Реферати українською

Естетика і мистецтвознавство - Культура -

Естетика і мистецтвознавство - Культура - Скачать бесплатно

Мистецтвознавство — сукупність наук, які досліджують соціально-естетичну сутність, по­ходження, закономірності розпитку, особливості і зміст видової специфіки мистецтва.

Проблема взаємодії естетики і мистецтвознавства досить складна і суперечлива. Вона відбиває неоднозначність оцінки місця і ролі мистецтва в предметі естетики. Властиве для певних історичних періодів розвитку естетичного знання розуміння предмета естетики як теорії мистецтва не тільки спрощувало предмет естетики, призводило до підміни однієї науки іншою, а й не відповідало на головне запитан­ня: чому, сформувавшись як самостійні науки, естетика і мистецтвознав­ство проіснували значний період людської історії, не заперечили од­на одну? Чи не означає це, що вони мають таку специфіку, яка зумовлює необхідність існування цих двох наук і підміна їх непра­вомірна.

Уже грецька міфологія зафіксувала мистецтво як специфічну діяльність людини. Широко відомий міф про Аполлона, якому були підпорядковані музи: Мельпомена — трагедії, Евтерпа — лірич­ної поезії, Ерато — любовної лірики, Терпсихора — танців, Калліопа — епічної поезії, Талія — комедії, Кліо — історії.

Людина вперше усвідомлює себе у міфах і використовує міф як розповідь про Всесвіт, явища природи, про традиції та звичаї людей. Історичні події. Міфи Стародавньої Греції систематизувалися, допи­сувалися різними поетами або використовувалися ними у професійній творчості. Відомо, що ГЕСІОД саме на основі міфів написав «Тео­гонію» — поему про походження богів. Важливу роль для європейсько­го читача відіграли «Метаморфози» відомого римського письмен­ника ОВІДІЯ — виклад стародавніх міфів.

Поетичні образи стародавніх міфів не лише залишилися в історії світової культури, а й вплинули на долю мистецтва, викликали чис­ленні інтерпретації з творчості більшості видатних митців. До грецької міфології зверталися Дайте і Шекспір, Боттічеллі і Леонардо да Вінчі, Рубенс і Рембрандт, Шіллер і Гете, Сковорода і Шевченко, Франко І Леся Українка.

Практика звернення до міфопоетичних символів збереглася і з XX ст. Звертаючись до творчої спадщини Д. Джойса, Б. Брехта, А. Франса, А. Камю, М. Булгакова та інших, ми бачимо, яке велике значення мали міфи не лише в образній структурі цих творів, а й у формуванні філософської концепції, в обгрунтуванні морально-психологічної позиції конкретних героїв.

Проблема співвідношення естетики і мистецтвознавства приверну­ла увагу і німецького естетика МАКСА ДЕССУАРА (1867 — 1947). Він чітко і послідовно відокремлював загальноестетичну пробле­матику від мистецтвознавства. Як у теоретичних дослідженнях — «Ес­тетика і загальне мистецтвознавство» (1906), «Систематика і історія мистецтв» (1914), так і в організаційній діяльності щодо об'єд­нання європейських естетиків у теоретичній школі «Естетика за­гальне мистецтвознавство», Дессуар виходив з тези про підпоряд­кованість сфери художнього сфері естетичного (як більш об'ємній). Іс­нуючи самостійно, мистецтвознавство — сфера художнього — має вра­ховувати можливості естетики — сфери естетичного. Водночас Дессуар намагався відокремити мистецтвознавство від філософії мистецтва, адже філософія мистецтва руйнує «теоретичну чистоту» наук про мистецтво.

У працях Дессуара присутнє поняття «естетично-мистецтвознавчий» (підхід, аналіз тощо), але ставлення до філософії як основи естетики загалом негативне, адже філософія «принижує» естетику. Роз­мірковуючи над проблемою місця естетики в структурі міжпредметних зв'язків, Дессуар орієнтував естетику на пошук зв'язків з етнологією, історією, психологією.

Спробами знайти нові шляхи зближення естетики і мистецтво­знавства позначена позиція найвпливовішого французького естетика XX ст. ЕТЬЄНА СУРЙО (1892—1979). Ще у 30-50-ті роки в роботах «Майбутнє естетики» (1929), «Співвідношення мис­тецтв. Елементи порівняльної естетики» (1947) Сурйо нама­гався розглядати твір мистецтва як становлення нової реальності, а види мистецтва він визначав через специфіку чуттєво-смислових елемен­тів — квалій (від лат. qualia — якість). Саме через засоби оформ­лення квалій, а ними є звук, колір, світло, слово, рух, може виникати самобутній «космос» — художній твір, позначений оригінальністю, неповторністю, авторським баченням світу.

