Социология: Соціальна робота як професія права та функціональні обов'язки соціального працівника, Курсовая работа

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти соціальної роботи

1.1 Місце соціальної роботи в сучасному суспільстві

1.2 Напрямки соціальної роботи

1.3 Світовий досвід соціальної роботи

Розділ 2. Сучасний стан та розвиток соціальної роботи в сільський місцевості

2.1 Робота Житомирського обласного центру соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді

2.2 Соціальна робота на селі

2.3 Європейський досвід соціальні послуги у сільській місцевості

Розділ 3. Напрями вдосконалення соціальної роботи в Україні

3.1 Вплив професійної спрямованості на становлення відповідальності майбутніх професійних працівників соціальної сфери

3.2 Перспективи вдосконалення змісту підготовки фахівців із соціальної роботи

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Оскільки життєдіяльність людини пов’язана з соціальними підприємствами, установами й організаціями, значний вплив на демографічну ситуацію, життєвий рівень. Зрозумілою потреба сільських територіальних громад у пошуку найефективніших шляхів надання соціальних послуг задля забезпечення належного рівня життя у першу чергу найбільш вразливих громадян. Аналіз існуючого стану надання соціальних послуг є актуальним питанням для України, вирішення якого дозволить надавати та отримувати ефективні, результативні та доступні соціальні послуги.

Мета і задачі дослідження. Метою даної роботи є вивчення теоретичних основ і сутності соціальної роботи, а також розробка шляхів вдосконалення організацію соціальної роботи.

Згідно поставленої мети визначено такі завдання для її вирішення:

·  дослідження теоретичних основ соціальної роботи;

·  здійснення аналізу роботи соціальних центрів;

·  вивчення закордонного досвіду роботи соціальних центрів;

·  визначення шляхів вдосконалення процесу надання соціальних послуг.

Предметом дослідження є соціально-правові відносини в Стрижівському сільському центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Методи дослідження. Методологічною основою є системний підхід до розкриття принципів соціальної роботи. В процесі дослідження був застосований комплекс методів, до якого входять діалектичний метод пізнання, статистичний метод, метод аналізу і синтезу, метод факторного аналізу. Використання цих методів дозволило провести аналіз діяльності центру та визначити шляхи вдосконалення соціальної роботи в Україні.

Інформаційною базою дослідження: законодавчі акти України, нормативно-правові акти, наукові праці провідних вітчизняних фахівців, публікації з періодичних видань.

Розділ 1. Теоретичні аспекти соціальної роботи 1.1 Місце соціальної роботи в сучасному суспільстві

Соціальна робота є відносно новою практичною діяльністю й академічною дисципліною. Вона орієнтується на допомогу у розв'язанні соціальних проблем окремої людини, груп, розпиток у них техніки подолання труднощів і вироблення паличок самодопомоги. Фундаментальними в соціальній роботі с принципи соціальної справедливості і дотримання прав людини. У багатьох розвинутих країнах вона с однією з найпоширеніших професій.

Попри те що деякі вчені починають відлік її історії ледь не з часів дохристиянської Київської Русі, не варто ототожнювати доброчинність і професійну діяльність спеціально підготовлених фахівців, які застосовують наукові, перевірені практикою моделі та підходи. З подібних міркувань не можна відносити до фахової соціальної роботи заходи із соціального захисту людей похилого віку, дітей-сиріт, інших вразливих груп, які здійснювались різними радянськими відомствами (із соціального забезпечення, охорони здоров'я, народної освіти, внутрішніх справ). Сповідувана ними філософія і практика допомоги суттєво відрізнялися за своїми цінностями від того, що є сутністю соціальної роботи.

Як самостійний вид діяльності соціальна робота утвердилася в Україні в середині 90-х років XX ст. Це було спричинено масштабними змінами в суспільстві, передусім соціально-економічною кризою, а відповідно - появою вразливих груп населення, які потребували професійної допомоги, підтримки, і не лише матеріальної. Адже соціально-економічна криза супроводжувалась ідейною: руйнувалися звичні для багатьох людей ідеологічні, етичні принципи, вони опинилися наодинці з багатьма невідомими їм проблемами, що вселяло почуття невизначеності й нестабільності. Актуальні суспільні потреби обумовили відчутний інтерес до теорії і практики соціальної роботи, який постійно зростає.

Донедавна на міжнародному рівні не було універсального визначення соціальної роботи як фахової діяльності, єдиного розуміння того, які види діяльності можуть бути включені у соціальну роботу, що є її об'єктом, хто є її клієнтами, які її методи, хто такі соціальні працівники. Сформульоване воно було у червні 2002 р. Міжнародною федерацією соціальних працівників і Міжнародною асоціацією шкіл соціальної роботи з огляду на суспільне значення діяльності соціальних працівників, а не на конкретні види допомоги. У ньому йдеться про те, що професія "соціальний працівник" заохочує соціальні зміни, розв'язання проблем у людських стосунках, просуває ідею наснаження (надання влади та мобілізації), а також розширення меж свободи людей з метою поліпшення їхнього життя. Соціальна робота виникає там, де є взаємодія людей з їхнім оточенням.

Певні уточнення сутності соціальної роботи містяться у коментарі до цього визначення: "Соціальна робота, здійснювана у різних формах, наявна там, де відбуваються численні комплексні взаємодії між людьми та їхнім середовищем. Місія соціальної роботи - надавати змогу людям якомога повніше розвивати власний потенціал, збагачувати своє життя і попереджувати виникнення дисфункцій. Професійна соціальна робота спрямована на вирішення проблем і зміни, а соціальні працівники є "агентами" змін у суспільстві, житті людей, сімей та громад, яким вони прислуговуються. Соціальна робота має систему цінностей, теорій і практики, взаємопов'язаних між собою".

Отже, соціальна робота є специфічним видом професійної діяльності щодо надання державного і недержавного сприяння людині з метою забезпечення культурного, соціального і матеріального рівня її життя.

Соціальна робота - галузь наукових знань і професійна діяльність, спрямована на підтримання і надання кваліфікованої допомоги будь-якій людині, групі людей, громаді, що розширює або відновлює їхню здатність до соціального функціонування, сприяє реалізації громадянських прав, запобігає соціальному виключенню.

