На главную Добавить работу Все сервисы Старая база  

Біологія людини. Її складові частини - Біологія -




Біологія людини – це наука про будову, процеси життєдіяльності, розвиток, походження, еволюцію та географічне розселення людей.

Науки, що вивчають біологію людини, можна поділити на дві групи: теоретичні та прикладні.

Теоретичні біологічні науки: цитологія, гістологія, анатомія, фізіологія, генетика, біохімія, біофізика.

Прикладні: медицина, гігієна, валеологія, екологія.

Анатомія – наука про будову організму й усіх його органів. Термін анатомія походить від давньогрецького анатоме – розтинання. Це пояснюється тим, що першим і основним методом дослідження людини був метод розтинання трупів.

Фізіологія – наука про функції і процеси життєдіяльності організму в цілому, його органів, тканин, клітин, виявляє причини, механізми і закономірності життєдіяльності організму.

Генетика – наука, що вивчає процеси спадковості та мінливості організмів, зокрема механізми передачі спадкової інформації, вади розвитку людини, спричинені її порушеннями.

Антропологія – наукова дисципліна, що досліджує походження й еволюцію людини як особливого соціально-біологічного виду, утворення людських рас.

Екологія людини – дослідження впливу на людину природних і соціальних факторів навколишнього середовища.

Гігієна – наука про здоров’я та його збереження.

Гігієна – галузь медицини, що розробляє і впроваджує методи запобігання захворюванням, вивчає вплив різних чинників довкілля та виробництва на здоров’я людини.

Термін гігієна походить від грецького гігієнос – цілющий, той, що приносить здоров’я.

Знання гігієни та застосування на практиці цих знань допомагає людині зміцнити свій організм, загартувати його, вберегти від різних захворювань, стати фізично розвиненою, здоровою, здатною до будь-якої праці.

На організм людини діють безперервно змінювані фактори навколишнього середовища. Проте ці зміни не викликають захворювання, бо організм людини пристосовується до них. Між організмом і зовнішнім середовищем існує функціональна рівновага. Захворювання виникає лише тоді, коли ця рівновага порушується, тобто на людину діють фактори навколишнього середовища, незвичні по силі і якості.

Людина не тільки піддається впливові факторів і умов зовнішнього середовища. Вона здатна сама впливати на нього з метою поліпшення умов праці, живлення, побуту та створення відповідних умов для збереження здоров’я.

ПОНЯТТЯ ПРО ЗДОРОВ’Я І ХВОРОБУ ЛЮДИНИ.

Здоров’я – це стан фізичного, психічного та соціального благополуччя, високої працездатності та соціальної активності людини.

Здоров’я буває фізичним, психічним та духовним. Кожна людина, якщо вона хоче бути здоровою, повинна запам’ятати такі правила здорового способу життя: правильно харчуватися, постійно тренувати своє тіло, дотримуватися певних гігієнічних норм, чергувати працю й відпочинок, уникати різних шкідливих звичок (куріння, алкоголь, наркотики).

Стан здоров’я визначається добрим самопочуттям людини (суб’єктивний критерій). Існують і об’єктивні критерії здоров’я. Це антропометричні показники: нормальний зріст, нормальна і пропорційна будова тіла, анатомічні, фізіологічні, біохімічні. Що відповідають нормі не тільки за умов фізичного спокою, але й у період певних фізичних або психічних навантажень, переміни кліматичних умов проживання.

Здоров’я – це стан, коли у відповідь на дію різноманітних подразників у організмі виникають відповідні реакції, які за характером і силою часом і тривалістю властиві більшості людей даного віку і статі.

Хвороба – це життя та функціонування організму в умовах анатомічних і функціональних порушень клітин, тканин, органів і систем. Хвороби бувають набутими, спадковими та вродженими.

