ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ СОСЮРА
1898 (6.01) — 1965 (8.01)
Володимир
Миколайович Сосюра — видатний лірик нашої епохи, автор понад 80 збірок поезій,
широких епічних віршованих полотен (поем), роману “Третя Рота”. З творчістю
Володимира Сосюри українська література поповнилась новими темами героїчної і
трагічної боротьби нашого народу за свободу і незалежність, за краще життя,
збагатилась зразками високої громадянської й інтимної лірики, образами і
картинами індустріального Донбасу, його людей. Любов до рідного донецького краю
стала провідним мотивом його поетичної творчості. З синівською відданістю він
признавався в одному із своїх віршів:
І сниться, все сниться й донині
берізки тонкий силует.
Хоч знаний я всій Батьківщині,
а все ж я
донецький поет.
Або в іншому творі:
Швидкий Дінець, і шум сосон,
і
аромати м’яти-рути,
як золотий дитинства сон,
мені ніколи не
забути.
Складною, а інколи суперечливою була доля поета. Ще не про все з його
життєвого шляху ми сьогодні знаємо. Хоча б, здавалося, розкрив душу читачеві
письменник , нічого не приховав у своєму прозовому творі —романі “Третя Рота”
(повністю виданий 1988 р.). Тут він розповів нам про те , як глянув у вічі
смерті у полоні червоних. З цього твору взнаємо, що насправді пішов Сосюра
добровольцем не до червоноармійців, а до війська Української Народної Республіки.
Ці факти були відомі небагатьом. Їх приховували, щоб у свідомості мільйонів
сформувати образ відданої офіційній владі людини, палкого пропагандиста
радянського способу життя. І треба сказати, що це вдавалося зробити через сотні
тисяч шкільних підручників, радіо, кіно, пресу. Та й сам Володимир Миколайович
багатьма своїми творами допомагав творити цей міф про себе, відходячи від
життєвої правди.
Влада цупко тримала його у своїх руках, даруючи життя поету
взамін на патріотичні радянські вірші. А щоб Сосюра був слухнянішим, було
арештовано і запроторено до таборів його дружину Марію. Самого письменника шляхом
цькувань неодноразово було доведено до психічних зривів, до сталінських
“психушок”.
І все ж Володимир Сосюра попри всілякі життєві незгоди зміг бути
справжнім поетом. У його поетичному доробку знаходилось місце поезіям, які будили
у читачів відчуття справжньої краси, душевної щирості і людяності. Багато віршів
поет присвятив коханню, поваги до природи, до людини праці. Та про що б поет не
писав, він шукав і знаходив можливість розповісти про свій вугляний край, про
рідні серцю Наддінців’я, про нев’януче кохання, яке тут зародилося :
Задума, і спомини, й спокій...
Знайомі і милі місця,
де гай
задивився високий
в глибокії води Дінця.
І гори крейдяні, і поле,
осяяні, повні окрас,
я вас не забуду ніколи,
хоч в місто пішов я од
вас.
А така поезія, як “Любіть Україну”, виразила найпалкіші прагнення сотень
тисяч, мільйонів українців , що хотіли бачити свою країну вільною і незалежною. У
цьому творі поет зміг піднятись над вузькокласовими і партійними інтересами
тодішньої ідеології й оспівати самоцінність України як держави, як сповненої
самоповаги і сили країни.
Поет писав:
Любіть Україну, як сонце
любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і радісну мить,
любіть у годину негоди...
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу
свою Україну,
красу її вічно живу і нову,
і мову її солов’їну...
Цей
вірш як спалах правдивого вогню проривався серед темряви покори й облудного
славослів’я на честь кривавих керманичів держави і місцевих “вірних синів
радянської України”. Сосюра вказував народу істинні, нефальшиві цінності життя.
Цього простити йому влада не могла. Разом з тим і позбавити поета життя чи свободи
власть імущим було невигідно. Почалося привселюдне і широкомасштабне оббріхування
поета, звинувачення в усіх смертних гріхах.
Нелегким був життєвий путь поета.
З болем і журбою сприймав він страшну наругу над собою і над своїм народом. Та
все ж наперекір стражданням з його душі , з його поетичного серця виривався спів
любові до життя, до прекрасної нев’янучої молодості, до милої серцю Донеччини:
Там, як ніде синіє рідне небо,
тече вода Дінця миліш від вод
усіх.
О, земле ти моя, нема рідніш за тебе!
До старості тебе у пісні я
зберіг.
За це ми й любимо палке слово нашого поета-земляка, вивчаємо в школах і
вузах, зберігаємо у серцях
. (В.Оліфіренко)
|
