Кропивницький Марко Лукич
(1840-1910)
драматург, актор, режисер,
композитор
Народився 10(22) травня 1840 р. у селі Бежбайраки Бобринецького
повіту Херсонської губернії (тепер с. Кропивницьке Новоукраїнського району
Кіровоградської області). Початкову освіту здобув у приватній школі шляхтича
М.К.Рудковського в слободі Олександрівка. 1856 року із похвальною грамотою
закінчив трикласне повітове училище в м. Бобринці. Служив там же у повітовому
суді. У 1862-1863 рр. — вільний слухач юридичного факультету Київського
університету. З лютого 1864 р. — знову на службі в Бобринецькому повітовому суді.
З 1865 — у м. Єлисаветградi (тепер м. Кіровоград), куди перенесено повітовий
центр. Працює секретарем поліційного управління, згодом — у Єлисаветградському
сирітському суді. На 28-му році життя одружився з Олександрою Костянтинівною
Вукотич (1851-1880). З 1869 р. — секретар Бобринецької міської думи. 1871 р.
виходить у відставку й перебирається до Одеси, де 12 листопада 1871 р. дебютує як
актор-професіонал у складі трупи народного російського театру графів Маркових і
Чернишова (вистава за п’єсою Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці»). З 1873
р. — у складі Харківського театру Александрова—Колюпанова. На літній театральний
сезон 1874 р. М.Л.Кропивницький отримує запрошення до Петербурга, де виступає з
великим успіхом. У лютому 1875 р. вирушає на гастролі в Галичину, де стає
наставником і режисером галицького театру «Руська бесіда», привносить ряд новацій
у його діяльність. В 1876—1881 рр. — у складі російських труп Сімферополя,
Єлисаветграда, Кременчука. 1882 року засновує театральне товариство, до якого
згодом приєднуються кращі тогочасні українські актори. З 1885 р. М.Л.Кропивницький
очолював різні українські театральні трупи, які гастролювали по більшості губерній
Російської імперії. 1890 р. оселився на хуторі Затишок під Харковом; одночасно з
працею на хуторі очолював українські трупи, часто виїздив із ними на гастролі.
Помер у вагоні залізничного поїзда, прямуючи з гастролей в Одесі до Харкова.
Похований у Харкові.
Літературні здібності проявилися у М.Л.Кропивницького
дуже рано: ще в дитячі роки він писав вірші, складав пісні. Над першою п’єсою
«Микита Старостенко, або Незчуєшся, як лихо спобіжить» почав працювати 1863 року в
Києві, а завершив її в Бобринці. 1873 року автор цю п’єсу суттєво переробив. Вона
мала кілька редакцій і відома під назвою «Дай серцеві волю — заведе в неволю».
Усього М. Л. Кропивницький створив понад 40 різних п’єс — оригінальних і на сюжети
інших авторів. М.Л.Кропивницький своєю багатогранною діяльністю виховав ціле
покоління українських акторів-професіоналів, за що був визнаний «батьком
українського театру». 21 рік — з 1881 по 1902 — він залишався провідною постаттю
української сцени. Його чудові акторські дані, які дивували сучасників (деякі
професійні секрети Марка Лукича так і лишилися для них непоясненними і
загадковими), доповнювалися прекрасним голосом — високим басом надзвичайно
широкого діапазону. Крім того, він добре знався на музиці й сам писав мелодії для
багатьох п’єс, розумівся на образотворчому мистецтві (це, зокрема, дозволяло йому
керувати створенням декорацій), був тонким і спостережливим психологом, що
постійно проявлялося у його роботі як режисера. Театральні критики Петербурга
слушно порівнювали виступи трупи М.Л.Кропивницького з виступами відомої на увесь
світ німецької трупи «Майнінгенців», яка в 70-х роках XIX століття відвідала й
Російську імперію. Схожість ця полягає у театральному новаторстві «батька
українського театру»: сповідуванні нової тоді ідеї створення під час вистави
акторського ансамблю, заміні мальованих декорацій об’ємними, відтворенні
театральних сцен в усіх побутових деталях (часом це набувало повного натуралізму)
тощо. Кропивницький багато зробив для формування самобутнього репертуару
українського театру. В цьому повною мірою виявив не тільки свій талант
організатора, а й громадського діяча та патріота. Як і багато інших діячів
підневільної України, М.Л.Кропивницький зростав за складних і неоднозначних
життєвих обставин. З малих літ доля часто була жорстокою і немилосердною до нього.
Життя його батьків було розбите життєвими обставинами, хоч обоє вони були людьми
обдарованими (Лука Іванович, незважаючи на власне сирітство, зумів стати
управителем маєтку; Капітоліна Іванівна чудово грала на музичних інструментах,
співала і танцювала). Після розлучення з дружиною, котра зійшлася з родовитим
паном, Л.І.Кропивницький мусив лишити сина у чужих людей (на службі у попа).
Незважаючи на величезний потяг до знань, який не згасав у нього і в зрілому віці,
М.Л.Кропивницький не зміг здобути систематичної спеціальної освіти. Однак він знав
кілька мов (польську, французьку, німецьку, російську). Під час навчання у
Бобринці, зустрівшись із власною матір’ю, навчався у неї гри на музичних
інструментах; тоді ж, 1854 року, він вперше побував на циркових виставах, почав
брати участь у любительських театральних постановках. Звідтоді захоплення театром
і стало головним у його житті. А образи навколишнього — побаченого, відчутого,
пережитого й передуманого — склали могутню життєву основу його багатогранної
творчості.
|