Хвороби виникають під дією шкідливих чинників, коли їхня сила перевищує захисно-пристосувальні можливості організму. Іноді достатньо лише одноразової дії такого агента. Розвиваються хвороби також і за тривалої дії шкідливих чинників. Шкідливо впливають на організм людини підвищене радіоактивне випромінювання, хімічне та пилове забруднення довкілля, різні бактерії та віруси; порушення правил здорового способу життя, порушення гігієнічних норм.

Отже, хвороба – порушення життєдіяльності організму, взаємозв’язку його з навколишнім середовищем, що призводить до тимчасового або постійного зниження чи втрати працездатності. Перебіг хвороби буває прихованим, гострим, хронічним. Хвороба може закінчитися одужанням, інвалідністю або смертю. Хвора людина потребує лікування, співчуття та турботи.

Хвороба – це єдність двох протилежних тенденцій – руйнівної і захисної, що перебувають у постійній боротьбі.

ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ ЯК ЦІЛІСНА БІОЛОГІЧНА СИСТЕМА.

Організм людини складається з клітин і міжклітинної речовини, які утворюють тканини, органи й системи органів. Ці компоненти поєднані в єдиний організм, який функціонує під впливом нервової та ендокринної систем. Організм – це біологічна система, що має властивості: самооновлення, самовідтворення, саморегуляція.

Орган – частина тіла, яка має певну форму, будову, розташування та виконує одну або декілька спеціальних функцій. Кожний орган утворений кількома тканинами, але одна з них завжди переважає і визначає його головну функцію. У кожному органі обов’язково є кровоносні судини і нерви. Частина органів розташована в порожнинах тіла, тому їх називають внутрішніми.

Анатомічне чи функціональне об’єднання органів, які виконують в організмі спільну функцію, складає фізіологічну систему органів. Розрізняють такі фізіологічні системи: опорно-рухова, кровоносна, дихальна, травна, нервова, ендокринна, сечостатева, система органів чуття (сенсорні).

Системи органів працюють не ізольовано, а об’єднуються для досягнення корисного для організму результату. Таке тимчасове об’єднання органів і систем органів називають функціональною системою. Наприклад, біг може бути забезпечений функціональною системою, що включає: нервову систему, органи руху, дихання, кровообігу, потовиділення.

ГОМЕОСТАЗ, ШЛЯХИ ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.

Головною умовою існування будь-якої істоти є збереження сталості будови і функцій, тобто стану внутрішнього середовища за будь-яких обставин.

Сталість внутрішнього середовища організму на будь-якому рівні – молекулярному, клітинному, тканинному, органному, системному – називається гомеостазом. Він передусім залежить від сталості хімічного складу крові, кровообігу, газообміну, травлення, температури тіла, імунної системи.

БУФЕРНІ СИСТЕМИ

Гомеостаз – сталість внутрішнього середовища організму. Ця сталість підтримується буферними системами. До них належать: хімічні – це буферні системи крові, та фізіологічні: легені, нирки, печінка, кісткова тканина, потові залози.

В біологічному середовищі під кислотно-основним станом розуміють співвідношення концентрації водневих Н+ і гідроксильних ОН– іонів. Іони водню утворюють кислу реакцію середовища, іони ОН– і інші компоненти біологічних рідин – лужну. Рідке середовище організму має визначене рН середовища і тільки при його нормі можливе оптимальне протікання обміну речовин (метаболізм).

Кров має слаболужну реакцію. рН артеріальної крові 7,4. а венозної – 7,35. Довге зміщення рН людини навіть на 0,1-0,2 може виявитись смертельним. рН венозної крові 7,35 внаслідок. Всередині клітини рН дещо нижчий (7,0-7,2), що залежить від утворення в них при метаболізмі кислих продуктів.

В процесі метаболізму в кров потрапляє постійно вуглекислота, молочна та інші продукти обміну. Однак рН крові зберігається постійно. Що зумовлюється буферними властивостями крові, діяльністю легень і органів виділення.

Буферні системи крові:

Буферна система гемоглобіну.

Карбонатна буферна система.

Фосфатна буферна система.

Буферна система білків плазми крові.