Найсуттєвіше в цьому визначенні те, що соціальна робота є наукою і практикою, заснованою на певних теоріях. Соціальне виключення в цьому контексті розглядається як позбавлення людей змоги брати участь у загальноприйнятих видах діяльності. Воно є породженням неможливості людини доступитися до загальноприйнятих ресурсів суспільства.

Як соціальний інститут соціальна робота орієнтована на розв'язання проблем, спричинених негативними діями або бездіяльністю таких базових соціальних інститутів, як економіка, політика, сім'я та ін. Вона є важливим елементом інституційної структури суспільства, який надає відносинам допомоги усталеності і визначеності, розширює можливості реалізації потреб індивідів і суспільства, усуває ризики суспільної дестабілізації, вносить у дії суб'єктів, що перебувають у цій сфері, узгодженість. Соціальну роботу інколи вважають інструментом реалізації соціальної політики, яка здійснюється через соціальну діагностику, соціальну корекцію, соціальну реабілітацію та інші механізми.

 

1.2 Напрямки соціальної роботи

Соціальна робота є динамічним процесом, у структурі якого нелегко виокремити фази, і не всі вони наявні у кожному конкретному випадку. Багатомірність і багатоаспектність процесу соціальної роботи зумовлені різними підходами до тлумачення суті, різним баченням його внутрішньої структури.

1. Раціональний підхід. Його прихильники вважають процес соціальної роботи своєрідним циклом, що складається з окремих послідовних фаз (початкового оцінювання, планування, реалізації плану, кінцевого оцінювання). Вони виходять із того, що людина, відчуваючи або усвідомлюючи потребу в допомозі, долає разом із соціальним працівником цикл із чотирьох послідовних фаз, які утворюють процес допомоги або процес розв'язання проблеми.

Ці фази властиві не тільки індивідуальній соціальній роботі, а й груповій роботі та роботі у громаді. Нерідко за один цикл не вдається досягти мети, через що постає необхідність повторити його. Наприкінці запланованої роботи може виникнути інша проблема, що спонукатиме соціального працівника продовжити співпрацю з клієнтом чи повернутися на якусь із попередніх фаз і переглянути прийняті рішення. У процесі роботи актуальність запланованої мети може суттєво знизитися, внаслідок чого процес її буде значно важливішим за результат.

2. Покроковий підхід. Йому не властиве бачення соціального процесу крізь призму довгострокових цілей і альтернатив, він орієнтує на поміркованість, поступові зміни з урахуванням ситуації, що склалася, досягнення на кожному етапі компромісу, домовленості між суб'єктами соціальної роботи. Покроковий підхід є інтерактивним, що передбачає взаємодію багатьох елементів.

3. Практичний підхід. Його засадничою основою є діалог між соціальним працівником і клієнтом. Діяльність може починатися без попереднього знання адекватних стратегій втручання і методів роботи, завдяки яким можна передбачити кінцевий результат, без формулювання цілей. Соціальні працівники відштовхуються від свого обов'язку сприяти добробуту, використовують різноманітні уявлення та ідеї, щоб осягнути конкретне завдання. Кінцевий результат проектується з урахуванням придатних у конкретному випадку засобів діяльності. Соціальні працівники, розмірковуючи разом із клієнтами про очікувані результати, аналізують способи їх досягнення. Внаслідок цього може з'явитися нова мета діяльності. Так відбувається постійна взаємодія між цілями і засобами, зберігається відкритість до альтернативних ідей, реалізовується постійний пошук істини. Найчастіше цим підходом послуговуються за гуманістичних моделей соціальної роботи.

Сучасний британський фахівець Стівен Шардлоу виокремлює такі напрями соціальної роботи:

1. Допомога людям, які зіткнулися з проблемами, у пошуку шляхів їх розв'язання. Коло проблем, які можуть належати до компетенції соціального працівника, охоплює труднощі у взаєминах з іншими людьми, нездатність до виконання різних соціальних ролей, нездатність доглядати за собою з певних причин, кризові ситуації в житті тощо.

2. Допомога людям допомогти собі. Важливо, щоб робота з людьми була спрямована на допомогу у досягненні ними власних цілей, формування здатності обходитися без соціального працівника.

3. Надання допомоги не тільки тим, хто її потребує, а й вживання заходів щодо захисту найвразливіших верств суспільства від інших осіб. Такими вразливими групами є: діти, які зазнають насильства; люди з проблемами у навчанні (розумово відсталі); пацієнти психіатричних служб; люди похилого віку, яких родичі можуть використовувати у своїх інтересах. У таких ситуаціях соціальний працівник зобов'язаний, згідно із законодавством багатьох країн, забрати людину із середовища, яке посягає на неї. В Україні соціальні працівники таких повноважень не мають.

4. Здійснення за рішенням суду нагляду за людьми. Наприклад, у Великобританії з цією метою функціонує така сфера соціальної роботи, як пробаційна служба, покликана здійснювати нагляд за особами, чия вина доведена судом, але не засудженими до тюремного ув'язнення. Соціальні працівники пробаційної служби мають надавати рекомендації суду стосовно соціальної ситуації людини, які він враховує при винесенні вироку.

5. Здійснення догляду за особами, неспроможними доглядати за собою. Клієнти, які потребують такого догляду, перебувають у будинках для людей похилого віку, дитячих будинках та інших закладах. Цей перелік напрямів соціальної роботи неповний, але він дає загальне уявлення про її зміст.

1.3 Світовий досвід соціальної роботи

Соціальна робота належить до професій, які виникли й утверджуються з метою задоволення насущних потреб суспільства і його громадян. Вона покликана створювати необхідні умови не лише для соціального забезпечення окремих індивідів, груп, громад, а й для розвитку їхньої спроможності вибудовувати своє життя, мобілізовувати внутрішні ресурси для подолання життєвих криз. Сучасна практична соціальна робота розвивається на основі науково обґрунтованих підходів, засади яких почали формуватися на початку XX ст., і потребує належної професійної підготовки.

