Реферати українською

Ситуація з комерційними банками в Україні - Банківська справа -

Ситуація з комерційними банками в Україні - Банківська справа - Скачать бесплатно

Вступ.

Сучасні кредитно-банківські системи мають складну, структуру. Якщо за основу класифікації прийняти характер послуг, що надаються клієнтам, то можна виділити три найважливіших елементи сучасної кредитної системи :

центральний банк

комерційні банки

спеціалізовані фінансові заклади ( страхові, іпотечні, ощадні,
інвестиційні банки )

Комерційні банки відносяться до особливої категорії ділових підприємств, що одержали назву фінансових посередників. Вони заохочують капітали, заощадження населення і інші грошові кошти, що вивільнюються в процесі господарської діяльності, і надають їх в тимчасове користування іншим економічним суб'єктам, що потребують додаткового капіталу. Банки створюють нові вимоги і зобов'язання, що стають товаром на грошовому ринку. Так, приймаючи вклади клієнтів, комерційний банк створює нове зобов'язання -депозит, а видаючи позику - нова вимога до позичальника. Цей процес утворення нових зобов'язань складає суть фінансового посередництва. Ця трансформація дозволяє подолати складності прямого контакту заощаджувачів і позичальників, що виникають із-за неспівпадання сум, що пропонуються і необхідних сум, їх термінів, прибутковості, і т.д. Масштаби фінансового посередництва в сучасній економіці по істині великі. Дані про це надає статистика грошових потоків. В цій системі обліку господарство поділено на ряд секторів : домашні господарства, ділові підприємства, державні заклади, фінансові інститути, закордонний сектор.

В країнах з розвиненою економікою сектор домашніх господарств, як правило є постачальником капіталу для інших секторів. Сектор ділових фірм в умовах нормальної економічної кон'юнктури має дефіцит грошових коштів. Державний сектор звичайно дефіцитний, тому держава виступає позичальником на ринку позичкових капіталів. Закордонний сектор може мати як дефіцит, так і збиток коштів в залежності від стану платіжного балансу країни по поточним операціям і сальдо міждержавного руху капіталу.

Комерційні банки є багатофункціональними закладами, що оперують в різноманітних секторах ринку позичкового капіталу. Вони надають клієнтам повний спектр послуг, включаючи кредити, прийом депозитів розрахунків і т. д. Цим вони відрізняються від спеціалізованих закладів, що обмежені певними функціями. Комерційні банки традиційно грають роль базової ланки кредитної системи.

Управління в цілому та управління в банківській справі зокрема є сьогодні одними з найбільш актуальних дисциплін в економічній науці. Це, в першу чергу, пов’язано зі значними якісними змінами в світовому господарстві, які зачепили як роль банків так і банківської справи в економіці, так і взаємодії всередині самих банків.

Починаючи з періоду пізнього Середньовіччя значення банків для функціонування економіки було достатньо великим, але тільки у XX столітті, коли остаточно сформувався світовий ринок, воно набуло настільки всеохоплюючий характер. Сьогодні практично жодний економічний процес не відбувається без активної участі банків. Зміни якісного характеру банківської діяльності, в свою чергу, викликали значне збільшення кількості банків і, як наслідок, збільшення конкурентної боротьби між ними.

Кожний рік в різних країнах світу з'являються сотні нових банків, які прагнуть потіснити вже існуючі і зайняти місце під сонцем, завоювати свою долю на ринку. В той самий час ліберизація банківського законодавства призвела до інтерналізації банківської справи, а також до зростання конкуренції між банками та іншими кредитно-фінансовими установами. Вистояти та вийти з оптимальними показниками діяльності без створення системи ефективного менеджменту в цій сфері просто таки неможливо.

Особливості формування системи комерційних банків в Україні.

Комерційні банки - основна ланка кредитної системи країни, в яку входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на податках комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але і залучений фінансовий капітал у вигляді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів і інших джерел. Причому залучені кошти, як правило, значно перевищують об'єм власного капіталу комерційних банків.