Є два способи регуляції функцій органів і систем, спрямовані на збереження гомеостазу – нервова та гуморальна.

Нервова регуляція – за участю нервової системи.

Гуморальна – за участю гуморальних чинників (гормони, Са, СО2 ...), тканинною рідиною.

Гуморальна регуляція здійснюється речовинами, які потрапляють у внутрішнє середовище організму в дуже малих дозах, але здатні викликати значні зміни функцій окремих органів і організму в цілому. Хімічна речовина що надійшла до кровоносної системи, діє водночас на всі клітини організму. Але чутливим до неї будуть тільки ті, в яких є відповідний рецептор. Крім того, гуморальна регуляція характеризується повільністю дії і тривалістю впливу.

Гуморальна регуляція виникла раніше від нервової. З удосконаленням організму удосконалювалася й система гуморальної регуляції – виникла ендокринна система, що утворює БАР – гормони.

Нервова регуляція. В її основі лежить принцип рефлексу.

Нервова регуляція це складна взаємодія безумовних і умовних рефлексів. В основі цієї регуляції лежить принцип рефлексу. Інформація передається по аксонах у вигляді електричних імпульсів (хімічна передача - у синапсах). Передача інформації до головних центрів НС з усіх ділянок організму дуже швидка (за частки секунди). Відповідь наступає одразу, вона короткочасна, чітко локалізована. Відповідь йде до робочих органів та систем у вигляді збуджувальних або гальмівних імпульсів. Нервові і гуморальні процеси тісно взаємопов’язані. НС впливає на утворення біологічно активних речовин, надходження їх у кров, лімфу, тканинну рідину та на їхнє перенесення цими рідинами, тобто вона впливає на функції залоз внутрішньої секреції. Гуморальна регуляція підпорядковується нервовій і становить з нею єдину систему нейрогуморальної регуляції.

Імунітет – це прояв спрямованих на збереження сталості внутрішнього середовища захисних реакцій організму на генетично-чужорідні речовини (антигени). Імунна система організму має центральні і периферичні органи, здатна реагувати на різні сигнали, має велику кількість рецепторних структур, специфічну пам’ять. До центральних органів відносять червоний клітковий мозок, тимус. До периферичних: лімфатичні вузли, селезінка, мигдалики, апендикс. Імунна система – це система, що забезпечує клітинний та гуморальний імунітет організму. Клітинний – фагоцитоз, гуморальний (антитіла). Якщо антигенами є мікроорганізми або токсини, розвивається інфекційний або антитоксичний імунітет, при пересаджуванні чужорідних клітин тканин органів – трансплантаційний, у відповідь на виникнення пухлин – протипухлинний.

ПОНЯТТЯ ПРО ПОДРАЗЛИВІСТЬ ТА РЕФЛЕКС.

Подразливість – здатність клітин переходити із стану фізіологічного спокою в діяльний стан у відповідь на дію будь-якої сили, яку називають подразником, процес дії цієї сили – подразненням, а відповідь на нього – біологічною реакцією. Біологічна реакція може бути локальною, тобто розвиватись у місці подразнення і не поширюватись на суміжні ділянки мембрани, а може розповсюджуватись уздовж мембрани по всій клітині. Біологічна реакція, що розповсюджується носить назву збудження, а здатність клітин до збудження – збудливістю. За місцевою біологічною реакцією що не поширюється і проявляється локально залишили назву подразнення. ЦНС здійснює діяльність відповідно до характеру подразнення, тобто рефлекторно.

Рефлекс – це реакція організму у відповідь на подразнення яка здійснюється і контролюється центральною нервовою системою. Шлях рефлексу – рефлекторна дуга.

Рефлекс – це реакція організму на будь-яке подразнення, яка здійснюється за участю нервової системи. Поняття рефлекс було введено французьким вченим Декартом 300 років тому, Сєченов і Павлов вивчаючи Н.С. встановили, що її відповіді на різні подразники здійснюються за рефлекторним принципом. В основі будь-якого рефлексу лежить рефлекторна дуга.

