособистісні стосунки та неофіційні особисті зв'язки.

Ділове листування в установах і приватне листування в родині). Епістолярна спадщина визначних діячів культури, мистецтва, Науки, політики тощо може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики («Вибрані місця з листування з друзями» М. Гоголя, «Листи з хутора» П. Куліша, «Листи до сина» Ф. Честерфілда та ін.).

Основне призначення — регулювати правові, ділові, вироб­ничі контакти, зв'язки між суб'єктами правових відносин, діло­вого партнерства та підтримувати стосунки в родинах і това­риських колах, групах мовців за інтересами.

Основні ознаки — персональність; інформаційна цілеспрямованість (зазвичай на конкретного адресата) і її утаємничення; авторське «я»; наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскрип­тум (Р. 8. — приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби:

Ø адресація, межі мовного етикету, стандартність висловів у діло­вих листах;

Ø різнотемна конкретним змістом лексика, вільний виклад змісту у приватних листах;

Ø емоційно-експресивні засоби, варіантність норм і особливості порушення їх в інтимному листуванні;

Ø поєднання компонентів художнього, публіцистичного й роз­мовного стилів і вироблення індивідуального авторського образу в листах-сповідях, листах-творах, листах-інформаціях.

Упродовж століть епістолярний стиль, як і всі зазначені вище стилі, зазнавав змін. Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов'язкових рані­ше вступних звертань та заключних формулювань увічливості.

Конфесійний стиль

Сфера використання — спілкування в конфесіях, культових установах, релігійних громадах, духовних навчальних закладах, віруючих родинах.

Призначення — обслуговувати релігійні потреби як окремої лю­дини, так і всього суспільства. Допомагати віруючим у спілку ванні душі з Богом, зберігати і примножувати культові ритуали, об'єднувати віруючих одним, почуттям щиросердної віри в Бога. Конфесійний стиль утілюється (реалізується) в релігійних відправах (літургіях), проповідях, молитвах (усна форма), духов­них традиціях і в Біблії та інших церковних книгах, молитовни­ках, требниках тощо (писемна форма).

Основні засоби:

Ø суто церковна термінологія, символічні стилістеми, мовні фор­мули із сакральним значенням (дар праведности, гріховність тіла, усі люди — Божий храм);

Ø непрямий порядок слів у реченні та словосполуці (Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити);

Ø значна кількість метафор, алегорій, порівнянь (Я зруйную цей храм рукотворний, — за три дні збудую інший, нерукотворний); наявність архаїзмів; стандартність стильової форми.

Конфесійний стиль від інших відрізняє небуденна урочистість, піднесеність, наявність зазначених вище виражальних засобів і поділ на такі підстилі: публіцистичний, науковий, художній. Повернення до загальнолюдських і давньонаціональних ціннос­тей зобов'язує нас уважніше ставитися до конфесійного стилю як до складової частини загальнонаціональної культурно-духов­ної скарбниці та складової частини нашої історії. Приклад кон­фесійного стилю:

Вибір дванадцятьох апостолів І піднявся Ісус на гору й покликав за Собою кого хотів. Вони піднялися до Нього. Він обрав дванадцятьох і назвав їх апостолами Своїми, щоб могли вони бути поруч із Ним і щоб міг Він послати їх проповідувати, наділив Він їх владою виганяти демонів. Отже, Він призначив дванадцятьох: Симона (якому Він дав ім'я Петро), Якова, сина Зеведеєвого, і брата Якова Іоанна (яким Він дав імена Воанер, що означає «сини грому»), Андрія, Пилипа, Варфоломія, Матвія, лому, Якова, сина Алфієвого, Тадея, Симона Зілота та Юду Іскаріота, котрий Його і зрадив (Новий Завіт. Євангелія від Марка).

Офіційно-діловий стиль

У ст. 11 Закону «Про мови в Українській РСР» записано: «Мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ, організацій є українська мова».

Офіційно-діловий стиль — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадсь­кому й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до вираз­но-об'єктивних стилів; вирізняється найвищою мірою книжності.

Основне призначення — регулювати офіційні ділові відносини в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, способів їх виокремлення та використання, визначених соціальними завданнями.

Мовленню у сфері управління притаманна низка специфіч­них особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління — організації, заклади, підприємства, поса­довці, працівники. Характер і зміст інформаційних зв'язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежать від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й регламентуються чин­ними правовими нормами.

Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що, незалеж­но від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адреса­том документа майже завжди є організація в цілому.

Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є кон­кретна адресність інформації.

Суттєвим чинником ділового спілкування, що впливає на харак­тер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управ­лінська діяльність — це завжди «гра за правилами». Унаслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регу­лярності використовування однакових мовних засобів.

Наступною характерною рисою ділового спілкування є тема­тична обмеженість кола завдань, що розв'язує організація, а це, у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функцій. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:

офіційний характер;

адресність;

повторність;

тематична обмеженість.

Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильо­вих рисах (ознаках)» що притаманні лише йому, а саме:

Ø нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;

Ø точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стис­лістю й послідовністю викладу фактів;

Ø документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

Ø наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову;

Ø сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст по­діляється на параграфи, пункти, підпункти.

Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мов­них одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових (управлінських) документів.

Мовознавець М. Пилинський зазначав, що найпершою тра­диційною ознакою досконалості для групи «нехудожніх» стилів, до яких належить й офіційно-діловий, залишається стислість, а також такі вимоги:

Ø додержання основних загальномовних і функціонально-сти­лістичних мовних норм;

Ø слова й вирази, безпосередньо пов'язані з думкою, мають сто­яти в тексті якнайближче;

Ø дотримування максимально чіткого, послідовно-логічного і гра­матичного зв'язку між реченнями, що містять окремі судження;

Ø вставні речення, застереження, супровідні твердження, усякі, відхилення від основної думки мають значно поступатися обся­гом перед викладом основної думки.

У результаті багатовікового розвитку в офіційно-діловому стилі сформувалися такі мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформа­цію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

1) широке використовування суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (комплектування бази да­них, регламентація дій, функціонування закладу);

2) наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (брати участь, висунути пропозицію, підбивати баланс, ініціюва­ти питання, ставити питання);

3) обов'язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивід дуальності та емоційно-експресивної лексики;

4) синонімія має бути зведена до мінімуму й не викликати двозначності сприймання;

5) наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням послідовності, постійності дії;

6) чітко регламентоване розміщення та будова тексту; обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);

7) використання складних речень із сурядним і підрядним зв'яз­ком має бути зведено до мінімуму, натомість слід широко Використовувати безсполучникові, прості поширені речення (кілька підметів при Одному присудкові, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

Законодавчий — використовується в законотворчій сфері, рег­ламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особа­ми. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, поста­новах тощо.

Дипломатичний — використовується у сфері міждержавних офі­ційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжна­родних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах та ін.

Юридичний використовується у юриспруденції судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуго­вує й регламентує правові та конфліктні відносини:

Ø між державою і підприємствами та організаціями всіх форм власності;

Ø між підприємствами, організаціями, установами;

Ø між державою і приватними особами;

Ø між підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності та приватними особами;

Ø між приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постано­вах, запитах, повідомленнях тощо.

Адміністративно-канцелярський — використовується у профе­сійно-виробничій

сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує та регламентує:

Ø службові (офіційні) відносини між підприємствами одного й різного підпорядкування;

Ø службові відносини між структурними підрозділами одного підпорядкування;

Ø службові відносини між приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки;

Ø приватні (неофіційні) стосунки між окремими громадянами.

Реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, характеристиках, доручен­нях, розписках тощо.

Сучасна людина так чи інакше долучена до наукової чи вироб­ничої сфери. Це є однією з передумов злиття наукового й офіцій­но-ділового стилів унаслідок їхнього спільного функціонування в одному часі й просторі. Ці два стилі не лише функціонально близькі — вони є спорідненими з походження, що принципово уможливлює їхнє зближення в умовах історичної потреби. У пері­од становлення ці два стилі поряд із процесами дивергенції зав­жди показували багато пунктів конвергенції, у результаті чого утворився складний конгломерат схожих спільностей і пізніших сходжень і взаємопроникнень. Нині відбувається процес відро­дження — на якісно новому рівні — книжної мови (а українці, як відомо, мали високорозвинену книжну мову ще в XIV—XVI ст.). . Той факт, що більшість сучасних людей функціонує в науко­во-виробничій сфері, є причиною взаємопроникнення двох інших різновидів мови — писемної (книжної) та розмовної (яку не вар­то обмежувати лише розмовно-побутовим стилем). Розмовний стиль уже має досить істотно виявлений різновид — розмовно-офіційний (професійний), тобто мову, якою спілкуються не в побуті, а у виробничій, освітній та інших сферах.

Формулюючи поняття «ділова мова», слід мати на увазі при­наймні три сучасні стилі — офіційно-діловий, науковий, роз­мовний, оскільки ділова мова містить близькі, взаємопрониклі й навіть спільні мовні засоби різних рівнів. Уміле використання цих засобів є безперечною умовою досягання успіхів у професійній сфері.



Назад

 
 Поиск рефератов
 
 
 
 Реклама
 
 
 Еще рефераты
 
 
 Реклама
 
 
 Афоризм
Граждане! Летайте самолетами Аэрофлота! Спешите! Их осталось совсем немного.
 
 
 Гороскоп
Овен Телец Близнецы Рак Лев Дева
Весы Скорпион СтрелецКозерог Водолей Рыбы
 
 
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 
 
 Погода
 
 
 Реклама
 
 
 Счётчики
 

[ Украина по русски — "Учил? Нет!" | 2014 © Все права защищены! Игорь Харченко ]