Реферати українською
Соціальний комплекс України - Розміщення продуктивних сил -



Зміст

1. Сутність, роль і місце у суспільному розвитку України.

2. Сучасний стан та особливості розміщення галузей соціальної сфери України.

3. Виробництво товарів народного споживання: сучасний стан та особливості розміщення.

4. Проблеми і перспективи розвитку соціального комп­лексу України.

1. СУТНІСТЬ, РОЛЬ І МІСЦЕ

У СУСПІЛЬНОМУ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Розвиток суспільного виробництва підпорядковує­ться головній меті — найбільш повному задоволенню постійно зростаючих потреб всіх членів суспільства. Чим вищими є темпи соціально-економічного розвит­ку, тим динамічніше змінюються людські потреби і сама структура життєвих благ, покликаних їх задово­льняти та забезпечувати всебічний і гармонійний роз­виток особистості.

До складу соціального комплексу входять соціальна сфера (сфера послуг) та виробництво товарів народно­го споживання (насамперед легка промисловість).

У зростанні життєвого рівня населення велика роль належить соціальній сфері, яку становлять: житлове і ко­мунальне господарство, пасажирський транспорт і зв'я­зок, система побутового обслуговування населення, освіта, культура і мистецтво, охорона здоров'я, фізич­на культура і спорт. За своїм призначенням всі вони іс­тотно впливають на вирішення основних соціально-еко­номічних завдань. Зокрема, від рівня розвитку медич­ного обслуговування значною мірою залежать показ­ники здоров'я населення, тривалості життя, його при­родного приросту. Завдяки впровадженню найбільш ефективних способів лікування хвороб, широкого комп­лексу санітарно-культурних і профілактичних заходів створюються передумови для істотного скорочення втрат робочого часу через тимчасову непрацездатність.

Світові тенденції показують, що з підвищенням життєвого рів­ня населення набувають подальшого розвитку галузі та сфери праці, де виробляються матеріальні і духовні блага. На сучасному етапі розвитку суспільства загальною закономірністю є зростання соціально-економічного значення споживання різного роду по­слуг, а звідси — і галузей, які надають ці послуги.

Це знаходить своє відображення як в абсолютному та віднос­ному збільшенні їх у загальній масі життєвих благ, так і у випе­реджаючих темпах зростання споживання послуг відносно спо­живання інших життєвих благ. У табл. 1 наведені дані, які харак­теризують обсяги послуг, що надаються підприємствами соці­альної сфери України.

Таблиця 1

ПЛАТНІ ПОСЛУГИ НА ДУШУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ у 1995—1997 pp. (грн., у факт, цінах)*

Види послуг

1995

1996

1997

всього

у тому числі у сільсь­кій місцевості

Всі надані послуги, у тому числі

71,9

149,4

183,0

62,7

Побутові

6,9

11,5

14,5

10,7

пасажирського транспорту

16,6

30,3

34,5

3,1

зв'язку

5,2

11,2

15,7

5,3

житлово-комунальні

29,4

71,7

87,5

36,5

по утриманню дітей у дошкільних закладах

0,8

1,7

1,9

0,4

по навчанню в навчальних закладах

...

1,9

4,8

0,05

Культури

0,8

1,4

1,7

0,3

туристсько-екскурсійні

1,3

1,7

1,3

0,2

фізичної культури і спорту

0,1

0,1

0,2

0,0

охорони здоров'я

0,9

1,7

2,2

0,1

санаторно-курортні і оздоровчі

7,2

11,0

11,9

4,5

правового характеру і установ банків України

0,6

1,4

2,2

0,5

* Статистичний щорічник України за 1997 р, — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 284.

Основне значення соціальної сфери полягає в тому, що весь комплекс її галузей забезпечує зростання рівня споживання та вдосконалення його структури. Розширення асортименту життє­вих благ, які входять до фонду споживання і задовольняють зростаючі потреби людини — учасника суспільного виробництва, — забезпечує саме розвиток соціальне орієнтованих галузей народно­господарського комплексу. Послуги в цьому процесі виконують, як правило, роль фактора, який забезпечує відтворення робочої сили.

