УЛАС САМЧУК
(1905—1987)
Літературні псевдоніми — В.
Данильчук і В. Перебендя, псевдоніми, якими письменник користувався в публіцистиці
1930—40-х років,— Іван Влодко, Ольга Волинянка, Кай, Ф. Грак; криптоніми, якими
письменник користувався в публіцистиці 1930—40-х років — УС, М.П., П.Б., Б.П.,
В.Р., М.К., Ф.Н.
Також цілком офіційно
митець мав впродовж життя два прізвища — Самчук і Данильчук (метричний запис про
народження у церковній книзі зроблений на прізвище Самчук, а паспорт громадянина
Канади 1975р. виписаний на
Данильчука).
Улас Самчук народився 20
лютого 1905 р. у с. Дермань на Волині теперішньої Рівненської області у порівняно
заможній селянській сім'ї. Село відоме православним монастирем, збудованим князями
Острозькими. З ним пов'язана діяльність Івана Федорова, Даміана Наливайка, Мелетія
Смотрицького.
Батько Уласа — Олексій
Антонович Самчук — мав від двох шлюбів п'ятеро дітей. Улас був серед них
середульшим.
У 1913р. сім'я у пошуках
землі переїхала в Тилявці Кременецького повіту, де хлопець розпочав своє навчання.
Цікаво, що ані цієї початкової школи, ані початкової у Дермані, ані української
гімназії в Крем'янці, ані вищих шкіл — Бреславльського та Українського вільного в
Празі університетів — він уповні так і не скінчив: у перших двох випадках завадили
Перша світова війна й польська окупація, потім — арешт і мобілізація до польського
війська, згодом — літературна
діяльність.
Навчаючись у Кременецькій
гімназії, Самчук редагував рукописні журнали «Юнацтво» і «Хвиля». Він був головою
літературного гуртка «Юнацтво», яке видавало однойменний журнал. Тут Улас почав
писати малі оповідання, три романи, вірші та публіцистичні твори. У 1922р. у
журналі «Юнацтво» Самчук помістив вірш «Не любити не можу свою я країну...». У
1923 р. він вступив до кременецької організації «Просвіта». Наступного 'року
зробив спробу переходу польсько-радянського кордону, яка скінчилась ув'язненням до
польської в'язниці (причина нелегального подолання кордону пояснювалась дуже
просто: Упас хотів «стати письменником», а це, на думку 19-річного Самчука, могло
зреалізуватись тільки в Києві). У 1926 pp. у с Дермані Самчук організував школу
«українського національного танку», кваліфікацію для чого отримав перед тим на
курсах митця народного танцю В.
Авраменка.
У 1926 р. у варшавському
журналі'«Наша бесіда» Улас Самчук опублікував перше оповідання «На старих
стежках». За політичними мотивами він залишив Польщу Г переїхав до
Німеччини.
Але в передвоєнній Німеччині
важко було знайти цілісне українське середовище, тому згодом він; переїжджає до?
Праги. Прага привела Самчука у велику літературу і велику політику; Протягом-
Г929—193Г pp. Самчук навчався в Бреславському університеті та в Українському
вільному університеті в Празі.
У 1931—1935
pp. у нелегальних революційио-пропагандист-ських журналах УВО-ОУН «Сурма» і
«Український націоналіст» Самчук помістив 25 політичних «фейлетонів», частина яких
була у 1932р. видана пропагандистським відділом УВО (українська військова
організація) окремою книжкою під псевдонімом Ольга Волинянка (ОУН — організація
українських націоналістів, політична партія, яка виникла у Відні 1929р.
УВОфактично стала її бойовим
підрозділом).
У 1932 р. написаний роман
«Кулак»-, перша частина трилогії' «Волинь» («Куди тече та річка»), наступного року
повість «Марія» — твір, що висвітлює події страшного голодомору в Україні в1
1932—1933 роках. У 1936 р. Самчук видає збірку ранніх оповідань «Віднайдений рай»
і роман «Тори- говорять», що був присвячений боротьбі закарпатських українців за
незалежність.
1937 р. була створена
Культурна референтура Проводу українських націоналістів на чолі з О. Ольжичем.
Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ — Секція
митців, письменників і журналістів, де головував: Самчук. У 1938—-1939 pp.
письменник їздив Закарпаттям, агітуючи за проголошення незалежності Карпатської
України, посідав місце референта пропаганди УНО (українське національне
об'єднання) в Хусті, будучи одночасно «звітодавце» командування Карпатської Січі»
до нью-йоркської «Свободи» і паризького «Українського слова». В Чехії, Німеччині,
Польщі об'їздив протягом 1940 — 1941 pp. з виступами десятки українських міст,
містечок, селищ, сіл, громад і
організацій.
У 1941 —1942 pp. У. Самчук
редагував газету «Волинь», згодом працював у Німецькому пресовому бюро. У березні
1942 р. його заарештувала німецька влада за звинуваченням у тому, що він надав
редагованій ним газеті небажаного для окупантів самостійницького характеру. Проте
незабаром Самчука випустили.
У 1943 р.
письменник повертається до Львова, але наступного року знову опиняється в
Німеччині, рятуючись від радянської влади. Тут включається в роботу, присвячену
згуртуванню письменницьких сил, яким належало творити на еміграції «велику
літературу». Саме так називалася і доповідь Уласа Самчука на відкритті першого
з'їзду МУРу, головою правління якого він був обраний 22 грудня
1945р.
1944 —1987рр. — період
«другої-еміграції» письменника. У 1946 р. під час перебування Самчука в таборах
для переміщених осіб виходить друком його повість «Юність Василя Шеремета». У
1948р. він переїздить до Торонто
(Канада).