У суспільному житті більшості країн світу соціальні працівники відіграють важливу роль у плануванні, реалізації, оцінюванні та науковому вивченні соціальних програм, розрахованих на підтримку найрізноманітніших груп населення. У своєму розвитку соціальна робота набуватиме сутнісних ознак технології сприяння формуванню, здійсненню і реабілітації життєвих сил людини.

Сфера компетенції соціальної роботи у різних країнах має свої межі та особливості. Це обумовлено культурними, історичними традиціями надання суспільної допомоги, політико-ідеологічними поглядами на роль соціальних служб і соціальних працівників у суспільстві. Наприклад, у Великобританії до соціальної роботи не належать робота з молоддю і робота в громаді. А соціальний працівник може бути бакалавром психології і магістром соціальної роботи або бакалавром соціальної роботи і магістром ділового управління.

У Франції соціальною роботою займаються працівники служби пробації (нагляду за правопорушниками за місцем їх проживання), експерти із спеціальної освіти, дошкільні вчителі, персонал дитячих садків, меди-ко-психологічні працівники, асистенти соціальних служб, сімейні консультанти, соціальні аніматори помічники. Координує цю роботу Міністерство соціальних справ і національної солідарності.

У Німеччині соціальна робота, маючи багато спільного із соціальною педагогікою, більше зосереджена на проблемних сферах соціуму. Основними її напрямами є:

—робота з сім'ями та молоддю;

—робота в закладах охорони здоров'я;

—соціальний захист, у т. ч. різні види допомоги, робота з бездомними, людьми похилого віку, іммігрантами та політичними біженцями;

—робота з правопорушниками, у в'язницях, пробаційній службі;

—робота у школах та інших освітніх установах.

У США організація соціальної роботи має у своїй основі "медичну модель", що зумовлює її спрямованість на "лікування", клієнтів, надання терапевтичних соціальних послуг. Американці розглядають соціальну роботу як професійну діяльність щодо надання допомоги індивідам, групам, громадам, результатом якої є підвищення або відновлення їхньої здатності до соціального функціонування та створення сприятливих для цього умов.

В Україні соціальна робота тісно пов'язана із соціальним захистом і соціальною педагогікою. Тому її часто розглядають як комплекс соціально-побутової, медико-соціальної, соціально-правової, соціально-педагогічної допомоги, спрямованої на задоволення різноманітних потреб громадян, груп.

Однак у зв'язку з відсутністю у фаховому середовищі єдиного погляду на сутність соціальної роботи дотепер немає загальноприйнятого або визнаного усіма фахівцями єдиного її тлумачення. Із цим пов'язана відсутність відповідного визначення у Законі України "Про соціальні послуги". Проте прийнятий у 2001 р. Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" тлумачить її як діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ незалежно від підпорядкування і форми власності, також громадян, спрямовану на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного і всебічного розвитку дітей і молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних і духовних потреб. Однак це визначення є обмеженим, бо стосується тільки однієї групи клієнтів.

Отже, соціальна робота є сферою гуманітарної діяльності людини, а також назвою визнаної в усьому світі спеціальності, заснованої на гуманному ставленні людини до людини. Вона відрізняється від філантропії (благодійництва) та інших видів діяльності, зорієнтованих на допомогу у вирішенні проблем окремої людини чи групи людей, розвиток у них техніки подолання труднощів і вироблення навичок самодопомоги. Соціальна робота є суспільним явищем, активним елементом громадянського суспільства.

Розділ 2. Сучасний стан та розвиток соціальної роботи в сільський місцевості 2.1 Робота Житомирського обласного центру соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді

 

Перспективний план роботи Житомирського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді на 2010 рік.

1. У 2009 році основна мета діяльності Житомирського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді полягала в створенні соціальних умов для життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей і молоді, захисту їхніх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних і духовних потреб. Виходячи з основної мети діяльності, Житомирський обласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у 2009 році працював за пріоритетними напрямами діяльності, затвердженими Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту. Станом на 20 грудня 2009 року в області працюють обласний, 5 міських, 23 районних, 4 селищних, 5 сільських, 38 філій районних центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у селах та селищах області.

Згідно з Типовою структурою і штатами у системі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді області повинні працювати 317 спеціалістів. Станом на 20.12.2009 року згідно з діючим штатним розкладом в центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді затверджено 204 штатні одиниці, що становить 64% від потреби. Протягом року збільшено чисельність працівників в Новоград-Волинському, Олевському районних центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. В області залишається тільки один Народицький районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, який укомплектований кадрами на 40% від нормативу. Всі міські та районні центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді забезпечені комп’ютерною технікою, здійснено підключення всіх центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді області до електронної пошти та мережі Інтернет, що дає змогу працювати в програмно-інформаційному комплексі „ЦСССДМ" в режимі он-лайн. Систематично здійснювався аналіз роботи спеціалізованих формувань, результативних показників діяльності центрів СССДМ. Відбувався подальший процес уніфікації спеціалізованих формувань, в наслідок чого припинена робота консультативних пунктів, формувань, які дублювали роботу спеціалізованих служб і формувань та положення про які не затверджені Міністерством України у справах сім"ї, молоді та спорту. Забезпечувалась робота: спеціалізованих формувань мережі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді регіону: · 29 служб соціальної підтримки сімей, до складу яких входять спеціалізовані формування:

30 консультативних пунктів при пологових будинках та відділеннях, жіночих консультаціях; · 29 Мобільних консультаційних пунктів соціальної роботи;

27 служб соціального супроводу неповнолітніх та молоді, які перебувають в місцях позбавлення волі та повертаються з них;

5 служб психологічної допомоги „Телефон Довіри” (обласний, Бердичівський, Коростенський, Новоград-Волинський міські, Ємільчинський районний центри СССДМ);

29 Шкіл волонтерів;

2 студентські соціальні служби (обласний, Житомирський міський центри СССДМ);

· 2 Клініки, дружні до молоді (Житомирський, Новоград-Волинський міські центри СССДМ);

Центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями (Новоград-Волинський міський центр СССДМ)

