ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ
(1819 —
1897)
Пантелеймон Олександрович
Куліш — український буржуазно-ліберальний письменник, багатогранна діяльність
якого (як поета і прозаїка, фольклориста і етнографа, перекладача і критика,
редактора і видавця) охоплює кілька десятиліть. Почавши як ліберал, настроєний
проти царизму і кріпацтва, він поступово скочувався на буржуазно-націоналістичні
позиції, особливо в останні десятиліття свого
життя.
Народився Куліш 8 серпня 1819р. в
містечку Воронежі Глухівського повіту на Чернігівщині в дрібнопанській сім'ї.
Вчився майбутній письменник у Новгород-Сіверській гімназії, 1839р. вступив до
Київського університету, але не закінчив його. З початку 40-х років учителював,
багато мандрував по Україні, захоплюючись фольклором і етнографією. З 1845р. жив і
вчителював у Петербурзі. 1847р. був заарештований у зв'язку з розгромом
Кирило-Мефодіївського братства, хоч його організаційна приналежність до цього
товариства, як і Шевченка, доведена не була, і висланий до Тули. Після смерті
Миколи І, покладаючи надії на реформи і «доброго царя», він все непримиренніше
ставився до революційної
демократії.
Починаючи з 1856р., коли було
одержано дозвіл друкуватися, Куліш активно працював, особливо як прозаїк
(переробив і опублікував «Чорну раду»), як збирач і видавець
фольклорно-етнографічних матеріалів (у 1856 — 1857 рр. видано два томи «Записок о
Южной Руси»), багато зробив у справі відродження української журналістики
(підготовка і видання альманаху «Хата», журналу «Основа»). На творах письменника
цієї доби і напрямкові «Основи», до редакції якої він входив, уже позначилася
зміна поглядів Куліша. Ще помітнішою вона стала після реформи 1861р., яка
задовольнила ліберальну буржуазію. Поглибилися і його ідейні розходження з
Шевченком, загалом аж до неприйняття творчості революційного поета. Закономірно,
що у 60-ті роки, після придушення повстання у Польщі, Куліш був направлений сюди
провідником політики царизму як «директор духовних справ». З кінця 60-х років
активно підтримував зв'язки з народовськими громадсько-культурними діячами
Галичини, претендуючи на роль їх духовного вождя. Він підносив теорію
культурництва, класового миру, боявся революційності народних мас; все
послідовніше виявлявся його аристократизм, зневага до
«черні».
Тритомна «История воссоединения
Руси» (1874 — 1877) засвідчила, що в цей час Куліш остаточно перейшов на реакційні
позиції: зібравши цінний фактичний матеріал, автор тлумачив його як типовий
буржуазний історик, відверто засуджуючи визвольні народні рухи. В останній період
свого життя письменник видав збірки оригінальних поезій «Хуторна поезія» (1882),
«Дзвін» (1893), багато перекладав, зокрема твори Шекспіра; переспіви з Байрона,
Гете, Шіллера, Гейне склали його збірку «Позичена кобза» (1897). Помер Куліш 14
лютого 1897р. на своєму хуторі Мотронівка, де і
похований…
Історія
української літератури другої половини ХІХ століття, Київ, 1979.
|