Проблему співвідношення естетики і мистецтвознавства досить активно розробляли представники російської естетики — Ю. Борев, А. Єремєєв, А. Зісь.

ЕСТЕТИКА І ПСИХОЛОГІЯ

Психологія (від грец. psychё — душа та logos — вчення) — наука про закономірності розвитку і функціонування психіки як специфічної форми життєдіяльності.

Психологія творчості досліджує процес, психологічний «меха­нізм» — здійснення акту творчості. Філософія розглядає питан­ня про сутність творчості, яке по-різному ставилося у різні історичні епохи. Слід наголосити, що зазначене ставлення до проблеми досить обмежене і не фіксує такої важливої особливості творчості, як «пограничність», тобто єдність психологічного, філософського, естетич­ного, етичного, мистецтвознавчого, педагогічного, навіть медичного підходів. Особистісний характер творчості, як одна з її важливих рис, робить вивчення «перехресних» ситуацій (морально-естетичних, естетико-психологічних, морально-педагогічних та ін.) можливим при опануванні категорії «творчість» в усій її повноті. Водночас ідею «пограничності» слід трансформувати у понятійний апарат, спи­раючись на який можна досліджувати специфіку художньої обда­рованості, етапи творчого процесу тощо. «Пограничність» понятій­ного апарату передбачає значну теоретичну роботу щодо виявлення тих понять, які в конкретних науках можуть трансформуватися у дослідження художньої творчості. Це пов'язано з тим, що кожна наука має і такі поняття, що не піддаються трансформації в суміжні науки, хоча у загальнотеоретичному плані і формують певне світоставлення, в якому існує як мистецтво в цілому, так і кожний конкретний митець.

До понять, які використовуються при вивченні художньої твор­чості, але несуть у собі узагальнене значення, можна віднести поняття «калокагатія» і «катарсис», про зміст яких ішлося у попередніх розді­лах. До «пограничних» понять також належать поняття «емпатія» — співпереживання, опанування емоційним станом іншої людини, «чут­тя» в її переживаннях. Емпатія розкриває такий важливий аспект творчого процесу митця, як переживання ним тих самих емоційних станів, у яких перебуває інша людина. Це є наслідком ототожнення митця або з іншою людиною, яка є об'єктом художнього аналізу, або з героєм створюваного твору. Слід ураховувати, що емпатія начебто замкнена в межах безпосереднього емоційного досвіду і відрізняється, наприклад, від «ідентифікації», «відігравання ролі», що також можуть супроводжувати творчий процес і мають широко використовуватися у дослідженні художньої творчості. Значної теоретичної уваги заслу­говує поняття «ідентифікація» — ототожнення, яке психологи роз­глядають у єдності різних аспектів. Ідентифікація — це процес по­єднання суб'єктом самого себе з іншим індивідом чи групою людей, спираючись на емоційний зв'язок. Це водночас включення у власний внутрішній світ (прийняття як власних) певних ціннісних норм, взірців, на які орієнтована інша людина. Ідентифікація — це процес і насліду­вання, і «бачення» іншого індивіда як продовження самого себе. У процесі ідентифікації митець «переносить» себе у просторове і часове поле іншої людини, моделює її психологію, мотиви вчинків.

Досліджуючи художню творчість, варто розглянути і таке нетра­диційне поняття, як «авторитарність» — соціальне-психологічна характеристика митця, який намагається максимально підпорядкува­ти своєму впливові партнера по творчості. Авторитарність породжує агресивність, переоцінку власних можливостей, суворий контроль за діями Інших. Негативні аспекти авторитаризму чітко простежуються у колективних видах художньої творчості, наприклад у театрі, в кіно.

До системи понять, які залучаються для дослідження художньої творчості, слід включити і поняття «активність», «надситуативна активність», «пошукова активність», тобто ті поняття, що фіксу­ють здатність суб'єкта ставити нові цілі, руйнувати стереотипи, зміню­вати існуючі мистецькі, художні ситуації, авторитети, канони.

Проблема понятійного апарату дослідження художньої твор­чості перебуває, як уже зазначалося, у стані розробки. Проте, не­зважаючи на це, слід ураховувати і необхідність категоризації по­нять як наступний етап теоретичної роботи у з'ясуванні природи творчості.

Зв'язок естетики і психології творчо виявляється і при дослід­женні інших проблем, зокрема сприймання мистецького твору, психо­логії творчості, прогнозування шляхів розвитку мистецтва.