6 служб соціально-профілактичної роботи (Житомирський, Корост енський, Новоград-Волинський міські, Житомирський, Коростишівський, Малинський районні центри СССДМ). закладів соціального обслуговування: · обласного центру соціально-психологічної допомоги; · обласного гуртожитку для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.2. Визначення та формулювання мети і комплексу цілей Житомирського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді на 2010 рік. Основною метою діяльності центру є сприяння у задоволенні соціальних потреб сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

 

2.2 Соціальна робота на селі

Стрижівський сільський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді створений рішенням 20-ї сесії Стрижівської сільської ради Коростишівського району 24-го скликання від 15.07.2005 р. як спеціальний заклад, що надає соціальні послуги сім’ям, дітям та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

У 2006 році, коли в Україні вже активно запроваджувались сімейні форми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, директор сільського Центру провела індивідуальну роботу з молодою сім’єю, яка, на жаль, не може мати власних дітей. Молода жінка опікувалася рідною сестрою після смерті їхньої матері, тобто мала досвід виховання дітей. На пропозицію створити прийомну сім’ю подружжя погодилося без вагань.

Після навчання, проведеного в обласному Центрі у листопаді 2006 року, створено прийомну сім’ю, в яку було передано на виховання хлопчика Андрійка двох років, котрий на той час проживав у с. Старосільці Коростишівського району і після смерті матері тимчасово перебував у дитячому відділенні Коростишівської центральної районної лікарні. Це була перша прийомна сім’я, створена у Коростишівському районі.

Прийомна сім’я перебувала під супроводом соціального працівника в особі директора сільського Центру. Вона у цій родині - завжди бажаний гість, помічник і порадник. За три роки спільної роботи батьків і соціального працівника в житті Андрійка відбулось багато позитивних змін. Він відвідує дитячий садок, зростає жвавим, допитливим і кмітливим хлопчиком. Не обходиться і без проблем: ще даються взнаки психологічні травми, пережиті дитиною в минулому. Хлопчик гіперактивний, іноді нервовий, неспокійний.

Батьки завжди консультуються із соціальним працівником, коли щось у поведінці Андрійка викликає їхнє занепокоєння.

В селі проживає двоє ВІЛ-інфікованих, дві особи, які повернулися з місць позбавлення волі, та невелика кількість підлітків, які інколи палять наркотики. Ці люди, зокрема ВІЛ-інфіковані, не стигматизовані. Більш того, про свій статус в першу чергу вони повідомили соціальному та медичним працівникам, які не розголошують їхню таємницю серед жителів села. Щодо підлітків, які вживають наркотики, їх виявляють під час рейдів у вечірній час біля сільського Будинку культури та в інших місцях масового зібрання молоді.

Зазначеним особам надаються соціально-медичні, юридичні, інформаційні та інші послуги з питань необхідності отримання АРВ-терапії, шкідливості вживання наркотиків, ведення здорового способу життя, з питань відповідальності за зберігання та збут наркотиків тощо.

В Стрижівці проживають 18 багатодітних сімей та 14 мам-одиначок, їхні проблеми та радощі також добре відомі директору сільського Центру.

З метою попередження раннього соціального сирітства та формування відповідального батьківства на базі лікарської амбулаторії загальної практики сімейної медицини працює Школа молодої мами, де майбутні мами і татусі отримують всю необхідну інформацію з широкого кола питань: від зачаття дитини до її народження, про необхідність здорового способу життя батьків для народження здорової дитини, по вихованню дитини в перші роки життя, про захист трудових прав вагітних жінок, про соціальні виплати по догляду за дітьми тощо.

соціальний працівник село служба

Заняття Школи молодої мами двічі на місяць проводить директор сільського Центру спільно з медичними працівниками лікарської амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Молоді жінки, які чекають народження першої дитини, із задоволенням відвідують заняття, адже у них виникає безліч запитань. Інколи заняття відвідують не тільки майбутні мами, а й батьки.

В селі існує школа волонтерів, де вже пройшли навчання 13 підлітків. Допомагають також у роботі 8 працюючих волонтерів. Медичні працівники, дільничний інспектор, працівники сільської ради, педагоги здійснюють соціальне інспектування та соціальний супровід сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, проводять рейди, групові заходи в загальноосвітній школі, виступають в учнівських та батьківських колективах.

З участю волонтерів-підлітків проводяться вуличні ігротеки в період літніх канікул, акції до Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом, Міжнародного дня боротьби з наркоманією, бесіди з профілактики негативних явищ в учнівських колективах, надається допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни, доглядаються братські могили тощо.

Директор сільського Центру частий гість і в сільському Будинку культури, адже дуже важливо бути в курсі справ молоді, знати, чим вона живе, для того, щоб організовувати її змістовне дозвілля з метою пропаганди здорового способу життя.

Протягом року, з метою запобігання дитячій бездоглядності, проводяться вуличні рейди спільно з громадською комісією, створеною при виконкомі Сільради. Такі комісії створюються в кожній сільській раді району з метою організації роботи щодо запобігання бездоглядності, правопорушень серед неповнолітніх, виховного впливу на них та їхніх батьків, здійснення на відповідній території профілактичних заходів, виявлення та усунення причин, що спричиняють негативні прояви у дитячому середо вищі.

При Сільраді діє опікунська рада, тому діти-сироти та діти, які позбавлені піклування батьків, не залишаються напризволяще. Таких дітей наразі п’ятеро. Триває постійна робота над підготовкою нових кандидатів у прийомні батьки, які зможуть потурбуватись про дітей-сиріт. Директор сільського Центру проводить щодо цього інформаційну кампанію: виступає на батьківських зборах у загальноосвітній школі, бере участь в організації засідань круглих столів у Сільраді, проводить індивідуальні бесіди з сім’ями.

Дякуючи адміністрації школи та її педагогічному колективу, директор сільського Центру може проводити бесіди, тренінги, відеолекторії, соцопитування, акції з метою поширення соціальних програм із профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі.

Дуже часто співпраця з учителями допомагає вчасно виявити сім’ю, яка опинилась у складних життєвих обставинах. Саме вчителі частіше спілкуються з батьками, з дітьми, знають обставини, стосунки в сім’ї, умови проживання.