Після переїзду основна частина
творчих зусиль Самчука припадає на написання спогадів: «На білому коні» (1955),
«Чого не гоїть огонь» (1959), «На коні вороному» (1975), «Плянеіа Ді-Пі» (1979).-У
1980р. — вийшов останній з розпочатих! вивершених за океаном романів Самчука
«Слідами піонерів», присвячений життю заокеанської української
еміграції.
Роман «Втеча від себе» (остання
частина трилогії «Ост»), у якому Іван Мороз знаходить свою другу домівку —
канадську, виходить у 1982 р.
Письменник
помер у Торонто 9 липня 1987р.
Про свій
рід і своє життя Улас Самчук розповів у книгах спогадів «На білому коні» та «На
коні вороному», як і в інших книгах мемуарного характеру — «П'ять по дванадцятій»
(1954), «Планета Ді-Пі» та романі-хроніці «Чого не тоїть огонь». Цими книгами Улас
Самчук здобув собі в літературі тривке місце талановитого письменника-мемуариста.
Окрім названих творів, письменник написав роман «Юність Василя Шеремети» і до
кінця життя працював над проблемним романом «Ost». Перша книга трилогії «Морозів
хутір» (1948) написана талановито, по-мис-тецьки вражаюче. Дещо поступаються у
художньому відношенні наступні книги «Темнота» (1957) і «Втеча від себе». Роман
«Ost» був висунутий співробітниками російського емігрантського журналу
«Современник», з яким активно співпрацював У. Самчук, на Нобелівську премію.
Одержати цюпремію він не міг, оскільки положенням про премію вимагається, щоб
письменник жив аі своїм народом, на рідній землі, у своїй державі. Одним з
найкращих творів Самчука по праву вважають повість «Марія» — про воістину страшні
метаморфози людського <5уття в
умовах
більшовицького геноциду, серед
сили-силенної гріхів якого був і чи не найбільший — Голодомор. Жах цієї трагедії
подається крізь призму образу Марії, яка на сімдесятому році життя зазнає разом з
рештою українців страшного геноциду. З огляду на похилий вік головної героїні, ця
трагедія, може, і не виглядала б такою вражаючою, якби читач з кожною сторінкою
твору усе чіткіш не усвідомлював, що у цій старій жінці уособлена сама Україна.
Несхитна в моральних своїх навичках та переконаннях, але беззахисна перед
злом.
Найвідомішим твором письменника є
трилогія «Волинь». «...Я ставив і зараз ставлю,— писав Самчук,— собі досить, як на
письменника, виразне завдання: хочу бути літописцем українського простору в добі,
яку сам бачу, чую, переживаю». Чи не найповніше конкретизує це завдання саме
«Волинь» — розлоге епічне полотно, що унаочнює шлях сільського хлопченяти, а потім
юнака Володьки Довбенка (в образі якого яскраво простежуються автобіографічні
мотиви) крізь війни, революції до себе самого. Але попри все це особисті образи
повісті розширюються до загальнонаціональних і загальнолюдських масштабів.
Україна, якою та постає зі сторінок «Волині», безперечно ж, не нагадує приналежні
різним державам клапті етносу, який, за твердим переконанням Самчука, уже побачив
себе в дзеркалах різноспря-мованого (імперіалізм—комунізм) прогресу і рано чи
пізно, але почне — зобов'язаний почати! — пошук порятунку власним, так би мовити,
духовним ресурсам. Рівнозначним остаточній смерті був би для нього впокорений
послух порядкові, котрий робить розбій соціальною нормою, як то бачимо в епізоді,
де за-блукалий чужинець забирає у селянина найцінніше — його
коня:
«— Дєд! Давай лошадь! Выпрягай,
раз-два.
Матвій зупиняється. Випростався.
Глянув. Володько ще тримає в руках чепіги. Большевик обриває посторонки, рве
лошицю, скидає з неї шлею.
— Стій! —
крикнув Матвій. — Ти куди? Твоє? — Большевик висмикнув з кобури нагана. — А вот!..
Не хочеш в лоб? — Очі його, мов шротини.
—
Падайді только, кулацкая морда! Ето тебе не старий
ре-жім...».
Без останньої фрази грабіжника
епізод мало чим відрізнявся б від здавна усталених стосунків вандала та його
жертви, однак тепер вандалізм одержує ідейне виправдання, яким усе ставиться з ніг
на голову: людська праця, право на її результат. Так утверджувався світоустрій, де
хліборобська душа не має умов для повноцінного самовияву і де слово «хазяїн» є
лише синонімом або владно сполітизованої, або напханої грішми сили. Зміст трилогії
цим далеко не вичерпується, про що свідчать назви окремих її частин: «Куди тече та
річка» (1928—1933), «Війна і революція» (1929—1938), «Батько і син» (1935—1937),
кожну з яких можна вважати своєрідною сходинкою до остаточної і художньо доказової
переконаності автора в спромозі українського селянина закласти своєю працею і
Духом фундамент рідної
держави.
ОСНОВНІ
ТВОРИ:
Повість-хроніка «Марія», роман
«Юність Василя Шеремета», трилогії «Волинь» і
«Ост».
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Історія української літератури XX
століття: У 2 кн./ За ред. В.Г. Дончика. — К.,1993, 1998.
2. Усе для школи. Українська література:
програмні тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тести: 11 кл. — К., Львів,
2001.
3. Волинські дороги Уласа Самчука.
Збірник.— Рівне, 1993.
|