Формування сучасної банківської системи України відбувалося в основному у 1989 — 1994 рр. Вона має дворівневу структуру: перший рівень — Національний банк України, другий - система комерційних банків.

Основною метою комерційних банків, які стали створювати в Україні в 1989 році, було оперативне отримання їх засновниками і клієнтами широкого спектра банківських послуг (включаючи отримання кредитів), рішення засновниками за допомогою власного банку своїх групових або індивідуальних проблем, отримання максимального прибутку для своїх акціонерів або пайовиків, а також для власного розвитку.

Спочатку комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Деякі банки виникли як дочірні банки державних спеціалізованих банків. Так, наприклад, був освічений Укрінбанк.

Такі банки, як Демосбанк, Київський кооперативний банк - попередник Градобанка, виникли як кооперативні комерційні банки. Це пояснюється тим, що в той час кооперативи по виробництву товарів, виконанню робіт і наданню послуг були першими ринковими структурами, що діяли в оточенні державних підприємств, організацій і установ, а часто і при них. Щоб легше і оперативніше вирішувати питання отримання позик на свій розвиток, кооперативи стали створювати свої банки.

Надалі акціонерами або пайовиками комерційних банків все більше ставали різні комерційні структури і приватні особи. Цей процес особливо посилився в 1998 році значно зменшилися темпи зростання чистого прибутку системи комерційних банків України.

За 1998 р. прибуток системи комерційних банків в цілому становив 449 млн. грн. проти 1114 млн. грн. у 1997 р., тобто зменшився у 2,5 раза.

Першим розчарував фінансистів міжбанківський кредитний ринок. Після того як місяць тому вартість грошових ресурсів впала до 5-6% річних (тільки під час останньої валютної кризи процентні ставки зросли до 20% річних), банки почали використовувати вільні кошти на кредити юридичним особам. Однак кредитоспроможним підприємцям ці ресурси сьогодні не потрібні. Якщо в січні-травні банки потроху кредитували своїх постійних клієнтів, то останні два місяці (коли попиту на цю послугу немає) все активніше шукають нових позичальників. За словами голови правління банку "Ажіо" Станіслава Аржевітіна, співробітники кредитних управлінь їздять по регіонах, де шукають підприємців-позичальників. Крім того в банках розробляють кредитні ноу-хау.

Аби використати вільні кошти, менеджери комерційних банків дедалі частіше почали виходити на фондовий ринок. Хоча, звісно, після державних "жартів" з конверсіями цінних паперів, доля вкладень у ОВДП зменшилася на 43,2%. За півроку в державні облігації банки вклали тільки 293 млн. грн., останнім часом вони активніше працюють з "короткими" ОВДП, які дають хоч якісь прибутки.

Станом на 01.01.99 р. в Українській республіканській книзі реєстрації зареєстровано 214 комерційних банків, з яких 177 мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій і є дієздатними (графік 1). 54 банки Національним банком України віднесені до категорії проблемних, 20 з них працюють у режимі фінансового оздоровлення, у 4 банків відізвані ліцензії на здійснення банківських операцій, ЗО банків перебувають у стані ліквідації. У країні щорічно реєструється 3—8 банків, одночасно ліквідуються або реорганізуються банки, які стали неплатоспроможними. Від 01.01.96 р. було зареєстровано 23 і ліквідовано 37 банків.

Сумарні активи усіх комерційних банків станом на 01.01.99 р. становили 21429 млн. грн., за минулий рік вони зросли на 5240 млн. грн., або на 32,4%.

Діючі комерційні банки за рівнем капіталу й обсягу операцій можна розділити на 4 групи:

І група — найбільші банки з активами понад 1000 млн. грн. — 7 банків. Сума їхніх активів становить 52,28% загальних активів усієї банківської системи. П група — великі банки з активами понад 100 млн. грн. Таких банків налічується 22, їхня частка у загальній сумі активів становить 23,24%.