Павлов поділив усі рефлекси людини на безумовні і умовні.

Безумовні

Умовні

Вроджені, спадкові.

Універсальні. Характерні для всіх особин одного виду.

Рефлекторні дуги замикаються на рівні спинного мозку та стовбура головного мозку.

Здійснюється через рефлекторну дугу.

Стійкі, зберігаються протягом усього життя.

Завдяки їм зберігається цілісність організму, підтримується сталість внутрішнього середовища, відбувається розмноження, є основою для утворення умовних рефлексів.

Набуті в процесі життя.

Індивідуальні, утворені в результаті власного досвіду кожної людини.

Рефлекторні дуги замикаються на рівні кори великих півкуль і підкірки.

Здійснюються через функціональні тимчасові зв’язки.

Мінливі, постійно утворюються і згасають.

Завдяки їм організм більш тонко пристосовується до конкретних умов існування.

Безумовні рефлекси поділяються на: 1. Орієнтувальні, 2. Захисні, 3 Травні, 4 Статеві.

Умовні рефлекси виникають в процесі життя на основі безумовних. Для їх утворення необхідна сукупність певних чинників:

Передувати безумовному подразнику повинен байдужий (умовний).

Умовний подразник має бути слабкішим за безумовний.

Між умовним та безумовним подразниками інтервал часу має бути незначним.

Необхідне періодичне повторення дії закріплення умовного рефлексу. Тобто умовний подразник має бути підкріплений безумовним.

Рефлекторна дуга – шлях рефлексу.

Будова:

І. Рецептори органів чуття сприймають подразнення і перетворюють їх на нервовий імпульс, який далі поширюється по структурах рефлекторної дуги.

Рецептори – спеціалізовані клітини, або кінцеві структури чутливих нервових клітин. За розташуванням поділяються на: зовнішні (шкіри, ока, вуха), внутрішні (внутрішніх органів та опорно-рухової системи).

За характером подразнень: 1. фоторецептори, 2. механорецептори, 3. хеморецептори, 4. терморецептори.

ІІ. Нервовий імпульс по доцентровому шляху (чутливому – аферентному) несе інформацію до ЦНС, де відбувається передача імпульсу з чутливого на руховий нейрон.

ІІІ. В ЦНС інформація отримується, обробляється і передається на руховий шлях.

ІV. По руховому шляху (відцентровому – еферентному) імпульс іде до робочого органа (ефектор).

V. Робочим органом може бути скелетні та гладкі м’язи, залози, серце.

Основна частина рефлекторних дуг в організмі людини складається з трьох нейронів, деякі з двох нейронів (колінний, ахіллів рефлекси).

Час рефлексу залежить від складності рефлекторної дуги, сили подразнення та рівня збудливості.

У нервовій системі виділяють ЦНС (головний і спинний мозок), ПНС (12 пар черепномозкових нервів і 31 пара спинномозкових нервів).

Функціонально ПНС поділяється на соматичну, яка іннервує скелетні м’язи та органи чуття, та вегетативну (автономну), яка іннервує внутрішні органи. Соматична підпорядковується вищими кірковими нервовими центрами, а тому більше ніж інші відділи нервової системи контролюється свідомістю.

Забезпечує зв’язок ЦНС зі шкірою, м’язами, сухожиллями і зв’язками суглобів; з навколишнім середовищем завдяки шкірній та м’язовій чутливості.



Назад

 
 Поиск рефератов
 
 
 
 Реклама
 
 
 Еще рефераты
 
 
 Реклама
 
 
 Афоризм
Hаша кошечка тоже сначала не любила пылесос, а потом ничего — втянyлась.
 
 
 Гороскоп
Овен Телец Близнецы Рак Лев Дева
Весы Скорпион СтрелецКозерог Водолей Рыбы
 
 
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 
 
 Погода
 
 
 Реклама
 
 
 Счётчики
 

[ Украина по русски — "Учил? Нет!" | 2014 © Все права защищены! Игорь Харченко ]