Таблиця 2

СТРУКТУРА ПЛАТНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ у 1995—1997 рр.,%*

Види послуг

1995

1996

1997

всього

у тому числі в сільсь­кій місцевості

Всі надані послуги, у тому числі:

100

100

100

100

побутові

9,7

7,7

7,7

17,1

пасажирського транспорту

23,1

20,3

18,8

4,9

зв'язку

7,2

7,5

8,6

8,5

житлово-комунальні

40,9

47,9

47,8

38,3

по утриманню дітей у дошкіль­них закладах

1.2

1,1

1,1

0,6

по навчанню в навчальних закладах

1,2

2,6

0,1

культури

1,1

0,9

0,9

0,5

туристсько-екскурсійні

1,8

1,1

0,7

0,3

фізичної культури і спорту

0,1

0,1

0,1

0,0

охорони здоров'я

1,1

1,1

1,2

0,2

санаторно-курортні І оздоровчі

10,1

7,4

6,5

7,2

правового характеру І установ банків України

0,9

1,0

1,2

0,7

* Статистичний щорічник України за 1997 р. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 283.

Роль соціального комплексу у суспільному розвитку визначає­ться двома головними функціями. Перша полягає в тому, що зав­дяки його функціонуванню створюється комплекс життєвих благ, необхідних для нормального розширеного відтворення робочої сили, а друга — в тому, що заклади і підприємства цього комплек­су забезпечують підвищення рівня життя членів суспільства.

Зростання соціально-економічного значення послуг соціальної сфери обумовлюється перш за все глибокою трансформацією ха­рактеру самої праці, її інтелектуалізацією. Природно, переважан­ня творчих начал у будь-якому виді трудової діяльності об'єк­тивно визначають необхідність оволодіння людиною глибокими та всебічними знаннями, не тільки безпосередньо пов'язаними з її професійною діяльністю.

Розширення масштабів і покращання якості робочої сили пракично є постійно діючим фактором, що визначає потенційні мож.ивості щодо високих темпів поступового руху суспільства. Чим більшій масі робочої сили соціальна сфера забезпечить відповідний кваліфікаційний рівень і чим глибшим буде його загальнотеретичний фундамент, тим вищими будуть темпи оволодіння роботою силою нових трудових функцій, нової технології та техніки.

Характер, зміст і напрями розвитку соціальної сфери підпо-ядковані потребам розвитку як матеріального виробництва, так і ематеріального. Вона не тільки бере участь у відтворенні голов-ої продуктивної сили суспільства — людини і тим самим актив-о впливає на створення сукупного продукту, а й визначає самі вмпи соціально-економічного прогресу.

В умовах високого рівня розвитку продуктивних сил, поглиб-рення суспільного поділу праці на базі науково-технічного прог-есу ускладнюються виробничі зв'язки, які вимагають від кожно-) учасника виробництва глибоких знань у будь-якій сфері при­падання праці. Високий рівень загальних і спеціальних технічних та гуманітарних знань, а також культури і широкого світогляду в сучасних умовах практично перетворюється не лише у фактор подальшого удосконалення продуктивних сил, а й приско­рення соціально-економічного прогресу.

Соціальна сфера, задовольняючи потреби населення в культурних цінностях, освіті, охороні здоров'я, комунальному обслуго-руванні тощо все більше впливає на виробництво матеріально-ечового багатства через прискорення науково-технічного прог-есу, створення необхідних передумов для підвищення рівня зайнятості у суспільному виробництві та раціонального використання трудових ресурсів, забезпечення розширеного відтворення ро-рочої сили, удосконалення структури вільного часу працюючих. Одночасно з цим розвиток соціальної сфери сприяє розв'язанню аких соціальних завдань, як формування гармонійно розвиненої собистості, ліквідація культурно-побутових розбіжностей між містом і селом, між соціальними групами населення і районами країни.

2. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗЕЙ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ

Соціальна сфера складається з двох комплексів: соціально-куль-урного і матеріально-побутового. Соціально-культурний комплекс включає галузі, пов'язані з відтворенням головної продуктивної сили суспільства, відновленням її працездатності і зміцненням здоров'я, з формуванням людського капіталу. Для цього комплек­су характерним є переважання безплатних послуг та їх загально­доступність. Галузі цього комплексу є важливим фактором під­вищення продуктивності праці в усіх сферах господарського і культурного життя.