Ш група — середні банки з розміром активів від 10 до 99 млн. грн. Це 98 банків з часткою у загальних активах 17,35%.

IV група — малі банки з активами до 10 млн. грн. їх ЗО з часткою у загальних активах 0,93%.

Таким чином, кількісно (майже на 70%) банківська система України складається переважно із середніх і малих банків. Проте у загальній сумі активів їхня частка становить тільки 24,48%.

Капітал комерційних банків станом на 01.03.99 р. обчислювався у 4581 млн. грн., що еквівалентно $ 1,2 млрд. Номінальне сума загального капіталу комерційних банків за минулий рік зросла на 730 млн. грн., або на 19%.

Підсумки діяльності банків за перше півріччя 1999 р. (за даними ЛУБ)

Аналіз фінансової діяльності комерційних банків за 1999 рік свідчить, що в цілому склалися позитивні тенденції стабілізації їхнього фінансового стану. Сумарний показник фактично сплачених статутних фондів зріс в 1.7 раза. Зменшилась кількість банків, які мають нестачу власних коштів, кількість збиткових банків, збільшилась валюта балансу комерційних банків і сума власних коштів банку.

Деякі банки ведуть невиправдано ризиковану кредитну політику, деякі не повністю виконують нормативи НБУ, не у всіх банках дотримано виконання нормативів щодо страхового, резервного фондів.

Поряд з цим в процесі аналізу виявлено і ряд негативних тенденцій. Для окремих банків проблематичним залишається стан «кредитного портфеля», бо зросли обсяги простроченої і пролонгованої заборгованості.

Таким чином, поки що кредитні портфелі ледь-ледь збільшуються. Якість же наданих кредитів майже не змінилася: за даними Нацбанку, п'ята частина позик не повертається до банків.

З огляду на структуру кредитного портфеля комерційні банки повинні були сформувати резерв на покриття можливих ризиків на суму 1044,4 млн. грн. Фактично на 01.01.99 р. комерційні банки мали 725,4 млн. грн., або 69% розрахункової суми резерву. Загальна сума фактично сформованого резерву на кредитні ризики збільшилася за 1998 р. на 505,4 млн. грн., або в 3,3 раза.

У умовах ринкової економіки істотні зміни сталися в банківському контролі. Якщо раніше за банку грали роль державних контролерів за діяльністю суб'єктів господарювання, то в цей час цей контроль, як правило здійснюється на партнерських відносинах між банками і їх клієнтами.

Напрямки роботи НБУ і самих комерційних банків по підвищенню їх фінансової стабільності.

Банківська система України на чолі з НБУ є прогресивним надбанням суспільства періоду незалежності і реально виконує свої суспільні функції, а саме: забезпечує стабільність національної валюти, здійснює розрахунки і платежі, акумулює вільні кошти і спрямовує їх у найбільш ефективні галузі економіки.

Нині життя ставить перед банківською системою завдання здійснення якісних внутрішньо системних змін, їх треба вирішити, аби галузь була готова до економічного зростання та інвестиційного процесу, аби завтра банки не стали гальмом реформ замість того, щоб бути їхнім локомотивом. Адже без надійного і сильного банківського сектора не може бути успішна економічна політика будь-якого уряду.

Формування резервів для покриття ризиків за позиками є важливим елементом серед заходів, спрямованих на підвищення надійності і стабільності банківської системи.

Факти банкрутства деяких банків та розміри проблемних кредитів потребують нагального вирішення питання щодо створення резервів на покриття безнадійних боргів. Адже банкрутство одного банку спричинює проблеми для всієї економіки.

Наразі джерелом прибутків залишається валютний ринок. Після кількамісячного затишшя, він знову почав "рухатися", і деякі банки мають змогу заробити на коливаннях курсу гривні до іноземних валют. Утім, небагато фінансових установ дозволяють собі заробляти на спекулятивних операціях. Адже "гнівати" центробанк ризиковане - можна наразитися на чергові санкції.

