Михайль Семенко
(31 грудня 1892 — 23 жовтня
1937)
Творець і незмінний лідер
українського футуризму від його початку (1913) до поліційного знищення Москвою
(1934). Народився 31 грудня 1892 року в селі Кибинці Миргородського повіту на
Полтавщині. Вчився в реальній школі і три роки в Петербурзькому
психоневрологічному інституті. Перша світова війна перебила освіту; 1914 він
виїхав до Америки, але застряг у Владивостоці, проживши в ньому і його околицях
три роки. 1916 — 1922 був членом комуністичної партії; вийшов із партії, оставшись
безпартійним. Як тільки почалась революція, Семенко одразу вертається до Києва, де
стає впертим, енергійним ватажком «футуристичної революції» в українській
літературі.
Писати почав рано; перший
друкований твір його появився в журналі Українська хата. В 1913 вже вийшла перша
збірка його поезій Прелюд, а 1914 — дві наступні його книжки Дерзання та
Кверофутуризм. В цих збірках він раз і назавше родиться й оформлюється футуристом,
що заповзявся зруйнувати дотеперішню лінію розвитку української лірики й
мистецтва, вводячи замість традиційних сільських — урбаністичні мотиви, замість
замріяної особистої лірики — голосну маніфестацію нервової душі, що демонструє
себе голосно і публічно в шумі каварень і вулиць, відкидаючи мелос та розмірений
такт і оперуючи дисонансами та верлібром, зводячи в царину поетичного всю прозу
щоденности. Становище «білої ворони» не пригноблює його, навпаки, надає йому
більше зухвалости і бажання епатувати всіх і вся. В умовах революційного Києва
Семенко з шумом і реклямою організує футуристичний рух в літературі і мистецтві.
Виявами його є: два числа Універсального журналу (Київ, 1918); Флямінго за участю
першорядного модерного маляра Анатолія Петрицького (1919); Альманах трьох за
підписом О. Слісаренка, М. Любченка, М. Семенка (Київ, 1920); одно-єдине число
Катафалк искусства. Ежедневный журнал панфутуристов-деструкторов (Київ, 1922),
одно число Семафор у майбутнє. Апарат панфутуристів (Київ, 1922); Жовтневий
збірник панфутуристів (Київ, в-во «Гольфштром», 1923); Гольфштром. Збірник І.
Літсектор АСКК (Харків, ДВУ, 1925), що був органом Семенкової організації
«Асоціяція Комуністичної Культури»; Зустріч на перехресній станції. Розмова трьох
(Київ, в-во «Бумеранг», 1927). Проте найбільшим організаційним і періодичним
витвором Семенка була група і місячний журнал Нова генерація (Харків, 1927 — 1931)
— добре редагований і мистецьки оформлюваний в західньомодерністичному стилі, з
цікавими формальними шуканнями в поезії і прозі (репортаж), але і з величезною
дозою поверхового прожектерства, безвартісного жонглювання деструкцією і
претенсією на гегемонію в літературі як творця «ленінізму в культурі». Перехід до
претенсій політичних в дусі офіційної ідеології знаменував мистецьку невдачу
Семенкового футуризму, який при більшій незалежності від Москви української
культури і швидших темпах позитивного модерного розвитку України міг би був
відограти куди більшу і справді модернізаторську роль. Роздратований тим, що ця
історична роль припала фактично таким групам, як ВАПЛІТЕ, неоклясики чи група
«Ланка», — Семенко скерував свою енергію на політичну дискредитацію тих груп в
очах Москви. Од Семенка відходять такі видатні письменники, як Слісаренко, Бажан,
а фактично і Олекса Влизько — всі вони переходять до ВАПЛІТЕ чи, як Влизько,
друкуються в її органах. Сам Семенко падає жертвою (одної із найцікавіших в
історії літератури) містифікації Едварда Стріхи (Костя Буревія), який зумів роками
друкувати в Семенковій Новій Генерації зухвалі і вбивчі пародії на Семенка й
футуризм.
Семенко як поет був не в міру
плодовитий. З 1918 по 1931 рік він випустив одна за одною коло двадцяти книг, в
тому числі й два підсумкові видання їх: Кобзар (повний збірник поетичних творів в
одному томі, 1910 — 1922), Київ, в-во «Гольфштром», 1924, 654 с. і Повна збірка
творів ( у трьох томах), Харків, 1930 — 1931. Плуг Семенкової поетичної творчости,
не взявши солідно відповідної своїм силам глибини, пішов скакати у всіх напрямах
літературного поля, доконуючи раз потрібне зривання віками злежалої цілини, а
іншим разом переорюючи найдосконаліше культивовані нові посіви. Якби була змога
зібрати всю його поетичну творчість, то з неї можна б одсіяти книжку поезій свіжої
думки і почуття, прегарних зразків модерної урбаністичної лірики, нових звукових
асоціювань, строфічних новобудов, оновленої
метафори.
За європеїзацію української
поезії, за вплив на талановиту молодь, за незнищимий в ньому дух вільної богеми,
нарешті, за намагання дати свою власну інтерпретацію «ленінізму в культурі» —
Семенко при всій своїй вірності режимові на всіх його заворотах був знищений тим
режимом. Після розстрілу Олекси Влизька московським виїзним судом в грудні 1934
року незабаром був арештований і Семенко. Всі зв'язані з його іменем видання були
вилучені з ужитку, а сам невгомонний ватажок українського футуризму ще в зеніті
свого життя зник назавжди на Соловецькому «острові
смерти».
Юрій
ЛАВРІНЕНКО
Українське слово. — Т. 2. — К.,
1994.
|