Освіта. Забезпечує підвищення загального рівня знань і куль­тури населення та всі галузі народного господарства кваліфіко­ваними кадрами, а тому виступає важливим елементом відтво­рення робочої сили.

Першою освітянською ланкою є дошкільні заклади. Наприкін­ці 1997р. в Україні налічувалось понад 18 тис. постійних дошкіль­них закладів, у яких перебувало близько 1,2 млн. дітей, що ста­новило 33% загальної чисельності дітей. Значна частина дітей дошкільного віку не відвідує ці заклади. Вищий рівень забезпе­ченості дітей дошкільними закладами спостерігається у півден­них та східних областях України, нижчий — у західних регіонах. Співвідношення рівнів охоплення дітей дошкільного віку сус­пільним вихованням, наприклад між такими областями, як Во­линська, Рівненська, Чернігівська, з одного боку, і Автономна Республіка Крим та Дніпропетровська область — з іншого, ста­новить 1:3. Зберігаються розбіжності і в розрізі груп населення з різними прибутками. Так, за даними соціологічних досліджень, рівень охоплення дітей цими закладами у більш забезпечених сім'ях у 1,5—3 рази вищий, ніж у менш забезпечених.

Різке скорочення темпів спорудження дошкільних закладів в окремих сільських районах стало головною причиною того, що тут ще не повною мірою задовольняються потреби населення в послугах дошкільного виховання. Це негативно впливає на закріп­лення кадрів на селі, на продуктивність праці сільськогосподар­ських працівників. Тому подальше розширення мережі дитячих садків у сільській місцевості, створення необхідних умов для до­шкільників у кожному населеному пункті не втрачає свого соці­ально-економічного значення. Досвід роботи Хмельницької, Дні­пропетровської та ряду інших областей показав, що відкриття в невеликих населених пунктах дитячих дошкільних закладів як самостійного об'єкта чи в комплексі зі школою дає позитивні ре­зультати. Збільшення показника охоплення дітей постійними ди­тячими садками і яслами продовжує залишатися актуальною проблемою, особливо в західних регіонах. Зокрема, у Львівській, Івано-Франківській областях лише 16% дітей охоплено постійними дошкільними закладами освіти. Це найнижчий показник по Україні, майже втричі нижчий, ніж у Черкаській області.

Основним видом навчально-виховних закладів в Україні є се­редня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший — початко­ва, другий — основна, третій — старша школа, які відповідно за­безпечують початкову, неповну середню і повну загальну середню освіту. У 1998 р. їх налічувалось 21246*. Для розвитку природної обдарованості дітей створюються спеціалізовані школи і профі­льні класи.

Формування шкільної мережі в Україні відповідає основним принципам системи народної освіти, сформульованим у Законі України «Про освіту», «Про загальну середню освіту» та інших законодавчих документах.

На початок 1999/2000 навчального року в Україні функціону­вало 21,9 тис. шкіл, у яких навчалося помад 7 млн учнів. Більше половини учнів денних шкіл (55,2%) навчається українською мо­вою, решта — вивчає українську мову як предмет. 44,5% учнів денних шкіл навчаються російською мовою, г також школи чи класи з молдавською, угорською, румунською, польською, сло­вацькою, англійською, болгарською та кримсько-татарською мо­вами навчання.

Останнім часом активно розвиваються нові види навчальних закладів — гімназії, ліцеї та колегіуми, де поряд із загальноосвіт­німи поглиблено вивчаються технічні та гуманітарні предмети. У 1998 р. в Україні функціонувало 224 гімназії, 206 ліцеїв, у тому числі 20 колегіумів, де навчалось понад 200 тис. учнів.

Серед денних загальноосвітніх шкіл майже половину (48%) становлять середні, третину (33%) — неповні середні, 14% — початкові і 2% — школи для дітей з вадами розумового і фізич­ного розвитку та загальноосвітні школи соціальної реабілітації. В одну зміну працюють лише 80% шкіл; чначна частина учнів відвідує заняття у другу зміну. У 1998 р. таких учнів налічува­лось понад 653 тис., що становило 9,7% до їх загальної кількості. Найбільше відвідувань школи у другу зміну в Автономній Респуб­ліці Крим, Луганській, Донецькій, Запорізькій, Харківській, Рів­ненській областях, найменше — у Черкаській, Вінницькій, Хме­льницькій, Тернопільській та Івано-Франківській областях.