Основний напрямок діяльності Центру - це робота з сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах. До банку даних занесено 14 таких сімей.4 з них перебувають під соціальним супроводом, їм надаються соціально-педагогічні, соціально-медичні, юридичні, психологічні та інформаційні послуги. Батьки, які неналежним чином виконують батьківські обов’язки, також запрошуються на засідання виконкому сільської ради, організовується відвідування сімей медичними працівниками, в разі необхідності дільничним інспектором, педагогами.

Не варто приховувати, що на початку до роботи сільського соціального працівника ставилися насторожено. Зараз збільшується число звернень від людей з різних проблем і відчувається, що робота соціального працівника потрібна людям. У 2009 році до центру звернулось 126 осіб, а це майже вдвічі більше, ніж у 2008 році. Зрозуміло, що силами одного працівника, допомогти всім людям важко, але сподіваємося на це, адже маємо надійних помічників.

Поряд із справами, у яких є певні успіхи, є цілий ряд проблем, над якими директор систематично працює. Перш за все, це робота з батьками, пошук нових форм і методів, завдяки яким можна посилити позитивний вплив на сім’ї, які опинилися у складних життєвих обставинах, допомогти у соціалізації дітей, які виховуються в скрутних умовах. А допомагають в цьому надійні консультанти - спеціалісти районного та обласного Центрів. Та і директор сільського Центру регулярно буває на апаратних нарадах та навчаннях у районному Центрі.

 

2.3 Європейський досвід соціальні послуги у сільській місцевості

З’ясуванні позиції Європейського Союзу щодо розвитку соціальних послуг у сільській місцевості. Насамперед зазначимо, що політика Європейського Союзу щодо розвитку сільської місцевості зазнала істотних змін з моменту вступу до нього південних європейських країн у 1980-х [12, 9]. У таких документах, як Cork Declaration 1996 та Agenda 2000 було проголошено ідею розвитку сільської місцевості, децентралізації політичної влади та соціальної єдності [11; 15]. Головним інструментом у досягненні змін є Програми Регіональні Розвитку - такі, як, наприклад, LEADER+, що займається розвитком сфери соціальних послуг, інфраструктури сільської місцевості та залученням молодих фахівців до розвитку сільської економіки. Європейський Фонд Регіонального Розвитку (ERDF) фінансує спеціальний проект, головною метою якого є міжнаціональний обмін ідеями, методами та досвідом надання соціальних послуг у віддалені та сільські області Шотландії, Швеції, Ісландії та Фінляндії.

Одним із найголовніших питань соціального обслуговування в сільській місцевості в багатьох європейських країнах є догляд за людьми похилого віку. За даними дослідження “Основні соціальні послуги в сільській місцевості”, що було проведено в 2005 році, найменш розвинуто систему соціальних послуг у сільській місцевості в Румунії. В селах цієї країни людям похилого віку соціальні послуги майже не надаються.

На противагу східноєвропейським країнам, в інших країнах Європи (Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Швеція, Великобританія, Ісландія та Норвегія) головна мета соціальної роботи з людьми похилого віку полягає в тому, щоб забезпечити їхню автономію, незалежність і проживання у власному помешканні, доки це є можливим.

У сільській місцевості Західних островів Шотландії налічується близько 3 тис. мешканців, 67 з яких потребують допомоги вдома.

Цю допомогу переважно надають зустріч організації, тобто організації, що розташовані на певній відстані та направляють працівників до клієнтів [9, 46].

На Ірландських Західних островах спостерігається схожа ситуація. Тут доволі сильно розвинута волонтерська діяльність і зв’язки в громаді, тому люди похилого віку проживають у своїх сім’ях.

Головним постачальником послуг за місцем проживання в сільській місцевості Ісландії, Фінляндії, Норвегії та Португалії є місцева влада. У Фінляндії люди у віддалених сільських районах (особливо на сході країни) нещодавно розпочали практику лобіювання інтересів людей, що перебувають у складних життєвих обставинах, задля забезпечення їх необхідними послугами. Лобіювання інтересів жителів сіл стало можливим завдяки створенню сільських асоціацій.

У Португалії державні організації взагалі не надають послуги людям похилого віку. Для цієї групи населення послуги (гарячі обіди, гігієнічна допомога та прибирання помешкання) організовані переважно благодійними організаціями. За ці послуги необхідно внести невелику плату [12, 11].

Розглядаючи забезпечення соціального захисту дітей сільської місцевості, звернемося до прикладу Португалії, де соціальні послуги надаються місцевою радою, місцевою соціальною службою захисту та благодійними організаціями. Потреби дітей, які не можуть перебувати зі своєю сім’єю через смерть батька, насильство, забезпечуються будинком для дітей, дитячими кімнатами, дитячими садками, службою для кризових дітей, позакласною діяльністю та службами соціального захисту, розташованими у школах [12, 12].

У Шотландських сільських районах місцева влада впровадила в практику наступний спосіб зниження собівартості соціальних послуг. Державні, приватні та волонтерські організації, що надають різні соціальні послуги для різних категорій клієнтів, локалізуються в одній будівлі, мають спільний штат працівників і спільний транспорт. Створюється щось на зразок місцевого диспансеру. Для клієнтів локалізація різних служб в одному місці має спростити доступ до необхідних послуг. Але, як зазначають дослідники, для деяких клієнтів, наприклад, споживачів ін’єкційних наркотичних речовин, таке розташування служб порушує принцип конфіденційності [14, 31].

Шотландське та ірландське сільське населення, що проживає на островах, має ще більші проблеми з транспортом ніж сільське населення на материку: цих територій можна дістатися тільки літаком або на поромі. Ці труднощі згуртовують односельчан і сприяють розвитку сільської громади. У громаді створюються товариства та спілки, які надають соціальні послуги. Наприклад, на островах діють клуби для молоді, людей похилого віку, матерів із маленькими дітьми.

У Фінляндії, щоб дістатися лікарень, люди похилого віку користуються послугами таксі, оплачуючи частину вартості проїзду. У відповідь на цю проблему муніципалітети почали організувати транспортні послуги для старших людей, які представляють собою груповий транспорт. Ця послуга не є безкоштовною. Вартість проїзду така сама, як у міському транспорті.