Економічне становище у 1999 році змінилося на гірше. Звуження ресурсної бази особливо далося взнаки. Причин до цього багато, тому варто назвати лише основні:

• в Україні триває трансформаційна криза економіки, яка ще раз доводить нездатність державних структур оживити виробництво;• триває протистояння між парламентом І урядом, а політична
нестабільність завжди позначається на діяльності банківських структур;

зберігається низька інвестиційна привабливість національної економіки як для внутрішніх, так і для зовнішніх інвесторів.

Якщо влада не подолає цих негативних факторів, то банківська система їй нічим не допоможе.

Комерційні банки, будучи складовою банківської системи, відчувають на собі весь спектр дії як загальноекономічної ситуації в країні, так і державних заходів грошова-кредитного регулювання.

В нашій країні також широко застосовують різні методи регулювання ліквідності і платоспроможності комерційних банків. Які полягають у встановленні НБУ різних норм і обмежень діяльності комерційних банків, так і в існуючій системі оподаткування діяльності банків.

Крім того, на ліквідність і платоспроможність комерційних банків впливають мікроекономічні фактори, основні з яких це: ресурсна база комерційного банку, якість вкладень, рівень менеджменту, а також функціональна структура і мотивація діяльності банку.

В умовах переходу до ринку проблема формування ресурсів стала винятково актуальною для банків. Сучасна ситуація характеризується тим, що різко звузився загальнодержавний фонд банківських ресурсів, банки в умовах комерційної самостійності і конкуренції багато сил і часу приділяють формуванню власного капіталу і залученню ресурсів.

Ресурси комерційних банків (банківські ресурси) звичайно визначають як сукупність власних і залучених коштів, які є в розпорядженні банку і визначають як сукупність власних і залучених банками в результаті проведення пасивних, а також активно-пасивних операцій (в частині перевищення пасиву над активом), і ті, які використовуються для активних операцій банків.

Разом з тим розгляд ресурсної бази комерційних банків необхідно повязати з межами використання мобілізованих в банку джерел грошових засобів для надання кредиту і здійснення інших операцій. Проблема полягає в тому, що не вся

сукупність мобілізованих в банку засобів вільна для здійснення активних операцій банку. Ця обставина вимагає визначити поняття кредитного потенціалу комерційних банків - це величина мобілізованих в банку засобів за мінусом резерву ліквідності.

В зарубіжній практиці загальний резерв ліквідності поділяється на первинний і вторинний.

Первинний резерв ліквідності - це головне джерело ліквідності банку. При цьому в балансових в ролі первинних резервів фігурують активи, що становлять кошти на рахунках обов’язкових резервів, кошти на коррахунках в інших банках, готівка і чеки в сейфі, а також інші платіжні документи в інкасації.

Доля (частка) первинних резервів оцінюється відношенням готівкових активів до суми вкладів чи до суми всіх активів.

Вторинні резерви ліквідності - високоліквідні доходні активи, які з мінімальною затримкою і незначних втрат можна перетворити в готівку. До них відносять активи, які зазвичай складають портфель урядових цінних паперів, і в деяких випадках - кошти на позичкових рахунках. Основне призначення вторинних резервів - служити джерелом поповнення первинних резервів.

Дані закономірності слід використати для вироблення правильної політики в області розподілу засобів кредитного потенціалу і ліквідності банку. Одна з основних цілей банківської політики в розподілі коштів кредитного потенціалу є важливим фактором в практиці підтримання ліквідності банку.