У 1998 р. в Україні працювало 246 вечірніх (змінних) шкіл, у яких навчалося майже 140 тис. учнів.

Розгалуженою є мережа дитячих музичних шкіл, а також мис­тецьких, художніх та хореографічних шкіл, у яких навчається більш як 300 тис. учнів. У освітянських закладах України працює понад 500 тис. учителів (включаючи керівників шкіл). З них ви­щу освіту мають 83%, незакінчену вищу — 3%, середню педаго­гічну— 13%.

Після переходу до загальної середньої освіти в Україні скоро­тилася мережа малокомплектних початкових і неповних середніх шкіл, які не забезпечували належної якості навчання і були низькоефективними з економічної точки зору.

У 1998 р. професійно-технічна освіта нараховувала 995 закла­дів (На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 29 травня 1997 р. № 526 відбу­лось вдосконалення мережі професійно-технічних закладів освіти шляхом об'єднання одно-профільних та малокомплектних закладів і створення на їх базі спеціалізованих ПТУ.), чисельність учнів у яких становила 526,5 тис. чол. Профе­сійно-технічні училища працюють на базі неповної середньої і середньої освіти. Практично всі профтехучилища готують квалі­фікованих робітників з середньою освітою. У 1997 р. випуск ро­бітників в училищах становив 263,6 тис. чол.

Профтехучилища готують робітничі кадри для машинобудів­ної, радіоелектронної, нафтогазової, вугільної, хімічної, дерево­обробної, легкої і поліграфічної промисловості, залізничного транс­порту, зв'язку, будівництва, комунального господарства, водного господарства, сільського господарства, галузей сфери послуг. Територіально училища розосереджені переважно в міських посе­леннях і великих селах. Максимальна кількість училищ знаходи­ться в обласних центрах та інших великих містах. Професійно-технічні навчальні заклади сільськогосподарського профілю роз­міщені, як правило, у малих та середніх містах; навчальні заклади з спеціальностей гірничої, нафтової, хімічної промисловості — у районах видобутку гірничо-хімічної сировини.

Реформа загальноосвітньої і професійної школи передбачає перегляд профілю підготовки масових робітничих професій, збіль­шення числа училищ з підготовки кваліфікованих робітників, на­самперед для малого і середнього підприємництва та галузей со­ціальної сфери.

Вища освіта України представлена 660 навчальними заклада­ми І—II рівнів акредитації, в яких навчається близько 526 тис. сту­дентів, з них на денному відділенні — близько 400 тис. (табл. 4).

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ ВИЩИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ В УКРАЇНІ у 1985—1998 pp.*

Таблиця 4

Показники

І — II рівнів акредитації

III — IV рівнів акредитації

1985/86

1990/91

1996/97

1997/86

1985/96

1990/91

1996/97

1997/98

Кількість закладів

731

742

790

660

146

149

274

280

В них студентів, тис. чол.

808,9

757,0

595,0

526,4

853,1

881,3

970,9

1110,0

у тому числі навчалися на відділеннях денних

517,5

510,7

448,5

399,8

457,6

520,0

656,2

732,6

вечірніх

74,0

44,9

14,1

7,6

97,0

66,5

19,5

16,7

заочних

217,4

201,4

132,4

119,0

298,5

294,8

301,2

360,7

Прийнято, тис. чол.

264,6

241,0

183,4

166,2

181,7

174,5

221,5

264,7

у тому числі на відділення денні

166,3

155,8

139,0

123,3

106,8

110,9

158,1

171,8

назад |  1  | вперед

Назад

 Это интересно
 Реклама
 Поиск рефератов
 
 Афоризм
"Патисочик" - взгляни на мир по-японски. Наш телевизор - 1 см. по диагонали - заставит вас прищуриться.
 Гороскоп
Гороскопы
 Счётчики
bigmir)net TOP 100