В деяких сільських місцевостях Шотландії нещодавно ввели в практику використання Інтернету та інших інформаційних технологій, завдяки чому почали налагоджуватися зв’язки між споживачами ін’єкційних наркотиків і постачальниками соціальних послуг.

Таким чином, міжнародний досвід пропонує різні моделі надання соціальних послуг на рівні територіальних громад - таких, як створення сільських асоціацій, розвиток волонтерського руху, залучення до процесу надання послуг аутріч-організації, поштову службу, приватні та благодійні організації, розвиток зв’язків у громаді та об’єднання приватних і волонтерських організацій в єдиний центр надання соціальних послуг різного спрямування для різних категорій клієнтів. Подібні моделі надання соціальних послуг у сільській місцевості дозволять запобігти проблемам соціального виключення та еміграції. Однак слід взяти до уваги, що для багатьох країн Європи проблемою в розвитку системи соціального обслуговування в сільській місцевості залишається відсутність якісної транспортної мережі та інфраструктури села.

Розділ 3. Напрями вдосконалення соціальної роботи в Україні 3.1 Вплив професійної спрямованості на становлення відповідальності майбутніх професійних працівників соціальної сфери

Однією з основних серед них є відповідальність, оскільки рівень її розвитку відображає реальне ставлення особистості до тих об’єктів, заради яких розгортається її діяльність. В контексті високих вимог до розвитку національної соціальної служби та підготовки компетентних працівників соціальної сфери, проблема формування відповідальності у майбутніх фахівців набуває особливої актуальності.

Ми розглядаємо відповідальність як одну з найвпливовіших загальних властивостей особистості, що має цілісну розвинену структуру, що поєднує у собі такі її складові: інтелектуальну, мотиваційно-афективну та діяльнісно-поведінкову. Відповідальна поведінка проявляється в основних, важливих для особистості, сферах її життєдіяльності як відповідальне ставлення до себе, до інших та до дотримання прийнятих у суспільстві форм поведінки [10]. Специфіка професійної відповідальності майбутнього соціального працівника передбачає опору на себе, впевненість у своїх силах та своїх професійних уміннях, адекватну самооцінку, незалежність від зовнішнього контролю - інтернальність локусу контролю, відповідальність за інших.

Виходячи з цього, відповідальність соціального працівника визначено як професійно значущу якість, яка має складну структуру, що включає когнітивний, мотиваційно-афективний та діяльнісноповедінковий компоненти і є системою відповідального ставлення спеціаліста до людей, самого себе, визначеної системи мотивів, форм і способів поведінки, через які це ставлення реалізується в повсякденній професійній діяльності фахівців соціальної сфери.

Рівень розвитку загальної відповідальності визначається особливостями розвитку її складових: когнітивного, мотиваційно-афективного та поведінкового. В свою чергу, різні рівні розвитку цих складових мають свою специфіку і змістове наповнення, що дає змогу вибудувати профілі відповідальності, характерні для кожного з її рівнів. Для студентів з високим рівнем відповідальності притаманний високий рівень її когнітивного та поведінкового компонентів, які характеризуються здатністю студентів усвідомлювати сутність відповідальності, їх поглибленим баченням шляхів розвитку відповідальності, високим рівнем усвідомленості істинних причин безвідповідальної поведінки, схильністю до самоаналізу та самовиховання у напрямку розвитку внутрішнього потенціалу в подоланні перешкод, а також наявністю нормативного відповідального способу регуляції поведінки як принципу, що реалізується особистістю незалежно від ситуативних умов дії. В ієрархії мотивів відповідальності у таких студентів переважають мотиви самореалізації, самопізнання, морального само ствердження.

Щодо параметрів відповідальності, то у студентів із високим рівнем відповідальності переважають когнітивна осмисленість (78,24%), операційні труднощі у дотриманні відповідальної поведінки (76,09%), соціоцентрична мотивація (65,22%), стенічна емоційність (67,93%), предметна продуктивність (64,13%), регуляторна інтернальність (70,11%), динамічна ергічність (62,50%), змістовно-смислові прагнення (51,63%). Кожен з цих параметрів відповідальності має різну міру вираженості. Найбільшою вираженістю відзначаються соціоцентрична мотивація, когнітивна осмисленість, інтернальна регуляція, операційний характер труднощів.

Вони переважають у 62-76 % студентів цієї групи (таблиця 1). Студентам з середнім рівнем відповідальності притаманний середній рівень розвитку її компонентів. Зокрема розвиток діяльнісноповедінкового компонента відзначається тим, що відповідальність як моральна норма не зовсім сформована, а регуляція поведінки здійснюється на основі аналізу ситуативних умов дії. Саме фактори ситуації визначають вибір відповідальної поведінки студентом. Щодо розвитку когнітивного компонента у таких студентів, то він характеризується осмисленістю своєї поведінки та прийнятих рішень.

Однак головні труднощі в дотриманні відповідальної поведінки у них пов’язані з відсутністю знань, умінь, навичок, а не з особистісними проблемами, які властиві студентам з ослабленою саморегуляцією.

Студентів з середнім рівнем відповідальності відзначає помірна наполегливість, орієнтованість на вимоги оточення, результативність діяльності, емоційність мобілізуючого характеру, володіння навичками самоконтролю. Виконуючи відповідальні справи, вони прагнуть зробити це якомога краще, отримуючи при цьому задоволення, тобто виконання справи має для них самоцінний характер, відзначається самостійним сенсом. У мотиваційній структурі відповідальності переважають суспільні мотиви, морального самоствердження та прагматичні мотиви.

Низький рівень відповідальності студентів характеризується поверховим розумінням сутності відповідальної поведінки, низьким рівнем усвідомлення внутрішніх механізмів її розвитку, зосередженням уваги під час аналізу власної безвідповідальної поведінки на зовнішніх причинах її виникнення. Такий рівень відповідальності студентів проявляється у поведінці, що спрямовується прагненням студента отримати якомога більше особистих переваг шляхом здійснення відповідальної поведінки, яка слугує своєрідним засобом досягнення студентом своїх корисливих цілей. Виконання відповідальних справ не супроводжується отриманням задоволення від цього процесу, а відзначається очікуванням позитивних результатів, винагород, які студент передбачає отримати під час своєї роботи.

