Сухомлинський Василь Олександрович
(1918-1970)
педагог, публіцист,
письменник
Закінчив Полтавський педагогічний інститут (1939). 1935 р.
розпочав педагогічну діяльність. Працював учителем у Василівській школі
Онуфріївського району, учителем і завучем в Онуфріївській середній школі.
Багаторічний (1947—1970) директор Павлиської середньої школи. Кандидат
педагогічних наук (з 1955), автор багатьох книг, брошур і статей, художніх творів
для дітей. Розробляв питання теорії і методики виховання у шкільному колективі та
родині, всебічного розвитку особистості учнів, педагогічної майстерності. Особливу
увагу приділяв патріотичному вихованню дітей і молоді, проблемам розумового,
морального, естетичного та трудового виховання школярів. Книга В.О.Сухомлинського
«Серце віддаю дітям» (1969) удостоєна Державної премії УРСР 1974 р.
Народився
Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 р. в селі Василівка
Онуфріївського району Кіровоградської області (за тогочасним
адміністративно-територіальним поділом — Василівська волость Олександрійського
повіту Херсонської губернії) у незаможній селянській родині. Батько його,
Олександр Омелянович, працював по найму як тесляр і столяр у поміщицьких економіях
та заможних селянських господарствах. Після встановлення радянської адміністрації
в Україні був активістом колгоспного життя у селі, брав участь у керівництві
кооперацією та місцевим колгоспом, виступав у пресі як сількор, завідував
колгоспною хатою-лабораторією, керував трудовим навчанням учнів (з деревообробної
справи) у семирічній школі. Мати майбутнього славетного педагога, Оксана Юдівна,
працювала в колгоспі. Разом з Олександром Омеляновичем вона виховала, крім Василя,
ще трьох дітей — Івана, Сергія та Меланію. Всі вони стали вчителями. Василь
Сухомлинський навчався спочатку (1926—1933) у Василівській семирічці, де був одним
із кращих учнів. Влітку 1934 р. він вступив на підготовчі курси при Кременчуцькому
педінституті і того ж року став студентом факультету мови та літератури цього
вузу. Проте через хворобу 1935 р. змушений був перервати навчання в інституті.
Сімнадцятирічним юнаком розпочав Василь свою практичну педагогічну роботу. У
1935—1938 рр. він викладав українську мову і літературу у Василівській та
Зибківській семирічних школах Онуфріївського району. У 1936 р. Сухомлинський
продовжив навчання на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де
спершу здобув кваліфікацію учителя української мови і літератури неповної
середньої школи, а згодом — і викладача цих же предметів середньої школи (1938).
Згадуючи цей час, Василь Олександрович писав: «Мені випало щастя два роки вчитися
в Полтавському педагогічному інституті… Кажу — випало щастя, бо нас,
двадцятирічних юнаків та дівчат, оточувала в інституті атмосфера творчої мислі,
допитливості, жадоби знань. Я з гордістю називаю Полтавський педагогічний інститут
своєю альма-матер…» З 1938 р. і до початку Великої Вітчизняної війни Василь
Олександрович працював в Онуфріївській середній школі учителем української
словесності, а через деякий час — і завідуючим навчальною частиною школи. Війна
внесла свої корективи у розмірений ритм життя: у липні 1941 р. Василя
Олександровича було призвано до війська. Закінчивши військово-політичні курси у
Москві, одержав військове звання молодшого політрука, а з вересня 1941 р. він —
політрук роти у діючій армії. 9 лютого 1942 р. в бою за село Клепініно під Ржевом
дістав тяжке поранення і понад чотири місяці лікувався в евакогоспіталях. З червня
1942 р. до березня 1944 р. В.О.Сухомлинський працював директором середньої школи і
вчителем російської мови і літератури у селищі Ува Удмуртської АРСР. Навесні 1944
р. Василь Олександрович разом з дружиною Г.І.Сухомлинською виїжджає на Україну, в
щойно визволений Онуфріївський район Кіровоградської області. Упродовж чотирьох
років він працював завідуючим районним відділом народної освіти і одночасно
викладав у школі. Саме в цей період Василь Олександрович дебютує у пресі —
онуфріївській районці «Ударна праця» та обласній газеті «Кіровоградська правда» —
із статтями на педагогічні теми. Найперша його публікація — «Перед новим
навчальним роком» — з’явилася 25 серпня 1945 р. в «Ударній праці». 1948 р.