Аналіз основних аспектів регулювання ліквідності комерційних банків, був би неповним без визначення ще одного важливого моменту. Стан ліквідності банку не завжди залежить від механізму організації його аналітичної роботи та рівня фінансового менеджменту, а відсутність у банку можливості та вимоги клієнтів не завжди є наслідком недоліків у його діяльності. На загальний рівень банківської ліквідності значний вплив справляє стан в економіці в цілому. Зокрема, такі негативні явища, як спад виробництва, бюджетний дефіцит, інфляція, структурні диспропорції в економіці, платіжна криза призводять до погіршення ліквідності багатьох банків.

Зрозуміло, що вирішення зазначених проблем виходить за межі компетенції банківських установ, а тому істотно обмежує їхні можливості щодо регулювання власної ліквідності. Необхідні заходи з метою поліпшення ситуації насамперед мають охоплювати регулювання економічних процесів на макрорівні, що е прерогативою держави, а не окремих комерційних банків.

Отже, беручи до уваги те, що резервні відрахування перешкоджають розвитку активних доходних операцій банку, вони повинні мати не стільки податковий характер (внаслідок вилучення їх суми з обігу для депонування на рахунках в НБУ, за якими не виплачуються відсотки), скільки регулюючий і стимулюючий. Враховуючи світовий досвід щодо вдосконалення методики утворення резервів, які формують грошову позицію банку, можна запропонувати такі стимулюючи і регулюючі заходи: з метою переорієнтації структури портфеля розміщення фінансових
ресурсів у бік збільшення довгострокових інвестицій варто виключати із суми зобов’язань, які підлягають резервуванню, кошти, що їх банки інвестують у державні проекти, формуючи резервний фонд; враховувати прямі інвестиції комерційних банків; зменшувати оподатковуваний доход на суму прибутку, який банк отримав від фінансування капітальних вкладень; для збільшення фінансової стійкості комерційних банків виплачувати їм часткову компенсацію за втрачені відсотки при депонуванні мінімальних резервів, а також надавати можливість вкладати зарезервовані банком кошти у державні цінні папери; для організації рівня грошової позиції банку диференціювати розмір мінімального резерву залежно від того, до якого агрегату грошової маси належить сума, що депонується, оскільки для грошових компонентів, які входять до складу попереднього грошового агрегату, рівень резервування буде вищий, ніж у складових часток наступних грошових агрегатів; з метою зміцнення банківської системи України в цілому диференціювати резерв залежно від відповідності кредитної банківської установи міжнародним стандартам (БМС), які встановлені Базельським комітетом із нагляду, а також залежно від типу І терміну діяльності комерційного банку , особливостей регіону, стану грошового ринку, видів і строків депозитів та обсягів і структури активів банку.

Таким чином нівелювати негативний вплив «податкового ефекту» на розвиток і становлення як окремих банків, так і банківської системи України в цілому можна, тільки шляхом застосування регулюючих та стимулюючих заходів, які сприяють оптимізації утворення грошових резервів.

Аналіз фінансового стану комерційних банків має для українських банкірів особливе значення в умовах загальної політичної, економічної і соціальної нестабільності. Аналіз фінансового стану комерційного банку проводиться двома шляхами: з позицій зовнішнього і внутрішнього аудиту. Тому слід дбати про високий професійний рівень і об’єктивність таких перевірок.

Важливим напрямом вдосконалення діяльності банківської системи країни, підвищення її стабільності, є подальша розробка теорії і практики аналізу фінансового стану комерційних банків за такими напрямками:

• розробка НБУ єдиної методики рейтингової системи оцінки банків,

узгодженої з представниками комерційних банків; створення «регіональних» методик аналізу фінансового стану
комерційних банків установами БУ з метою повнішої і точної оцінки їх
діяльності з врахуванням кон'юнктури і особливостей місцевого ринку;

• повна і всеохоплююча автоматизація і комп'ютеризація аналізу
фінансового стану комерційного банку, створення і вдосконалення існуючого
програмного забезпечення для оцінки результатів роботи банку.

Таким чином, в світі не існує єдиного підходу до проведення такої роботи, але необхідність і доцільність аналізу