Емоції відіграють роль перешкод, оскільки серед них панують явища астенічного (демобілізуючого характеру): лінь, розслабленість, байдужість. Відповідальна поведінка значною мірою залежить від зовнішніх обставин. Знання, як потрібно діяти, не переходять на рівень особистісного осмислення, не стають переконаннями. Переважають труднощі особистісного порядку: студент роздумує над тим, чи варто робити цю справу, яку користь вона зможе йому принести, що значно знижує його зусилля під час виконання справи. Низький рівень прояву діяльнісно-поведінкового компонента показує, що у студента - майбутнього соціального працівника - відповідальність не є нормою поведінки, а побудова взаємин з оточуючими залежить від ситуативних умов.

Студенти, які віднесені до групи із низьким рівнем відповідальності, відзначаються перевагою таких параметрів, як динамічна аергічність (78,24%), егоцентрична мотивація (78,24%), когнітивна осмисленість (63,04%), суб’єктна продуктивність (67,39%), астенічна емоційність (72,28%), регуляторна екстернальність (54,35%), особистісні труднощі (59,24%), інструментально-стильові прагнення (67,93%). Найбільші прояви у студентів з низьким рівнем відповідальності мають такі параметри, як егоцентрична мотивація, особистісний характер труднощів та інструментально-стильові прагнення. Вони переважають у 55-78 % опитаних цієї групи.

Відповідно, досліджуючи проблему відповідальності як структурного компонента професійної моделі соціального працівника та специфіку її становлення, виявлено особливості взаємозв’язку цього феномену з професійною спрямованістю майбутніх спеціалістів.

З метою визначення рівня професійної спрямованості майбутніх соціальних працівників, що виявляється у прагненні до оволодіння цією професією та бажанні працювати за обраним фахом, ми використали модифікований нами варіант “Тесту-опитувальника для визначення рівня професійної спрямованості студентів" Т.Д. Дубовицької. Тест-опитувальник дозволяє виявити низький, середній та високий рівні професійної спрямованості.

Високі показники за результатами тестування свідчать про те, що студент прагне до оволодіння професією соціального працівника, отримувана професія йому подобається; він хоче в майбутньому працювати та вдосконалювати свою майстерність за обраним фахом; у вільний час займається справами, що стосуються майбутньої професії; має коло знайомих - спеціалістів із галузі соціальної роботи; вважає свою професію справою свого життя.

Низькі показники є свідченням того, що студент вимушено навчається за спеціальністю соціального працівника; вступ до навчального закладу зумовлений не інтересом до майбутньої професії та бажанням працювати за отримуваним фахом, а іншими причинами: бажанням виправдати очікування батьків, близьким розташуванням навчального закладу від дому тощо; отримувана професія соціального працівника йому малоцікава; за першої ж нагоди хоче змінити професію, отримати іншу спеціальність та працювати за нею.

 

3.2 Перспективи вдосконалення змісту підготовки фахівців із соціальної роботи

Проблема визначення змісту підготовки фахівців у вищих навчальних закладах (далі - ВНЗ) є актуальною з огляду на:

необхідність переходу системи вищої освіти на компетентнісний підхід, який вимагає орієнтувати підготовку фахівців на формування ключових, базових і спеціальних компетентностей, що є відбиттям як професійних задач, так і вимог професії, місця роботи до культури і якостей фахівця; сьогодні ж маємо значний обсяг назв різних компетентностей, які “розкрились" в усіх циклах підготовки;

пошук системотвірного фактору підготовки фахівців у сфері соціальної роботи і відбиття його знов-таки в стандарті та в плані, сьогодні ж маємо різні підходи до розуміння сутності соціальної роботи, що позначається і на її змісті;

необхідність розбудови системи підготовки і підвищення кваліфікації соціальних працівників в Україні, що має ускладнюватися за змістом на різних рівнях підготовки фахівців, з урахуванням їх спеціалізації та системотвірного фактору.

Наразі відсутня відомча система підвищення кваліфікації соціальних працівників, існує тільки система підвищення кваліфікації соціальних працівників - державних службовців, яка робить акцент на державній службі, а не на соціальній роботі.

Таким чином, маємо проблеми і протиріччя в теорії і практиці підготовки соціальних працівників, які пов’язані як із розумінням сутності соціальної роботи, функцій соціального працівника, так із визначенням змісту і мети підготовки соціального працівника у ВНЗ, розбудовою системи його безперервної освіти.

Зміст підготовки фахівців - це те, чому навчати. Наразі можна виділити такі підходи до формування змісту підготовки фахівців із соціальної роботи у ВНЗ, які доцільно узагальнити:

1) теорії формальної матеріальної освіти, які вимагають на практичному матеріалі та реальних знаннях формувати розумові вміння, а творчість стає можливою тільки на основі репродукції;

2) теорія змісту освіти І.Я. Лернера, за якою цей зміст має включати: знання та способи дій, досвід творчої діяльності, досвід емоційно-ціннісного ставлення до засвоюваного. Це зумовлює існування освітньої, виховної і розвивальної функцій процесу навчання фахівців; вимог до знань, умінь, навичок, творчості, професійних якостей і властивостей особистості як певного переліку, що відбиває готовність до розв’язання професійних задач;

3) теорія змісту освіти, де є поділ на дисципліні з провідним компонентом “знання”, “способи дій”, “знання + способи дій”, “художній образ”, що означає необхідність включення до навчального плану предметів, які ускладнюються поступово від знань до способів дій; а якщо ми хочемо мати не вузького фахівця, а думаючого спеціаліста, то в усі рівні підготовки треба додати предмети з провідним компонентом “художній образ”;

4) компетентнісний підхід до підготовки соціальних працівників, який дозволив би поділити зміст підготовки на предмети, які формують:

а) ключові компетентності; це - цикл гуманітарної, соціально-економічної і природничо-наукової предметної підготовки. Тоді кожен предмет має формувати якусь певну компетентність, мати професійну спрямованість, якщо ще не професійні вміння;

б) базові компетентності, які відбивають будову професійної діяльності, її специфіку, відмінність від педагогічної, психологічної, правової діяльності. Тут потрібна професійно орієнтована підготовка з предметами всіх типів;

в) спеціальні компетентності, які відбивають специфіку конкретної предметної чи над предметної сфери професійної діяльності, реалізують базові і ключові компетентності в конкретній області діяльності - тобто в спеціалізації.