В.О.Сухомлинського призначають, на його прохання, директором Павлиської середньої
школи. Цим навчальним закладом він керував до останку життя, двадцять три роки у
Павлиші стали найпліднішим періодом його науково-практичної та
літературно-публіцистичної діяльності. Василь Олександрович доклав чимало зусиль,
аби піднести пересічну сільську школу на рівень найкращих у тодішньому СРСР
загальноосвітніх навчальних закла-дів, щоб перетворити її на справжню лабораторію
передової педагогічної думки і якнайповніше узагальнити набутий досвід. І він
досяг поставленої мети, насамперед завдяки власній винятковій працьовитості,
постійному творчому горінню, твердій, безкомпромісній вимогливості як до себе, так
і до всього педагогічного колективу. Починаючи з 1949 р. Василь Олександрович
виступає не тільки у місцевій періодиці, а й у республіканських та всесоюзних
виданнях. У першій половині 50-х років його починають друкувати й педагогічні
видання тодішнього «соціалістичного табору». 1955 р. він успішно захищає у
Київському державному університеті кандидатську дисертацію на тему «Директор школи
— керівник навчально-виховної роботи», а через рік з’являється його перша велика
монографія «Виховання колективізму у школярів». Наприкінці п’ятдесятих років
виходять друком одна за одною такі грунтовні праці В.О.Сухомлинського, як
«Педагогічний колектив середньої школи» та «Виховання радянського патріотизму у
школярів». Даниною тогочасній ідеології була книга педагога «Виховання
комуністичного ставлення до праці» (1959). На найвищий щабель своєї педагогічної
творчості Василь Олександрович піднявся у шістдесяті роки. Саме тоді з особливою
виразністю і силою проявився його яскравий і самобутній талант педагога-дослідника
й педагога-публіциста, саме у ті роки написав він найкращі книги, статті, художні
твори для дітей та юнацтва. До найголовніших, найгрунтовніших творів
В.О.Сухомлинського, опублікованих починаючи із 1960 р., належать: «Як ми виховали
мужнє покоління» , «Духовний світ школяра» , «Праця і моральне виховання»,
«Моральний ідеал молодого покоління», «Сто порад учителеві», «Листи до сина»,
«Батьківська педагогіка», «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості» і
особливо — «Павлиська середня школа» та «Серце віддаю дітям» (1969). Остання праця
витримала вже кільканадцять видань, вона була удостоєна першої премії
Педагогічного товариства УРСР (1973) і Державної премії УРСР (1974). На високу
оцінку заслуговують і праці В.О.Сухомлинського, які з’явилися окремими виданнями
вже після смерті талановитого педагога: «Народження громадянина», «Методика
виховання колективу», «Розмова з молодим директором школи», «Як виховати справжню
людину». Віддаючи багато енергії вчительській роботі, створюючи фундаментальні
педагогічні твори, В.О.Сухомлинський водночас виступав і як активний громадський
діяч, систематично проводив культурно-освітню роботу серед населення Павлиша, брав
діяльну участь у численних науково-педагогічних конференціях, симпозіумах, сесіях,
нарадах, семінарах. Не обійшло його й офіційне визнання: з 1957 р.
В.О.Сухомлинський — член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР, з 1958 р.
— заслужений учитель УРСР. У 1968 р. йому присвоїли звання Героя соціалістичної
праці. Того ж року він був обраний членом-кореспондентом АПН СРСР. 2 вересня 1970
р. серце Василя Олександровича Сухомлинського перестало битися. Втім, фізична
смерть не поклала край життю його творчих надбань, не зупинила його жертовного
служіння школі, учительству, вітчизняній педагогічній науці. «Людина, — любив
повторювати педагог, — народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною
пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний». Ці проникливі
слова можна і треба віднести й до самого Василя Олександровича, адже саме вони
були тим категоричним імперативом, якому завжди і всюди слідував він у своєму
недовгому, але яскравому й напрочуд плідному житті Педагога. Все найцінніше,
створене ним, назавжди увійшло до скарбниці вітчизняної педагогіки та національної
духовної культури.
|