Виникає питання про критерії спеціалізації. Оскільки результатом роботи соціального працівника є не кількість послуг та якість виконання функцій, а підвищення якості життя конкретного клієнта, розв’язання його проблем різноманітними шляхами, то спеціалізація має ґрунтуватися на професійних функціях в роботі з різними типами клієнтів соціальних служб для підвищення якості їхнього життя, розвитку і на цій основі - розв’язання їхніх проблем у співпраці з ними, через підтримку, допомогу і самодопомогу.

На основі викладеного можна зробити висновки щодо вдосконалення системи підготовки фахівців із соціальної роботи у ВНЗ і підвищення їх кваліфікації:

1. Потрібна професіограма соціального працівника.

2. Необхідно при побудові навчального плану передбачати предмети різних циклів для формування всебічно розвиненої особистості фахівця. Це важливо на всіх курсах навчання з урахуванням циклу підготовки.

3. Потрібна чітка система компетентностей, яка конкретизована в кожній дисципліні: спочатку ключові, потім - базові, потім - спеціальні. Саме їх доцільність для розв’язання професійних задач і формування особистості фахівця й є основою для вибору дисциплін.

4. Система підвищення кваліфікації має не повторювати, а розширювати підготовку фахівця відповідно до резерву на посаду; а система безперервної освіти - орієнтуватися на потреби практики щодо розв’язання поточних проблем і завдань роботи.

Перспективами подальших досліджень є визначення шляхів реалізації на практиці цих ідей.

Висновки

У нашій державі соціальна робота як самостійний вид фахової діяльності заявила про себе відносно недавно. Вона успадкувала не лише колишню систему закладів соціального обслуговування, а й риси радянської моделі соціального забезпечення. Тим часом сфера соціального обслуговування населення у суспільному житті України посідає чільне місце, оскільки інвалідів, самотніх, хворих та безпорадних літніх людей серед українців більш, ніж достатньо. Але, ця галузь і досі продовжує залишатися малопрофесійною, у ній, недостатньо людей із спеціальною освітою.

Обов'язковим принципом в соціальній роботі повинно бути дотримання соціальної справедливості та прав людини. Світова сучасна практика виходить з того, що клієнт не повинен потрапляти в цілковиту залежність від соцпрацівника, а стосунки між ними мусять бути узгодженими та партнерськими. Негативно позначаються на практиці соціальної роботи розпорошеність соціального захисту між різними відомствами. Звідси - відсутність скоординованих дій. Соціальні служби в Україні поволі змінюються, їх стає все більше, вони урізноманітнюються. Крім того, в кожному обласному й районному центрі діє мережа державних і недержавних організацій, що надають соціальні послуги, але їхня діяльність також потребує організаційного, правового та кадрового розвитку.

На мою думку, аби соціальна робота розвивалась в Україні як фах і наука, потрібно дотримуватися системного підходу. Переконана, що така навчальна дисципліна потребує виділення в самостійну галузь.

Необхідне створення мережі регіональних курсів підвищення кваліфікації соціальних працівників. Це можна зробити на базі вищих навчальних закладів, але з обов'язковим фінансуванням за рахунок місцевих бюджетів. І тоді, впевнена, ми зможемо закласти надійний фундамент, на якому побудуємо ефективну й міцну систему надання соціальних послуг в Україні.

Список використаної літератури

1.  Андрущенко В.П. Роздуми про освіту: Статті, нариси, інтерв’ю / Віктор Андрущенко. - К.: Знання України, 2004. - 804 с.

2.  Безпалько О.В. Концептуальні засади соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в територіальній громаді // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - 2008. - № 4. - С.30-39.

3.  Бех І.Д. Виховання особистості: / І.Д. Бех. - К.: Либідь, 2003. - Т.2 - 341 с.

4.  Булах І.С. Психологічні основи особистісного зростання підлітків: / Булах Ірина Сергіївна. - К., 2004. - 582 с.

5.  Державний комітет статистики України: http://www.ukrstat.gov.ua

6.  Димитрова Л.М. Соціальна робота: логіка розвитку // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - 2003. - № 1.

7.  Доброчинність в Україні: минуле, сучасне, майбутнє. - К.: Гурт, 1998.

8.  Закон України "Про соціальні послуги" від 19.06.2003 р.

9.  Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" від 21.06.2001 р.

10.  Звєрєва І.Д. Соціальна робота: навч. посібник - К.: Наук. світ, 2003. - 233с.

11.  Карпенко О.Г. Професійне становлення соціального працівника: навч. - метод. посіб. / О.Г. Карпенко. - К.: ДЦССМ, 2004. - 164 с.

12.  Корнюшина Р. Зарубежный опыт социальной работы. - Владивосток: Дальневосточний университет, 2004. - 85 с.

13.  Поліщук В.А. Теорія і методика професійної підготовки соціальних педагогів в умовах неперервної освіти:. - Тернопіль ТНПУ, 2006. - 424 с.

14.  Савчин М.В. Психологія відповідальної поведінки / М.В. Савчин. - К.: Україна. Віта, 1996. - 130 с.

15.  Трубавіна І.М. До проблеми організації методичної роботи в установах-суб’єктах соціальної роботи // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - 2006. - № 2. - С.5-12.

16.  Харченко С.Я. Соціалізація дітей та молоді в процесі соціально-педагогічної діяльності: теорія і практика. - Луганськ: “Альма-матер”, 2006. - 320 с.

Еще из раздела Социология:

• Реферат: Проблемы социализации учащихся:курение, алкоголизм, наркомания
• Реферат: Отношение российской молодежи к гомосексуализму и гомосексуалистам
• Учебное пособие: Социология
• Учебное пособие: Социология
• Реферат: Социальные опасности и их характеристики
• Контрольная работа: Социальная политика
• Доклад: Сверхсоциализация криминологов — преграда на пути проникновения в сущность

---